Медея

СТАСИМ ПЕРШИЙ
ХОР
Строфа 1
410] Назад, до джерел уже хвилі священні плинуть,
Правда і все в житті — навпаки обернулось,
Зрадою дишуть мужі, не зв'язують їх
Клятви присяг божественних.
415] Може, стане доброю славою й нам
Давня огуда,
Шану й честь собі жіноцтво верне знов,
420] Слави лихої тягар спаде з жінок сердешних.
Антистрофа 1
Забудуть нарешті за звичаєм давнім музи
Про зрадливу вдачу жіночу співати.
Не наділив же натхненним даром мене,
425] Віщої ліри, одмовив
Світлий Феб, співців провідник, а співать
Хтіла б я пісню
В відповідь мужам, — за наш-бо довгий вік
430] Є що про їхню й про нашу долю їм казати.
Строфа 2
Подвійних скель браму пропливши в морі, [76]
З отчого краю сюди прибула ти з шаленим серцем,
І от в чужині живеш
435] Без мужа тепер, нещасна,
І, втративши ложе шлюбне,
Ще й вигнана геть, з ганьбою
Ідеш на заслання.
Антистрофа 2
Пропала клятв шана, і вже не знати
440] Сорому в нашій Елладі великій — зник у повітрі.
Й тебе вже нема кому
В біді захистить, бездольну, —
Загарбала в тебе ложе
Владарка сильніша й в домі
445] Твоїм порядкує.

ЕПІСОДІЙ ДРУГИЙ
Входить Я с о н.
ЯСОН
Уже не вперше бачу я, яке страшне
Це лихо людям — лютість неприборкана.
Жила б ти у своїй оселі в краї цім,
Якби владущим вміла підкорятися,
450] А нині — за зухвалу мову вигнана.
Мене це не обходить — хоч усім плещи,
Що чоловік з Ясона найнегідніший,
А що сім'ю державців ти зневажила,
За щастя май, що лиш вигнанням скарана.
455] Тож царський гнів, як тільки міг, я стримував,
Все намагався, щоб тебе лишили тут:
Ти ж не гамуєш дурості — клянеш усе
Державців, тим-то із країни й вигнана.
Але своїх я близьких не зрікаюся.
460] Піклуючись про тебе, я прийшов сюди,
Щоб ти, найпотрібнішого позбавлена,
Не йшла в вигнання з дітьми, бо ж багато лих
Веде воно з собою. Хоч ненавидиш
Мене, тобі не можу лиха зичити.
МЕДЕЯ
465] Негіднику ти найгидкіший! Слів нема,
Щоб всю твою мерзенність підлу висловить!
Прийшов до нас, поганцю, ти прийшов до нас,
Богам огидний і людському родові!
Потрібна не відвага тут, не сміливість,
470] А безсоромність, гірша із хвороб людських, [77]
Щоб, стільки лиха близьким заподіявши,
У вічі їм дивитись! Та гаразд, проте,
Що ти прийшов. Хоч тим полегшу серце я,
Що на твою досаду все я вискажу.
475] От з перших перше, з чого слід почати нам.
Тебе я врятувала, — це всі елліни,
Що їхали з тобою кораблем "Арго",
Посвідчать, — вогнедишних уярмить биків
Тебе послали й смертний лан засіяти.
480] Дракона я убила невсипущого,
Що тілом крив плазучим золоте руно,
Й тобі рятунку світло повернула я.
Сама ж, свій дім і батечка покинувши,
З тобою подалася у Пелійський Йолк,
485] Чуттями, а не розумом керована,
Затим, щоб так жахливо вбити Пелія
Дітей руками, ти ж не знав страху цього.
За все це, найгидкіший з-між усіх людей,
Мене ти зрадив і нову дружину взяв,
490] Дітей вже мавши. Хай би ти бездітний був,
То ще й простимо, що жадав ти іншої…
А де ж присяги вірність? Чи гадаєш ти,
Що перестали світом керувать боги
Й права новітні для людей встановлено,
495] Коли порушив клятву так ганебно ти?
О горе цій правиці, що не раз її
Ти пестив, і колінам, що горнувсь до них,
Поганцю! О, як гірко я обманута!
Та хай вже так! Як з другом говоритиму
500] І хоч не жду від тебе вже я доброго,
Спитаю, щоб ще більше підлість виявить:
Куди іти я маю? Чи до батька в дім?
То я ж для тебе й батьківщину зрадила!
До бідних дочок Пелія? Вітатимуть
505] Вони як слід ту, що убила батька їм.
Авжеж-таки: я навіть в домі рідному
Посіяла ненависть. З ким би злагоди
Дотримать — ворогую завдяки тобі.
Отак мене ти учинив щасливою
510] Серед жінок Еллади. В мене вірний муж
Навдивовижу, — ох, і безталанна ж я!
Із діточками з краю цього вигнана,
Одним одна без друзів я лишилася!
Тож слава новоженцю, що й дітей послав
515] Старцями із своєю рятівницею.
О Зевсе, ти ж прикмети людям певні дав,
Од фальшу одрізняти щире золото,
Чому ж на тілі у падлюк не випалив
Яких ознак, щоб легше впізнавати їх? [78]
ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ
520] Який страшний, невтольний вибухає гнів,
Коли вже рідні ворогують з рідними!
ЯСОН
Потрібен, видно, немалий тут слова дар,
Щоб, наче обережний корабля стерник,
Вітрила опустивши, утекти від хвиль
525] Твоєї, жінко, злої язикатості.
Свої заслуги надто вже цінуєш ти, —
З усіх богів і смертних в тому плаванні
Рятунок лиш Кіпріда подала мені.
На розум бистра, ти не хочеш визнати,
530] Що то ж Ерот відточеними стрілами
Тебе підбив урятувать з біди мене.
Та зайва річ докладно розбирати це,
Бо, як-не-як, мені в пригоді стала ти.
Та доведу я, що за порятунок мій
535] Одержала ти більше, ніж сама дала.
По-перше, ти в Елладі, а не в варварських
Краях живеш, користуєшся захистом
Законів, а не силі підкоряєшся.
Що ти й розумна, знають те всі елліни, —
540] Ти добру славу маєш. А лишалась би
Край світу, то про тебе й не згадав ніхто б.
Не хтів би я ні золота у схованці,
Ні краще, аніж сам Орфей, пісень співать,
Якби я зоставався в невідомості.
545] Але про себе я згадав тому лише,
Що почала сама ти сперечання ці.
А що кориш ти шлюбом з владарівною,
Скажу, по-перше, учинив розумно я
Й розсудливо, до того ж на користь тобі
550] І дітям нашим.
(Медея ледве стримує своє обурення).
Та спокійно вислухай.
Коли прийшов із Йолка я в країну цю,
Усі нещастя за собою тягнучи,
Чи міг би я, вигнанець, ждати кращого,
Ніж взяти шлюб з дочкою владаревою?
555] Ні, не тому, чим колеш так, що ложа я
Твого відкинувсь для нової пристрасті,
Не для змагання в кількості дітей моїх, —
І цих для мене досить, не жаліюсь я, —
А головне, щоб краще обладнатися
560] Й не бідувати, — знаю-бо, що вбогого
Всі, навіть друзі, обминають здалеку;
Дітей зростити, як моєму родові[79]
Те личить, і, сплодивши їм нових братів,
Зрівняти з ними й, сполучивши рід увесь,
565] у щасті жить. Навіщо більш дітей тобі?
Мені ж потрібно тими, що народяться,
Тим помогти, що є вже. Чи погано це?
Й сама б ти згодна, не оті б лиш ревнощі.
В жінок це завжди; тільки б ложа шлюбного
570] Уберегти — й нічого більш не треба вам.
А як лише з постелею щось трапилось,
То ворогом вважаєте й найкращого
Ви друга. От коли б дітей інакше нам
Народжувать, щоб без жінок обходитись, —
575] Тоді не знали б люди багатьох нещасть.
ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ
Все розповів, Ясоне, красномовно ти;
Але сказати прямо це доводиться —
Нечесно учинив ти, жінку зрадивши.
МЕДЕЯ
Багато в чому від людей відмінна я.
580] Хто мовить гарно, але діє кривдою,
Той в мене кари годен якнайбільшої.
Зло прикрашати язиком уміючи,
На все він здатний. Та не дуже мудрий він.
Отож-бо не лякай нас красномовністю
585] Своєю, — словом лиш одним я вб'ю тебе.
Коли б не був ти підлий, то довірився б
Мені з тим шлюбом, а не крився б мовчки з ним.
ЯСОН
О, гарно з шлюбом ти мене підтримала б,
Якби розкрив я замір свій. Ще й досі ти
590] Злоби у серці не здолаєш стримати.
МЕДЕЯ
Не те тебе спиняло: жить з чужинкою
На старості було б тобі неславою.
ЯСОН
Будь певна, не для ложа я жіночого
Оце побрався шлюбом з владарівною,
595] А, як казав я, щоб допомогти тобі,
Твоїх дітей зрівнявши з можновладними
Братами їх, опору дати домові.
МЕДЕЯ
Ні, не потрібне щастя із гіркотою
Ані достатки, що терзають серце нам. [80]
ЯСОН
600] Що ж, відверни їх, будь такою мудрою,
Так, щоб гірким солодке не здавалося,
І в щасті не вважай себе нещасною.
МЕДЕЯ
Глузуй собі! Адже ти маєш захисток,
А я ж куди подінуся, вигнанниця?
ЯСОН
605] Сама ти винна — не складай на іншого.
МЕДЕЯ
Що ж я вчинила? Може, шлюб зламала я?
ЯСОН
Володарів зухвало проклинала ти.
МЕДЕЯ
Прокляттям буду і твоєму домові.
ЯСОН
Та годі вже з тобою сперечатися.
610] Як хочеш на дорогу із майна мого
Ти допомоги чи собі, чи діточкам,
Скажи — рукою щедрою вділю її
Й пошлю ознаки друзям — допоможуть вам.
(Медея робить жест заперечення).
А ти даремно, жінко, відмовляєшся.
615] Покинь гнівитись, буде корисніш тобі.
МЕДЕЯ
І послуги від друзів тих не хочу я,
Ані дарів од тебе, — на користь не йде
Безчесною рукою подароване.
ЯСОН
Отож богів я закликаю свідками,
620] Що я й тобі, і дітям помагати рад,
А ти незадоволена і друзями
Гордуєш вперто, — що ж, тобі самій це гірш.
(Прямує до виходу).
МЕДЕЯ
(вслід йому)
Біжи мерщій! За молодою жінкою
Вже, мабуть, скучив, бо ж давно із дому ти.
625] Справляй весілля! Дасть бог, так одружишся,
Що сам одруження те проклинатимеш. [81]