Дівчина з вражаюче товстою косою, що сягала сідниць, принесла кухлі та миски з супом. Геральт, приглянувшись до її округлого, покритого пушком обличчя, вирішив, що дівчина мала б гарні вуста, якби не забувала їх закривати.
— Лісова дріадо! — гукнув Горицвіт, хапаючи дівчину за руку і цілуючи внутрішню сторону її долоні. — Сильфідо! Чарівнице! Божественна істото з очима немов блаватні озера! Ти гарна як ранок, а форма твоїх піврозтулених вуст серце моє…
— Дайте йому пива, швидко, — заячав Деїнті. — Бо трапиться нещастя.
— Не трапиться, не трапиться, — запевнив бард. — Правда, Геральте? Мало на світі знайдеться людей, спокійніших, аніж ми двоє. Я-бо, пане купче, поет і музи́ка, а музика злагіднює звичаї. Натомість присутній тут відьми́н винятково для потвор небезпечний. Представляю тобі: це Геральт із Ривії, гроза стриг, вовкулак та всілякої нечистої сили. Ти, мабуть, чув про Геральта, Деїнті?
— Чув, — половинчик з підозрою глипнув на відьми́на. — А що ж… Що ж ви поробляєте у Новіграді, пане Геральте? Чи ж тут якісь страшні монстри з'явилися? Чи ви… гм, гм… при службі?
— Ні, — посміхнувся відьми́н. — Я тут для розваги.
— О, — сказав Деїнті, нервово перебираючи волохатими стопами, що висіли півліктя над підлогою. — Це добре.
— Що добре? — Горицвіт ковтнув ложку супу і запив пивом. — Може, ти маєш охоту підтримати нас, Бібервельте? Маю на увазі, в розвагах. Ну то й чудово. Тут, під "Наконечником Списа", маємо намір закропитися. А потім плануємо заскочити до "Пасифлори", це дуже дорогий і добрий дім розпусти, де ми зможемо зафундувати собі напівельфійку, а, хтозна, може навіть чистокровну ельфійку. Але потребуємо спонсора.
— Кого?
— Того, хто заплатить.
— Я так і думав, — буркнув Деїнті. — Мені прикро. По-перше, в мене ділова зустріч. По-друге, брак мені коштів на фундування таких розваг. По-третє, до "Пасифлори" пускають винятково людей.
— А ми хто такі, сичі чи пугачі? Ах, розумію. Половинчиків туди не впускають. Це правда. Маєш рацію, Деїнті. Це Новіград. Столиця світу.
— Так… — сказав половинчик, усе ще дивлячись на відьми́на і дивно кривлячись. — То я вже піду. В мене зустріч…
Двері ванькиру з гуркотом відчинилися і до приміщення увірвався…
Деїнті Бібервельт.
— Богове! — закричав Горицвіт.
Половинчик, що стояв у дверях, нічим не відрізнявся від того половинчика, що сидів за столом. Якщо не зважати на те, що половинчик за столом був чистим, половинчик у дверях — брудним, пошарпаним і пом'ятим.
— Піймав я тебе, сучий хвосте! — заревів брудний половинчик, кидаючись у бік стола. — Ти злодію, ти!
Його чистий близнюк зірвався, перевертаючи дзиґлик і скидаючи посуд. Геральт зреагував рефлекторно та блискавично, — схопивши з лави меч у піхвах, тяжким поясом шмагонув Бібервельта через карк. Половинчик гепнув на підлогу, покотився, пірнув Горицвітові між ноги і накарачках поплазував до виходу, а його кінцівки раптом видовжилися, наче павучі лапи. Побачивши це, брудний Деїнті Біберльт вилаявся, завив і відплигнув, із гуркотом лупнувши спиною об дерев'яну перегородку. Геральт відкинув піхви меча і копняком прибрав з дороги крісло, кинувшись у погоню. Чистий Деїнті Бібервельт, що вже нічим, окрім кольору камізельки, не нагадував Деїнті Бібервельта, перескочив поріг, наче коник-стрибунець, убіг до загальної зали, зіштовхнувшись із панянкою, яка мала напіврозтуленого ротика. Побачивши його довгі лапи та розлізлу карикатурну фізіономію, панянка розтулила ротика на повну ширину і пронизливо вереснула. Геральт, скориставшись утратою темпу, викликаною зіткненням із дівчиною, догнав створіння посеред кімнати і вправним копняком у коліно звалив на долівку.
— Навіть не дриґайся, братчику, — просичав крізь стиснуті зуби, притискаючи вістря меча до шиї чупирадла. — Навіть не дриґайся.
— Що діється? — закричав корчмар, підбігаючи з держаком лопати в руках. — Що тут таке? Сторожо! Дечко, жени за сторожею!
— Ніііі! — завило створіння, плазуючи долівкою і ще більше деформуючись. — Ніііі, змилуйтесь!
— Ніякої сторожі! — завторував йому брудний половинчик, вибігаючи з ванькиру. — Горицвіте, тримай дівчину!
Трубадур обхопив розкричану Дечку, попри поспіх, ретельно вибираючи місця для охоплення. Дечка запищала і присіла на підлозі біля його ніг.
— Спокійно, господарю, — насилу вимовив Деїнті Бібервельт. — Це справа особиста, не будемо кликати сторожу. Всі збитки я відшкодую.
— Жодних збитків немає, — доречно сказав корчмар, роздивляючись.
— Але будуть! — скреготнув пизатий половинчик. — Бо зараз я почну його лупцювати. І то ще як. Лупцюватиму його жорстоко, довго і дико, а тоді він геть-усе тут потрощить.
Розплющена на підлозі довголапа і розлізла карикатура Деїнті Бібервельта жалібно захлипала.
— Так не піде, — холодно промовив корчмар, мружачи очі і трохи піднявши держак лопати. — Лупцюйте його на вулиці чи на подвір'ї, пане половинчику. Не тута. А я кличу сторожу. Я змушений, головою ручу. Адже ж це… це ж страховиння якесь!
— Пане господарю, — спокійно сказав Геральт, не зменшуючи натиску леза на шию чупирадла. — Зберігайте спокій. Ніхто нічого не потрощить, ніяких збитків не буде. Ситуація під контролем. Я відьми́н, і, як бачите, піймав те страховиння. Але оскільки зараз це направду видається особистою справою, ми її спокійно з'ясуємо у ванькирі. Горицвіте, пусти дівчину і ходи сюди. В мене в торбі є срібний ланцюг. Вийми його і міцно зв'яжи лапи оцього єгомосця, в ліктях, за спиною. Не рухайся, братчику.
Створіння тихенько заквилило.
— Добре, Геральте, — промовив Горицвіт. — Я його зв'язав. Ходімо до ванькиру. А ви, господарю, чого так стоїте? Я замовив пиво. А коли я замовляю пива, то слід його подавати безперервно, доки не гукну: "Води".
Геральт штовхнув зв'язане створіння до ванькиру і грубо посадовив під стовпом. Деїнті Бібервельт теж сів і з огидою глянув.
— Жахіття, як це виглядає, — сказав. — Як купа киснучого тіста. Глянь на його ніс, Горицвіте, зараз відпаде, суча мати. А вуха має як моя теща саме перед похороном. Бррр!
— Зараз, зараз, — пробурмотів Горицвіт. — Ти Бібервельт? Так, без сумніву. Але ж оте, що сидить під стовпом, ще мить тому було тобою. Якщо не помиляюся. Геральте! Всі очі звернені на тебе. Ти відьми́н. Що тут, ік бісу, відбувається? Що це таке?