— Але ж ви смілі, — буркнув Козоїд. — Повидимо, чи стане вашої відваги, коли мої з Голополя над'їдуть, а вони вже от-от. Поба…
Ярпен, повернувшись із несподіваною при його поставі швидкістю, лупнув шевця топорищем по довбешці. Ніщука, який стояв обіч, поправив копняком. Козоїд пролетів кілька сажнів та зарився носом у траву.
— Попам'ятаєте! — заверещав накарачках. — Я вас усіх…
— Легіні! — рикнув Ярпен Зигрин. — По гузиці шевця, дратва його мать! Хапай його, Ніщуко!
Козоїд не чекав. Зірвався й риссю помчав у бік східного каньйону. За ним хилькома побігли голопільські слідопити. Краснолюди, регочучи, кидали за ними камінням.
— Якось одразу повітря посвіжішало, — засміявся Ярпен. — Ну, Богольте, беремось за дракона.
— Помалу, — здійняла руку Єнніфер. — Брати ви можете, але ноги. На плечі. Всі, скільки вас тут є.
— Що-що? — Богольт згорбився, а його очі сяйнули зловісним блиском. — Що ви кажете, ясновельможна пані відьмо?
— Забирайтеся звідси за шевцем слідом, — повторила Єнніфер. — Усі. Я сама впораюсь із драконом. Неконвенційною зброєю. А на прощання можете мені подякувати. Коли б не я, то ви покуштували б відьми́нського меча. Ну, марш, швиденько, Богольте, доки я добра. Попереджаю, що знаю заклинання, яке перетворить вас на валахів. Досить мені ворухнути рукою.
— Ну ні, — процідив Богольт, — моя терплячість сягнула межі можливого. Я не дозволю мати мене за дурня. Кузько, відчепи-но дишель від воза. Чую, що й мені потрібна буде неконвенційна зброя. Зараз тут хтось дістане по хребті, панове вашмосці. Не буду показувати пальцем, але зараз дістане по хребті одна паскудна відьма.
— Тільки спробуй, Богольте. Осолодиш мій день.
— Єнніфер, — докірливо сказав краснолюд. — Чого?
— Може, я попросту не хочу ділитися, Ярпене?
— Що ж, — усміхнувся Ярпен. — Глибоко по-людськи. Так по-людськи, що майже по краснолюдськи. Приємно бачити свійські риси у чародійки. Бо я теж не люблю ділитися, Єнніфер.
Зігнувся в короткому блискавичному замахові. Сталева куля, видобута невідомо звідки та коли, свиснула в повітрі та вдарила Єнніфер у середину чола. Перш ніж чародійка встигла отямитись, то вже висіла в повітрі, підтримувана за руки Кузькою та Ніщукою, а Ярпен в'язав їй щиколотки поворозом. Єнніфер скажено вереснула, але один із легінів Ярпена, що стояв позаду, закинув їй на голову віжки, сильно стягнув, вбиваючи ремінь у відкритого рота, придушив крик.
— Ну то й що, Єнніфер? — сказав Богольт, підходячи. — Як ти хочеш зробити з мене валаха? Коли й рукою тобі не ворухнути?
Розірвав їй комір каптанчика, рвонув та розхристав сорочку. Єнніфер, придушена віжками, вискнула.
— Я зараз часу не маю, — сказав Богольт, безсоромно обмацуючи її під регіт краснолюдів, — але піжди трохи, відьмо. Як впораємося з драконом, то влаштуємо собі забаву. Прив'яжіть її гаразд до колеса, хлопці. Обидві лапки до обручів, щоб не могла навіть пальцем рушити. І щоб ніхто її зараз не чіпав, панове вашмосці. Установимо черговість згідно з тим, як хто себе покаже при драконі.
— Богольте, — спокійно і зловісно озвався спутаний Геральт. — Бережись. Я тебе і на краю світу знайду.
— Ти мене дивуєш, — так само спокійно відповів Рубач. — На твоєму місці я сидів би тихо. Бо я тебе знаю і змушений всерйоз сприймати твою погрозу. Не матиму виходу. Можеш не пережити цього, відьми́не. Ми ще до цього питання повернемось. Ніщуко, Кузько, на коней.
— От тобі, Насте, книш, — простогнав Горицвіт. — Якого лиха я до цього втручався?
Доррегарай, схиливши голову, придивлявся до густих крапель крові, що повільно капали йому з носа на живіт.
— Може б ти перестав витріщатися! — крикнула до Геральта чародійка, звиваючись у повороззі, як змія, та даремно намагаючись прикрити оголені зваби. Відьми́н слухняно відвернув голову. Горицвіт ні.
— На те, що бачу, — засміявся бард, — ти, Єнніфер, певно, цілу бочку еліксиру з мандрагори зужила. Шкіра як у шістнадцятки, щоб мене качка копнула.
— Стули пельку, курчий сину! — завила чародійка.
— Скільки тобі, властиво, років, Єнніфер? — не вгавав Горицвіт. — Двісті буде? Скажімо, сто п'ятдесят. А збереглася як…
Єнніфер викрутила шию і плюнула в нього, але не влучила.
— Єн, — докірливо сказав відьми́н, витираючи раменом обпльоване вухо.
— Нехай він перестане витріщатися!
— І в думці не маю, — сказав Горицвіт, не відводячи очей від потішної картини, що її являла собою розхристана чародійка. — Ми ж тут через неї сидимо. І можуть нам горлянку перерізати. А її щонайбільше зґвалтують, а це в її віці…
— Заткнися, Горицвіте, — сказав відьми́н.
— І в думці не маю. Саме збираюся скласти баладу про дві цицьки. Прошу мені не заважати.
— Горицвіте, — Доррегарай потягнув кровоточивим носом. — Поводься серйозно.
— Я серйозний, бий мене сила божа.
Богольт, підтримуваний двома краснолюдами, ледве виграмолився на сідло, тяжкий і неповороткий від лат та шкіряних накладок. Ніщука і Кузька вже сиділи на конях, тримаючи поперек сідел величезні дворучні мечі.
— Добре, — прокашлявся Богольт. — Ідімо на нього.
— Ба ні, — сказав глибокий голос, звучний, наче мосяжна сурма. — Це я до вас прийшов!
Із-за камінного кола з'явилася довга морда, що виблискувала золотом, струнка шия, озброєна рядом трикутних зубчатих шпичаків, пазуристі лапи. Люті зміїні очі з вертикальною зіницею дивилися з-під ороговілих повік.
— Я вже не міг дочекатися в полі, — сказав дракон Віллентретенмерт, роздивляючись, — отож прийшов сам. Наскільки бачу, охочих до бою все менше?
Богольт узяв віжки в зуби, а кончар обома руками.
— Фче дофить, — невиразно сказав він, гризучи ременя. — Стафай до бою, гаде!
— Стаю, — промовив дракон, вигинаючи хребта вбік та зневажливо задираючи хвоста.
Богольт роздивився. Ніщука та Кузька повільно, демонстративно неквапом оточували дракона з обох сторін. Ззаду чекав Ярпен Зигрин і його легіні з сокирами в руках.
— Гиииир! — рикнув Богольт, сильно луплячи коня п'ятами та підіймаючи меча.
Дракон згорнувся, припав до землі, і згори, з-за власного хребта, наче скорпіон, вдарив хвостом, цілячись не в Богольта, а в Ніщуку, який атакував збоку. Ніщука разом із конем звалився серед брязкоту, вереску та іржання. Богольт, припадаючи в галопі, вдарив страшним замахом, дракон спритно відскочив від широкого клинка. Розгін галопу проніс Богольта повз нього. Дракон викрутився, стоячи на задніх лапах, і дзюгнув пазурами Кузьку, заодно розриваючи черево коневі та стегно вершникові. Богольт, сильно відхилившись у сідлі, встиг завернути коня, тягнучи повід зубами, напав знову.