Мавпуля

Сторінка 9 з 18

Франсуа Моріак

Дружина ядуче засміялася.

— Атож, ну й революціонер із тебе, як я подивлюся! Значить, по-твоєму весь цей мотлох уціліє?

— Авжеж, уціліє! Навчання в університеті буде перебудоване, оновлене, але вища освіта у Франції залишиться вищою освітою... Ти просто не розумієш, про що говориш...

Робер зненацька змовк: з туманної запони виступила жіноча постать і рушила до скляних дверей.

— А це що таке?

1 Жорес Жан (1859—1914) — діяч французького і міжнародного робітничого руху, фундатор французької соціалістичної партії, борець проти мілітаризму.

2 Блюм Леон (1872—1950) — французький політичний діяч, лідер соціалістичної партії.

3 Вищий навчальний заклад, заснований 1530 року, де читають лекції з усіх галузей сучасної науки найбільші вчені. Лекції можуть відвідувати всі бажаючі. По закінченні курсу немає екзаменів і не видається диплом.

— Мабуть, якась матуся приставатиме й нарікатиме, що її маля даремно скривдили.

Біля входу Поль довго шкребла об скобу підошви своїх черевиків, щоб не нанести до приміщення бруду. Учитель і його дружина не впізнали її. Вони здивовано дивилися на дивну одвідувачку — берет був начолений низько, до самих брів, чорні, обведені синявою очі блищали, щоки були покриті темним пушком, як у юнака. Поль не назвала себе, а просто сказала Роберові, що вона мати тієї дитини, з приводу якої баронеса де Серне приходила сюди напередодні. Поки чоловік намагався зрозуміти, про що йдеться, Леона уже все зметикувала.

Вона запросила пані Галеас пройти в сусідню нетоплену кімнату і відчинила віконниці. Тут усе блищало: паркет, буфет і стіл. На вікні — фіранки з небіленого мережива. По широкому карнизу йшли величезні букети гортензій. Шпалери були темно-червоного кольору.

— Тут ви можете вільно побалакати з моїм чоловіком...

Поль заперечила — у неї нема ніяких секретів, їй хочеться тільки з'ясувати вчорашнє непорозуміння. Кров раптом прилила до блідих щік Робера Бордаса — така досадна слабість, червоніти не до речі, лишилась у нього ще з юначих років. Вуха його запалали. Значить, ця дама з недобрим поглядом наважилася вимагати у нього пояснення з приводу вчорашнього жартівливого натяку? Очевидно, так! У неї вистачило зухвалості забалакати про це, причому без усякого зніяковіння. Одначе гостя сказала тільки, що її свекруха, мабуть, не зовсім зрозуміла його невинне зауваження і даремно погарячкувала. Вона не бажає виривати у пана Бордаса згоду, оскільки він відмовився, але була б просто в розпачі, якби через цей дрібний інцидент у неї, беззахисної жінки, появився тут, у селі, новий ворог, і хто ж, єдина людина, від якої вона має право чекати розуміння.

її блискучі очі перебігали з Робера на Леону. Опущені куточки губ надавали її великому, вкритому темним пушком обличчю виразу трагічної маски. Робер пробурмотів, що йому прикро, але в нього не було ані найменшого наміру кого-небудь образити. Поль, не дослухавши, удалася до Леони:

— Я так і думала. Ви обоє відчули на собі тутешні звичаї, і, отже, знаєте, як тут охоче розносять будь-яку плітку.

Чи зрозуміло подружжя Бордас натяк, прихований у її словах? Чи дійшла до них чутка, яка облетіла все село,— учитель, мовляв, під час війни окопався в тилу і був поранений десь за тридев'ять земель від фронту? Дехто з злопиха-телів твердив навіть, що надто вже незграбно він розрядив рушницю... Але пара Бордасів не виявила ані найменшого хвилювання. Тому Поль не зрозуміла, чи досяг її удар цілі. На всяк випадок вона додала:

— Я знаю, пані, що ви належите до старовинного сімейства з околиць Бордо.

Насправді батьки Леони походили зі старовинного роду селян-землевласників, але односельці косували на них як на вільнодумів: дочка в церкві не вінчалася, і невідомо ще, чи хрещений їхній Жан-П'єр. Не бажаючи розлучатися з рідними, Бордаси недавно відмовилися від підвищення.

— Наше Серне,— сказала Поль,— не заслуговує такого вчителя.

Молодяве обличчя Робера знову залилося краскою, але гостя твердо повторила: "Не заслуговує". Вона, слава Богу, знає, що при бажанні Робер Бордас міг би засідати в Бур-бонському палаці і. Робер знову почервонів і знизав плечима:

— Ви, очевидно, насміхаєтеся наді мною!

— О, пані,— весело підхопила Леона,— мій бідолашний Робер тепер зовсім запишається!

Робер усміхнувся, його мигдалевидні молоді очі звузилися.

— Я тут ні при чому, я повторюю тільки слова пана Лусто, нашого управителя і, якщо не помиляюся, вашого приятеля. Хоча він рояліст, але він уміє віддати належне супротивникові. І коли, пані, маєш такого чоловіка, як ваш, можна не боятися видатись надто марнославною.

Поль додала упівголоса: "Ах, якби я була на вашому місці..." Слова ці були вимовлені саме тим тоном, яким вимагалося їх вимовити. В них пролунав хай ледь чутний, але явний натяк на її злощасного чоловіка.

— В нашому сімействі місце великої людини уже зайнято заздалегідь,— заперечив, сміючись, учитель,— і зайнято воно нашим сином Жан-П'єром, правда, Леона?

їхній маленький Жан-П'єр? Люб'язна усмішка зм'якшила суворі риси гості. Ну, звісно, вона чула про нього, той самий пан Лусто весь час про нього править. Як, мабуть, пишаються таким сином щасливі батьки! Знову зітхання,

1 Бурбонський палац у Парижі, збудований 1722 року архітектором Джіральдіні. В Бурбонеькому палаці засідають французькі Національні збори (до 1946 року — Палата депутатів).

знову натяк на своє власне нещастя. Але цього разу вона сміливо додала:

— Якщо ми заговорили про вашого чудового хлопця, дозвольте й мені поговорити про мого нещасного сина. Можливо, моя свекруха прибільшила. Не перечу, це відстала дитина. І я чудово розумію, що вас це й відлякує!

Робер палко запротестував, мовляв, його відмова спричинена цілковитим браком часу — та й годі; крім того, він просто побоюється, що не зуміє приділити приватному уроку достатньої уваги: секретаріат мерії і власні праці забирають буквально весь вільний від роботи в школі час.

— Так, я знаю, що ви невтомний трудівник, навіть чула про деякі ваші статті в газеті "Франс дю Зюд-Уест", що з'явилися без підпису,— додала вона запобігливим і змовницьким тоном.

Щоки і вуха в Робера запалали. Бажаючи перевести розмову на іншу тему, він почав розпитувати гостю про Гійома: чи вміє хлопець вільно читати, чи пише він? Чи береться коли-небудь за книжку не з принуки, а з власного почину? В цьому разі ще не все втрачено.