Мавпуля

Сторінка 5 з 18

Франсуа Моріак

примиритися з думкою, що учитель ще один зайвий день віритиме тим мерзенним поголоскам, які про неї розпустили. Вона вирішила розповісти йому всю правду. її знов мучила потреба вилити все, що накипіло на душі, скинути нестерпну ношу,— та сама болісна потреба, яка дванадцять років тому штовхнула її на відверті і необережні признання людині надто молодій і слабкій. Доведеться перебороти свою несміливість, піти до вчителя і ще раз звернутися до нього з проханням, в якому він відмовив старій баронесі. Можливо, він погодиться. У кожному разі, вони познайомляться, а, можливо, і зблизяться.

Вона повісила тальму в вестибюлі. Звичайно вона мила перед обідом руки під краном у буфетній, а потім ішла до їдальні для прислуги, що з часу смерті Жоржа, молодшого сина баронеси, правила за їдальню панських трапез. Парадна їдальня, величезна і холодна, як погріб, відмикалася лише на Різдво і в вересні, коли з Парижа приїздили гості: старша дочка баронеси, графиня д'Арбі, з дітьми і маленька Даніель, дочка покійного Жоржа. Тоді двоє садівникових синів убиралися в лівреї, баронеса наймала куховарку, брала для парижан напрокат двох верхових коней.

Але того вечора Поль хотілося почати швидше суперечку з приводу учителя, і вона рушила не в їдальню, а в кімнату свекрухи, куди заглядала не більше десяти разів на рік. Біля дверей вона в нерішучості зупинилася на хвилинку, дослухаючись до веселого гомону трьох змовників і звуків піаніно, на якому Галеас награвав одним пальцем мелодію якоїсь пісні. Виразно пролунав голос фрейлейн. Мабуть, вона відпустила якийсь жарт, бо стара баронеса гучно засміялася своїм поблажливим і робленим сміхом, який Поль ненавиділа. Тоді вона, не постукавши, розчахнула двері і ввійшла. В кімнаті зразу всі позавмирали, як заводні фігурки на старовинних дзиґарях. Баронеса застигла з піднятою рукою, в якій тримала карту. Галеас, прибивши віко піаніно, рвучко обернувся на табуреті. Фрейлейн звернула до недруга своє широке обличчя і всім своїм виглядом нагадувала кішку, яка, побачивши перед собою собаку, дивиться на нього, прищуливши вуха, вигнувши дугою спину, і от-от пирхне. Гійу, що вирізував з журналу малюнки з аеропланами, кинув ножиці на стіл і знову забився в свій закуточок між бильцем ліжка та лавочкою. Там згорнувся клубочком і завмер, як неживий.

Усе це було для Поль звичне, але ще ніколи вона так

З 4—65

65

ясно не відчувала силу своєї згубної влади над трьома цими істотами, з якими їй доводилося жити. Одначе стара баронеса швидко оговталася від страху, і, криво посміхаючись, заговорила з невісткою з підкресленою, солодкавою люб'язністю, ніби звертаючись до сторонньої людини, що посідає залежне становище. Бідолашка Поль, певне, в неї зовсім промокли ноги, хай швидше сяде біля вогню погрітися й обсушитися.

Фрейлейн замурмотіла, що, мовляв, не варто затримуватися, зараз вона подасть суп. Як тільки фрейлейн рушила до дверей, Галеас і Гійом кинулися за нею слідком. "Ну, зрозуміло,— подумала баронеса,— віддали мене одну на поталу".

— Дозвольте, дитино моя... Я зараз поставлю біля вогню екран, а то ще вилетить іскра.

Біля порога вона делікатно відсторонилася, нізащо не побажала вийти першою і весь час говорила, говорила, так що невістка, поки не сіли до столу, не могла вставити ані слова. Галеас і Гійу вже чекали їх, стоячи біля своїх стільців, а як тільки посідали, заходилися гучно сьорбати суп. Баронеса раз у раз зверталася до них, закликала їх у свідки того, що вечір незвичайно теплий і що в листопаді в Серне ніколи не буває холодів. Саме сьогодні вона почала варити варення з дині. Нині вона збирається додати до динного варення сушених абрикосів.

— Хочу взяти тих самих, який мій бідний Адемар так кумедно називав "бабусині вуха". Пам'ятаєш, Галеасе?

Баронеса говорила, говорила, аби лиш не мовчати. Для неї важливо одне: завадити Поль знову почати сварку. Але, нишком спостерігаючи за невісткою, вона помітила на її ненависному обличчі небезпечні ознаки роздратування. Гійом сидів, ввібравши голову в плечі, відчуваючи, що мати не спускає з нього очей. Він теж передчував близьку бурю і здогадувався, що мова піде про нього. Даремно він намагався злитися якнайщільніше зі столом, зі стільцем, він розумів, що безперервна бабусина балаканина не може заповнити зловісних хвилин мовчанки, що вона надто слабка перешкода для грізного потоку слів, готових вирватися з міцно зціплених уст супротивника.

Галеас їв і пив, не зводячи очей, так низько нахилившись над тарілкою, що Поль бачила перед собою тільки копицю посивілого волосся. Він дуже зголоднів, бо цілий день працював на цвинтарі, наводячи там лад,— то було його улюблене заняття. Завдяки цьому на кладовищі в Серне всі могили були доглянуті. Галеас відчував себе спокійно, дружина тепер зовсім не помічала його, йому поталанило: вона викреслила його з свого життя. Тому тільки він один тримався за столом невимушено і міг безкарно виконувати всі свої забаганки: "робити бурду" (наливати вино в суп), винаходити всілякі суміші, "мішанку", як він казав. Він кришив, роздавлював, розминав кожну страву, розмазував її по тарілці, і баронесі було дуже важко утримувати Гійома від наслідування батька, причому в своїх настановах вона намагалася не применшувати батькового авторитету: "Тато має право робити все, що він хоче", "Тато може дозволити собі все, що йому заманеться..." А Гійу повинен триматися за столом як вихований хлопчик.

Гійу й гадки не мав судити батька, він навіть подумати про це не міг. Тато належав до зовсім особливого розбору дорослих — до розбору безпечних, яких можна не боятися. Така була думка Гійу, хоча він і не умів її висловити. Тато все робив нечутно, але заважав Гійу розповідати самому собі цікаву історію, навіть міг сам ввійти в фабулу на манір безголосого і нешкодливого персонажа, як-от віл чи собака. Зате мати силоміць вдиралася в його внутрішній світ і залишалася ніби якесь чужорідне тіло, присутність якого відчуваєш не завжди, але буває, що раптом непомильно відкриваєш вражене ним місце. Ось вона вимовила його ім'я... Почалося! Знову говоритимуть про нього. Мати згадувала ім'я учителя. Гійом намагався зрозуміти, про що йдеться. Бідного кролика схопили за вуха і витягли з нори на світло, на яскраве, сліпуче світло, звичне для дорослих.