Мавпуля

Сторінка 2 з 18

Франсуа Моріак

Поль не намагалася боротися з почуттям бридливості до свого сина. Хіба вона винна, що її син така жалюгідна істота? І годі з ним щось вдіяти! Ну що можна зробити з такою недоумкуватою і потайливою дитиною, яка до того ж завжди відчуває за собою підтримку бабусі або старої фрейлейн? Але, здається, уже й сама баронеса починає прозрівати: погодилася, наприклад, побалакати про хлопця з шкільним учителем. Так-так, з учителем світської школи. А втім, вибору у них немає, священик обслуговував три парафії, та й мешкав за чотири кілометри від садиби. Уже двічі, 1917 і 1918 років, після укладення перемир'я, Гійома пробували віддати в пансіон: спершу лаштували його в Сар-ла, до єзуїтів і, а потім віддали в семінарію в Нижніх Піренеях. Обидва рази його через три місяці повернули до батьків. Мавпуля обгиджував простирадла. Навчальні заклади, які утримувалися духовними особами, не були пристосовані в ті роки для виховання відсталих чи хворих дітей. А як зустріне стару баронесу цей молодий кучерявий учитель, дивом уцілілий під Верденом 2? У нього такі веселі очі. Можливо, йому буде приємно, що сама баронеса прийшла до нього як прохачка? Поль не побажала взяти участь у цих переговорах — тепер вона ні з ким не наважувалася зустрічатися, і більше всіх вона боялася цього учителя, що вславився своїми блискучими педагогічними талантами. Управитель маєтку Серне, Артур Лусто, хоч і був в "Аксьйон франсез" 3, захоплювався учителем, запевняючи, що хлопець піде далеко... "Стара баронеса,— думала Поль,— як і всі дворяни, що виросли в селі, уміє говорити з селянами. Знає всі тонкощі місцевого діалекту. Мабуть, однією з рисочок чару, що ще збереглася в неї, саме є її мова — всі ці старовинні слова і вирази, які вона вимовляє з якоюсь старосвітською вишуканістю. Так, але ж шкільний учитель — соціаліст, людина зовсім іншого розбору; надмірна люб'язність баронеси, можливо, здасться йому образливою. Людей цього гатунку не візьмеш підкресленою поштивістю, що ніби знищує соціальну різницю. А втім, хто його знає. Він був поранений під Верде

1 Орден єзуїтів ("Товариство Ісуса") заснований 1540 року Ігнатієм Лойолою. Виховання юнацтва при самому виникненні ордену було включено до числа основних його завдань. У Франції керовані єзуїтами навчальні заклади були дуже поширені.

2 Верден — місто на північному сході Франції, в департаменті Мез. Під час першої світової війни, 1916 року, Верден став місцем запеклих сутичок між німецькими та французькими військами.

3 Аксьйон франсез — Ліга французької дії — організація, що стояла на крайніх правих націоналістичних та монархічних позиціях. Органом "Ліги" була газета "Аксьйон франсез", що видавалася з 1908 по 1944 р. під керівництвом Шарля Морраса та Леона Доде.

ном. Ця обставина може зблизити його з старою, адже її молодший син, Жорж де Серне, безвісти пропав у Шампані" К

Поль розчинила вікно і побачила в кінці алеї худу і згорблену постать свекрухи. Баронеса йшла, міцно налягаючи на палицю. Чорний брилик кумедно стирчав у неї на самій маківці. Стара повільно простувала між двох лав старих берестів, що полум'яніли в промінні заходу, який заливав своїм світлом і її саму. Невістка помітила, що баронеса сама з собою розмовляє і жестикулює. Отже, вона дуже схвильована, а це кепська прикмета. Поль спустилася чудовими сходами (гордість замку де Серне), що розходилися двома півкружжями, і почекала свекруху в вестибюлі.

— Це справжній ха^м, моя люба! Хам! Як і слід було чекати.

— Він відмовився? Можливо, ви образили його? Мабуть, трималися занадто гоноровито? Я ж вам казала і попереджала...

Баронеса затрясла головою, ніби відкидаючи обвинувачення невістки, насправді ж це були мимовільні рухи, якими старі ніби кажуть "ні!" смерті, що стоїть перед ними. Біла матер'яна квітка кумедно підскакувала на чорному бриликові. В очах старої застигли сльози.

— А під яким приводом від відмовився?

— Каже,— нема коли. Дуже багато часу забирають обов'язки секретаря мерії...

— Облиште! Мабуть, ще якісь причини наводив...

— Та ні, дитино моя, запевняю вас... Увесь час розповідав, яка він заклопотана людина. Тільки про це й правив.

Тримаючись за поруччя, баронеса піднімалася сходами, раз у раз пристаючи, щоб відсапатися. Невістка йшла за нею слідком і з несвідомою скаженою злобою уперто провадила свій допит. Помітивши нарешті, що зовсім залякала стару, Поль постаралася збавити тон, але слова вихоплювалися у неї з якимось зміїним сичанням.

— Чому ж ви тоді сказали, що він поводився по-хамському?

Баронеса присіла на м'яку банкетку, поставлену на помістку сходів; голова в неї все ще тряслася, а губи скривила гримаса, схожа на насмішку. Поль знову зарепе

1 Влітку 1918 року на сході Франції, в Шампані, точилися жорстокі бої.

тувала. Так чи ні? Назвала свекруха учителя хамом чи не називала? Хай скаже!

— Та ні, моя люба, ні. Я прибільшила... Можливо, я не так зрозуміла його слова. Цілком можливо, що він говорив щиро... Мабуть, я побачила натяк там, де ніякого натяку і не було.

Поль причепилася до цих слів. Що за натяк? Який натяк? З приводу чого?

— Та ось, коли він запитав, чому ми не звернулися до священика. Я відповіла, що священик живе далеко, що в нього на руках три парафії. І раптом, уявіть собі, що мені заявляє цей шкільний учитель... Та ні, ви, чого доброго, розсердитеся на мене, дочко моя...

— Що ж він вам сказав? Повторіть-но слово в слово! Чуєте?

— Ну, гаразд. Посміхнувся і сказав, що в єдиному цьому питанні він цілковито солідаризується зі священиком, він, бачте, не любить історій і не бажає, щоб у нього були історії в нашому замку. Я зразу збагнула, на що він натякає... Далебі, якби ця людина не дістала поранення під Верденом, я, люба моя, будьте вже певні, змусила б його висловитися до кінця і вже зуміла б вас захистити...

Злостиве збудження невістки зразу вщухло. Вона похнюпила голову. Не сказавши ані слова, стрімко збігла сходами і зірвала з вішалки свою тальму.

Баронеса почекала, поки грюкнули двері, і вся просіяла в усмішці, що відслонила чудово зроблені вставні зуби. Перехилившись через поруччя, вона буркнула: "Що, облизня спіймала?" — і раптом деренчливим, але пронизливим, тонким голоском покликала: