Пан Бордас не бажає більше з ним займатися.
Ніколи в житті він не переступить порога спальні Жан-П'єра. Жан-П'єр! Жан-П'єр Бордас! Як дивно любити хлопця, якого ти ніколи не бачив, з яким ти ніколи не познайомишся. "Якби він мене побачив, я теж подумав би, що я поганий, що я брудний і дурний". "Ти поганий, брудний і дурний",— щоранку правила йому мама. Жан-П'єр Бордас ніколи не узнає, що Гійом де Серне був поганий, брудний і дурний хлопець, справжня мавпуля. І ким ще? Що зараз сказала про нього мама? Якесь слово, почувши яке тато здригнувся, ніби його ударили каменем у груди. Гійу старався згадати і нарешті пригадав: ренегат. Не зовсім так, але схоже на слово "ренегат".
Сьогодні ввечері він засне не зразу. Доведеться ждати, коли ще наляже сон, ждати цілих півночі, і ніч не буде схожа на вчорашню, коли він трепетав від щастя. Він заснув тоді в надії, що, прокинувшись, знову побачить пана Борда-са, що ввечері в спальні Жан-П'єра він почне читати йому вголос "Безрідного"... Ах, подумати лишень, що і сьогодні ввечері в домі і все довкола буде таке са vie, як і завжди... Гійу піднявся, обійшов усипальню баронів Серне, переступив через низеньку огорожу і пішов крутою стежкою, що спускалася до Сірони.
Коли Галеас обернувся, він помітив, що хлопця нема. Він підійшов до огорожі: серед виноградників мигтів маленький капюшон. Галеас кинув мотику і поспішив за сином, що віддалявся. Коли ж він майже наздогнав хлопця, він сповільнив ходу. Гійу скинув капюшон, а берет він забув удома. Порівняно з величезними відстовбурченими вухами його наголо острижена голова здавалася зовсім крихітною. Криві ноги, взуті в величезні черевики, нагадували виноградні лози. З надто широкого коміра пелерини стирчала курчача шийка. Галеас жадібно дивився на цього маленького чоловічка, що дріботів перед ним, на цю поранену землерийку, що вирвалася з капкана і стікала кров'ю. Це його син, його подоба, перед ним усе довге життя, а він уже достатньо настраждався і зараз страждає. Але тортури лише починалися. Одні кати в людини у дитинстві, інші — в юності. І ще нові отруять його зрілі роки. Чи зуміє він зачерствіти, зашкарубнути? Чи зможе захистити себе, захистити кожну мить свого життя від жінки, від вічної присутності цієї жінки, від жінки з жовчним і злим обличчям Горгони? Він задихався від ненависті, але ще дужче задихався від сорому, бо він сам був катом цієї жінки. Він володів нею тільки раз, усього один раз; вона була ніби зачинена у конурі собака, зачинена не на день і не на два, а на всю свою молодість. І довго їй ще вити, закликаючи відсутнього самця. А він, Галеас, чим він тільки не обманював свого голоду: мріями, навіть жестами. І так щовечора, так, щовечора! І щоранку теж... І така сама доля цього недоноска, що народився від їхніх єдиних обіймів, який дріботить зараз, квапиться — куди? Чи знає він сам куди? Хоча хлопець ні разу не озирнувся, він, мабуть, відчув батькову присутність. Галеас раптом зрозумів це: "Він знає, що я йду за ним. Він не старається навіть сховатися від мене і заплутати сліди, він веде мене туди, куди хоче, щоб я йшов за ним". Галеас не наважився уявити собі той кінець, який поспішали прийняти обидва останніх Серне. Тріпотливе листя вістувало близькість річки. Ні, не лісовий цар скакав, наздоганяючи сина в скаженій і останній його скачці, а син сам тягнув розвінчаного і зганьбленого батька до мертвоводдя шлюзу, де влітку купалися голі хлопці. Ось зараз вони досягнуть вогких берегів царства, де мати, де дружина не зможе їх більше терзати. Зараз вони визволяться від Горгони, зараз вони заснуть.
Вони зійшли під покров сосен, що особливо вільно порозросталися через близькість річки. Не діткнута ще морозом папороть була одного зросту з Гійу, і Галеас насилу розгледів у її іржавих брижах синову стрижену голівку. Потім хлопець знову зник за поворотом піщаної стежки. їм міг трапитися смолокур, погонич мулів з млина, мисливець за бекасами. Але всі статисти покинули цей куточок світу, щоб могло нарешті розігратися дійство, яке їм судилося звершити,— один тягнув другого або штовхав його, навіть того не бажаючи? Ніхто ніколи не узнає! І не було інших свідків, окрім велетнів сосен, що тіснилися біля греблі. Вони згоріли потім через рік, у серпні. Сосон ніхто так і не постарався зрубати, і ще довго вони, звуглілі, простягали обгорілі руки до мертвоводдя. І довго ще скидали до небес свої почорнілі голови.
В окрузі вирішили, що Галеас кинувся у воду, щоб урятувати сина, що хлопець учепився йому за шию і потягнув за собою батька. Неясні поголоски, які поширювалися, вмовкли перед зворушливою картиною: син, учепившись рученятами за батька, похитуючи головою, казав: "А як на мене, не так усе це було", він усе одно не міг собі уявити, що ж сталося в дійсності. Та ні, звичайно, ні! Як запідозрити батька, який обожнював свого сина і щодня водив його з собою на цвинтар? "Пан Галеас був простуватий, але щодо здорового глузду — не скажіть, і добрішого за нього нікого не було".
Ніхто не оспорював права фрейлейн на пелерину Гійу, яку вона зняла з мокрого маленького тільця. Стара баронеса втішилася тим, що діти Арбі віднині йменуватимуться де Серне; окрім того, з її життя навіки йшла невістка Поль. Вона поїхала до своїх Мельєрів. "Знову сіла нам на шию",—як вони висловлювалися. Але у неї виявилася злоякісна пухлина. На гладенькій блискучій стіні, в задушливій лікарняній атмосфері (і доглядачка входить з судном, хочете ви чи не хочете, навіть якщо ви не в силі розплющити очей, і морфій, який погано діє на її печінку, і відвідини тітки, невтішної перед лицем величезних і марних видатків, оскільки рецидив неминучий), на цій гладенькій і блискучій стіні іноді, як на екрані, виникала величезна кучерява голова Галеаса, а мавпуля пікнімала над розірваною книжкою, над заллятим чорнилом зошитом свій брудний і стурбований писочок. Невже це їй лише здалося? Дитина йшла берегом, підходила впритул до води: він тремтів, він боявся — ні, не смерті, а холоду. Його батько покрадьки пробирався за ним або, можливо, взяв дитину на руки і сказав: