І в далекий світ біжить по дротах повідомлення:
"Здається, це справді Мацюсь. Добудитися його не можна. Що тільки розплющить очі, то й знову спить. Прибув на човні сам. Я послав по лікаря, щоб привести Мацюся до пам'яті".
Лікареві вдалося розбудити Мацюся. Опритомнів Мацюсь, зрадів телеграмі Червоного Хреста, продиктував відповідь:
"Треба багато ліків і харчів. Діти хворі й голодні. Поспішайте, бо всі вигинуть. Дітей багато. Скільки — не знаю. В таборі затримався лише на кілька годин, бо страшенно квапився. Був серед ночі. Благаю про порятунок для нещасних. Можете робити зі мною, що хочете, але їм повинні допомогти. Король Мацюсь".
Лікар приклав трубку до Мацюсевих грудей, вислухав його серце й сказав:
— Дайте йому, панове, спокій. Хай спить. Інакше може початися запалення мозку, й тоді буде гірше — він молотиме всілякі дурниці, й нічого ви не дізнаєтесь.
Мацюсеві дали склянку молока, роздягли його й поклали в ліжко. І він спав цілий день, а прокинувся аж об одинадцятій годині вечора.
Розділ двадцять сьомий
Повідомлення надходили приємні.
Чотири кораблі з провізією вже в дорозі. І хоч проти течії пливти важко, за два дні вони, може, будуть у місті, де зупинився Мацюсь. Один шпиталь відправляють сьогодні: поїдуть двоє лікарів і чотирнадцять сестер-жалібниць. Разом з шпиталем надішлють телеграфний апарат, щоб з самісінького табору можна було давати повідомлення.
Того ж дня Мацюсь написав відозву до білих дітей:
"Любі брати й сестри, білі діти! Зараз випала слушна нагода довести, що ви добрі. Якщо хтось хоче мати права, повинен переконати всіх, що в нього в розум і добре серце. Бідолашні чорні діти в скрутному становищі, тож доведіть, що ви хочете їм допомогти. У вас в гарні платтячка, ви їсте смачні харчі, граєтеся й ходите до школи, поливаєте квіти, маєте хліб з медом. А чорні діти хворіють і помирають з голоду. Кажу вам правду. Бував я в різних краях, на різних війнах. Бачив силу-силенну нещасть. Але все це ніщо порівняно з табором чорних дітей. Вони найнещасніші, бо малі й хворі. Поспішайте з допомогою.
К о р о л ь М а ц ю с ь П е р ш и й".
Кораблі були невеликі, тому й харчів привезли мало. Але для початку й це добре.
Важко змалювати радість негритянських дітей, коли повернувся Мацюсь. Кораблі було вивантажено швидко, і вони негайно рушили назад по нові запаси.
Мацюсь хотів спершу нагодувати найменших, та Клю-Клю порадила підживити спочатку старших, щоб вони могли їм допомагати. Молоко й інші продукти зберігалися в бляшаних коробках, і нічого не треба було готувати. Було надіслано також дуже смачні білі солодкі сухарі, бо діти хворіли на шлунок.
Порядок у таборі був зразковий. Ніхто не штовхався, не бився, не лаявся. Сніданок тривав цілий день. Надвечір було обладнано телеграфну станцію, і Мацюсь надіслав телеграму до Червоного Хреста про те, що чорні діти вдячні за сніданок. А вночі прилетіли два літаки, в яких прибули лікар і найпотрібніші ліки.
Коли за два тижні в табір навідалися відповідальні представники Червоного Хреста, їм не вірилося, що чорні діти ще недавно були в такому жалюгідному стані. Та ряди могил за табором переконали їх, що тут сталося лихо.
Працювали вже аж три шпиталі. Але чорні діти витривалі й міцні, вони швидко видужали, і тепер у двох шпиталях їх тільки купали й стригли. А в хірургічному шпиталі проколювали дівчаткам вуха, щоб вони носили сережки.
Вчитель гімнастики організував оркестр духових інструментів і навчав дітей європейських танців. Чорні діти виявилися такі здібні, що вже за місяць у таборі відбувся перший футбольний матч.
За короткий час було зроблено чимало.
— Що ж, Клю-Клю, ти задоволена? — спитав Мацюсь.
— А ти хіба ні?
Мацюсь зітхнув. Він зрадів, що допоміг негритянським дітям, але шкода йому й безлюдного острова і — правду сказати — тужив він за білими дітьми. З кожною поштою надходять йому листи з вітчизни. То той, то той напише, що радіє з повернення Мацюся, радіє, що він здоровий і працює. Але тут же запитує: "Чому до своїх не повертаєшся?"
Написала Іренка, що "лялька аж до стелі" розбилася. Написав Антек, що йому зле. Написав Стасек, що лишився на другий рік, бо вчитель арифметики несправедливо поставив йому двійку. А внизу Геленка дописала: "Чи пригадуєш, Мацюсю, як ми билися за грибок?"
Що тут казати: кожного тягне додому. Любі маленькі негри, приємно Мацюсеві, що врятував їх і допоміг їм. Але тепер хай Клю-Клю веде далі розпочату справу, бо вона вже досвідчена й дасть собі раду, а Мацюсеві слід повертатися додому.
Хоч би на один день. Походити по столиці, побачити королівський палац і парк. Так давно він їх не бачив.
Отож Мацюсь у справі допомоги чорним дітям лаштувався в мандрівку до Європи. Він поїде на нараду з королями, може, ще щось зробить, аби більше не було воєн.
Сів Мацюсь на корабель. Грає оркестр. Діти стоять на березі річки з прапорами, співають, вигукують: "Хай живе!" — рідною Мацюсевою мовою.
Пливти Мацюсеві зручно. В нього чудова каюта, спить він на матраці. Щастя знову всміхнулося йому.
Аж ось уже й порт. Мацюсь оселився в готелі.
— Що мене знову спіткає? — запитує він себе, мовби знає, що це ще не всі його злигодні.
І тому Мацюсь не здивувався, коли раптом вночі якихось двоє незнайомих у масках заткнули йому уві сні вуста рушником, хусткою зав'язали очі, загорнули в плащ і босого вивели з готелю.
Швидко помчав автомобіль з Мацюсем. "Молодий король наказав мене викрасти,— догадався Мацюсь.— Я в його руках".
Цей справді було так.
Розділ двадцять восьмий
Справді так було.
Молодого короля примусили віддати загарбані в Мацюся землі; навіть порт залишили Мацюсеві. А що найважче — молодому королю було наказано повернути батькові трон і корону.
Коли хтось злий і дужий, то б'ється й робить, що йому заманеться. А коли хтось злий і кволий і несила йому щось зробити — то вигадує тоді плітки. У школі таких учнів називають "плетунами", проте королів називають не плетунами, а інтриганами.
Хотів молодий король влаштувати інтригу, начебто Мацюсь збожеволів. Але це йому не вдалося. Увесь світ побачив тепер, що Мацюсь спритний хлопець і набагато помудрішав на безлюдному острові. Так чудово зарадив собі, так швидко допоміг чорним дітям.