Префектові поліції довелося видати наказ про те, що в театрах, парках, школах, взагалі в громадських місцях заборонено згадувати ім'я Мацюся. А хто порушить цей наказ, сплатить штраф або відсидить три дні у в'язниці.
Завдяки такій забороні про Мацюся говорили ще більше.
Розділ сьомий
П'є Мацюсь солодкий чай, їсть булку з ковбасою, розмовляє про те, про се. Чекає, коли його знову почнуть розпитувати, хто він і звідки прибув. Але поки що не питають.
— Принеси, Янеку, підмети, Янеку, подай, відстав, зав'яжи, вилий!..
Хазяї перевіряють хлопця, чи слухняний, чи меткий, чи тямущий. Певно, втік із дому й не хоче признатися. Така вже пішла тепер мода, що діти, тільки щось їм не так,— тікають. Повештаються, поголодують, зазнають лиха й повертаються додому.
— Поживе у нас трохи, оговтається, то й розповість усе. А тим часом згодиться в господарстві. Аби тільки був чесний.
Чесний. Здачу приносить завжди. Тихий — розмовляє мало. Тільки їсти не хоче.
— Їж, Янеку. Бачиш же, що в нас усе є. Соромиш тільки перед сусідами: такий худий, що подумають, наче голодом тебе моримо.
— Не можу: зуби у мене болять.
Мацюсь часто поглядає в дзеркало. Втечу рано чи пізно помітять. Шукатимуть його, а може, вже й шукають таємно. Отож треба, щоб він так схуд, аби ніхто його не впізнав...
Живе Мацюсь у ковбасника, допомагає йому, а де знайде газету, сховає й читає. Спершу крадькома, а потім одверто. Чи відносить що, чи приносить. Побачить якесь нове оголошення, зараз же зупиниться й читає.
Тепер Мацюсь знає все.
Прем'єр-міністр і міністр фінансів виїхали за кордон, куди ще перед війною відправили свої гроші й коштовності. Військовий міністр відкрив школу танців. Міністр охорони здоров'я має аптечний склад, продає туалетне мило й зубний порошок. Благородний міністр юстиції став контролером на трамваях, бо після Мацюсевого процесу не хоче мати справу з судами. А міністр
торгівлі відкрив овочевий магазин і вкупі з церемоніймейстером — кінематограф. Найгірше судилося міністрові освіти: продав перед королівським палацом газети. А лікар помер з журби.
У Мацюсевому палаці мешкає іноземна місія. Взагалі поназ'їжджалася з усього світу сила-силенна різних чужинців, авантюристів. Найкращі місця в театрах займають вони, їздять в автомобілях вони, п'ють і смачно їдять вони, а за все це повинні платити мешканці столиці.
У парламенті для дорослих влаштовуються змагання силачів, а в дитячому парламенті виступають маги та фокусники. Казарми переобладнано на броварні, бо люди спересердя п'ють багато пива.
"З чого тут почати? — думає й думає Мацюсь.— Адже треба з кимось увійти в спілку, бо сам я нічого не зроблю".
Спинився Мацюсь перед овочевим магазином міністра торгівлі. Не так-то вже Мацюсь і любив його, але знав, що це людина практична.
Зайти чи ні?
Не зайшов. Повернувся додому і ще з порога сказав:
— Мені так хотілося б купити фунт яблук...
Уперше Мацюсь попросив у своїх хазяїв гроші, бо досі тільки відмовлявся. Зраділи вони, дали йому гроші.
— Дайте, будь ласка, півфунта яблук.
Міністр пізнав Мацюся з голосу. Здригнувся, глянув — півфунтова гирка випала в нього з рук.
— Хай ваша коро...
Мацюсь приклав пальця до вуст.
— Ах, що я мелю... Пане помічник, дайте мені гирку... Або ні... Принесіть цигарки... Пані касирко, перелічіть гроші, чи все гаразд.
А Мацюсеві подає знак, аби той зайшов до складу за магазином.
— Як може ваша королівська величність наражати мене на небезпеку? — пошепки каже міністр.— Мені й так уже перепало. Був міністром, тепер яблука продаю. Тут навіть ім'я короля згадувати заборонено; а коли б довідалися... Прошу, благаю вашу королівську величність, щоб більше до мене не приходили, бо інакше, кажу щиро, змушений буду доповісти про все поліції. Адже в мене дружина, діти — я не можу накликати біду на родину.
— Але ж я хотів лише взнати...
— Але я нічого не знаю й нічого не скажу,— урвав Мацюся міністр.— Можу дати фунт, ну, три фунти яблук чи груш, а більше нічого.
— Не по милостиню я прийшов,— відказав Мацюсь гордо й пішов.
Бідолашний король-блукач. Уже немає в нього бажання заходити до інших міністрів. Минає тиждень, другий. Чим довше лишається Мацюсь у столиці, тим більше переконується, що тільки такі шляхи зосталися йому:
Або з'явитися раптово серед люду й гукнути: "До зброї!" Озброїти населення, заарештувати іноземних послів, оточити окопами місто й ще раз спробувати щастя.
Або піти до палацу й сказати: "Я Мацюсь Перший". Хай вишлють на безлюдний острів.
Або й надалі лишатися хлопчиком на побігеньках і... чекати.
Був і четвертий шлях: завітати до сумного короля. Проте цього Мацюсь не зробить.
"Чекатиму,— він зрештою вирішує.— Адже щось таки станеться".
А тим часом Мацюсь служить. Удосвіта відмикає й підмітає ковбасну, ходить з кошиком на базар, у печі розпалює, картоплю чистить, пакунки розносить.
— Візьми, Янеку, п'ятдесят сардельок та десять фунтів ковбаси, віднеси до ресторану на вулиці Новій. Раніше вона називалася вулицею Мацюся Реформатора.
— Знаю,— каже Мацюсь.
Іде Мацюсь, несе кошика, Та на вулиці якесь незвичайне пожвавлення. Чи то військові, чи то поліцейські нишпорять усюди, затримують перехожих: і дорослих, і дітей.
Глянув Мацюсь: на стіні будинку — нове оголошення. Великими літерами: "П'ять мільйонів нагороди".
Нарешті!
5 000 000 НАГОРОДИ
Колишній король Мацюсь Перший утік по дорозі на безлюдний острів. Хто затримає Мацюся або скаже, де він ховається, одержить названу нагороду.
Нагадуємо, щоб діти, особливо хлопці в літах Мацюся, мали при собі метрики. Попереджаємо батьків, що дітей без документів буде заарештовано. Хай батьки потім не сердяться.
"П'ять мільйонів,— хитає головою Мацюсь,— ніколи не думав, що королі стільки варті. Скільки ж це сардельок можна купити за одного короля?"
Проте зрадів Мацюсь, що нарешті станеться якась зміна в його житті. Повертатися до ковбасника немає сенсу. Хазяї і так уже йому докучали: хто такий, звідки, з якої школи, чого так уважно читає газети, що в тих газетах тямить, навіщо ховає фотографію королеви? Тепер вони зразу догадаються.
— Звідки йдеш? — затримав Мацюся патруль.