Він нищечком одімкнув свою квартиру і, навіть не роздягаючись, так само тихенько, щоб і ліжком не скрипнути, уклався спати.
Однак цієї ночі Сеня довго не міг заснути. Уже мовчав телевізор, не гуготіли трамваї, лиш павучок ворушився у сітях, але Сеня не чув і його.
Хтозна, про що він думав. Тут не вгадаєш.
І Сеня не скаже цього нікому. А спитай, чи був він у ріднім селі,— не збреше. Чого-чого, а брехати Сеня не вмів, та, мабуть, уже й не навчиться.