— Шито ти плачеш? Всех бит не будем.
Жінка злякано глянула на козака й навіть затихла була од несподіванки і так не відповіла нічого. Із чоловіків ніхто не зважився сказати будь-що, тільки дивились на чеченця. Потім уже дід Легейда врешті осмілів та й став щось на мигах до нього,'як до німого: рукою черкнув по горлянці і вліпив очі запитливо в нього.
— Нет! — сказав козак, і заперечливо хитнув головою, і наче аж усміхнувся стиха. Невкипілий пильно подивився на нього й одвів очі. "Бреши!" — муркнув собі під ніс. Далі зашилив ліву руку в рукавиці собі під пахву і так зняв рушницю, висякавсь та й знову також однією рукою надів рукавицю. А правої не вийняв з кишені.
Довго не було на ґанок з дверей станового. Видко, щось вирішує там. Пройшов до волості,— бачили всі, як ступив на ґанок Сидорчук, їхній вітробалчанський стражник, і з ним староста Шумило (видко, ходив стражник по нього).
Заворушилися в натовпі, зашепотіли. І в багатьох заколотило із сполоху серце, та так, що аж наче об ребра билось. Це викаже чисто все Шумило, всіх видасть.
Тепер уже всі ще з більшою тривогою та страхом, як досі, дивилися на розчинені двері. Але й зараз — минала хвилина за хвилиною, довгі і тяжкі, а на дверях все не показувався ніхто. Може, так уже й чверть години минуло. І аж тоді, нарешті, на ґанок .спершу вибіг один із стражників і щось крикнув до інших оружних. Ті враз виструнились всі. Потім вийшли на ґанок становий, урядник, Шумило й вивели заарештованого вже Хоменка на милицях.
Гробовим мовчанням зустрів майдан станового — навіть чути було його важкі кроки на помості. Він підійшов аж на край до самих сходів і став, розставивши широко ноги, а руки в кишенях. Раптом подався постаттю вперед і пронизливо гострими очима вп'явся в стоголовий натовп. Усі так і обмерли. Кожному здалося, що очі станового саме на нього вперті, і кожен своїх очей не міг одірвати од нього, пильно й тривожно стежив за його обличчям. Бліде й холодне, як завжди, обличчя в станового і якесь страшне в своїй непорушності, мов нё живе воно, а тільки очі вставлено живі, холодні й пронизливі. Та ось ожили раптом до очей і брови — тіпнулись і застигли, високо зведені на лоба. Щось ніби станового здивувало вельми. І нагло брови впали низько на очі, а щелепа рвучко вип'ялась уперед.
— Ну! — гнівно кинув становий не дуже голосно і, як досі, прикро та гнівно дивився на людей. Натовп стояв — угруз кожен. І знову вип'яв щелепу становий і вже голосніш грізно кинув удруге: — Ну! — Ще на цей раз нервово висмикнув з кишені руку й нетерпеливо махнув нею.
Тепер уже дехто зрозумів, що йому треба,— зняли шапки зразу ті, що ближче стояли до ґанку, потім, вслід за ними, і всі зняли шапки. Весь майдан тепер стояв простоволосий. Становий прикро обвів очима по головах з краю в край і, повернувшись потім, щось наказав урядникові. Той виструнився й зробив "під козирок". Потім хитнув головою ще стражникові й удвох спустилися набік по сходах у волосний двір. А становий тим часом дістав портсигар, закурив і став по ґанку проходжатися, видко, на щось чекаючи.
І так, незабаром, хвилин за кілька, урядник із стражником і повернулися, а за ними йшли в понапинатих на плечі бурках випущені з "холодної" чеченці — четверо. Вони ще з двору побачили на конях своїх і йшли раді та схвильовані, на ґанок сходами уже не зійшли, а пругко, по-кошачому, вистрибнув кожен. Назустріч їм зразу ж виступило кілька козаків, що були на ґанку, щось спитали по-своєму, а вони тоді всі одразу вчотирьох заджеркотіли, хапаючись і пристрасно.
На майдані у натовпі й не шерхне. Принишкли в сідлах козаки, всі слухали пильно, а один з чеченців — саме отой, що збоку, молодий, бровастий,— у два скоки конем опинився біля ганку й собі щось джеркнув до них, теж, видко, питаючи. Ті щось і йому. І тоді зразу ж кінь під ним став цапа, так на задніх ногах і обернувся, і знову в два скоки вже на своєму місці. А чеченець зіп'явся на стременах, рукою збив шапку на потилицю, як гадюка, звилася в повітрі нагайка, і щось палко заджеркотів до товаришів, що стояли кіньми ззаду. І зразу ж заджеркотіли схвильовано й ті. І навіть коням передавалося їхнє хвилювання — запирхали, затупцювалися на місці. Збагнув кожен без слів і в натовпі: видко, дізналися, що немає одного. І в кожного мов обірвалось серце, а вже на одній якійсь жилі теліпалось серце з болем, а тіло все пройняли дриґоти.
Тим часом становий кінчив через перекладача розмову з допіру звільненими чеченцями і зразу ж, виступивши знову вперед, заговорив до натовпу.
Мова його була така ж коротка, як і виразна: "Мерзота, мужва, скоти... різки, шибениця..." — з оцих слів, власне, й склалася вся вона.
Він говорив не поспішаючи, з крижаним спокоєм, навіть ~з якимось хворобливим смакуванням, ніби кожне слово обсмоктував, перш ніж його виплюнути. І наче зовсім це він не погрожував, а просто байдуже повідомляв,— щоб знали,— коли хвалився, що кожному п'ятому "шкуру спустить", що кожного десятого "на шибеницю спровадить". А що різок покуштують, так усі — нехай уже будуть певні... На цьому повідомленні й закінчив він мову. А потім помовчав трохи й поставив перед народом таку вимогу: щоб видавати зараз, хто в них за верховодів. Мовляв, однаково знайде й без них, та самим же краще — хоч менш мороки буде. Але натовп, як і досі, стояв нерухомо й мовчав. Тоді становий пересмикнув плечима, скривив губи в презирливу усмішку й процідив зневажливо крізь зуби:
— У, мерзота! Шкідливі, як кішки, а полохливі, як зайці.— Затим, не поспішаючи і все з тою ж презирливою посмішкою на губах, витяг папірця, розгорнув його поволі і став щось у ньому розбирати. Нагло вигукнув:
— Цигуля Петро! — та й перевів погляд з папірця на натовп.
Але натовп і зараз стояв як приголомшений. Десь іззаду тільки зойкнула жінка (коли б чи не Цигулиха) і заголосила. Цигуля стояв міцний і непорушний, тільки зблід дуже. Був і подався постаттю, а не зрушив — міцно за полу тримав Юхим. І раптом знову з ґанку:
— Цигуля Петро!
Цигуля ще повагавсь, скосив очі в один бік, у другий: багато очей сумних і зляканих нетерпляче дивились на нього. І зразу ж серце стукнуло з болем у Цигулі й стало велике, ніби на всі груди. Він глибоко вдихнув грудьми повітря, наче перед пірнанням, і виступив з натовпу наперед.