МАСКАРАД
Віршована драма в 4-х діях
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Арбенін Євгеній Олександрович
Ніна, його дружина
Князь Звєздич
Баронеса Штраль
Казарін Афанасій Павлович
Шпріх Адам Петрович
Маска
Чиновник
Гравці
Гості
Слуги та служниці
ДІЯ ПЕРША
СЦЕНА ПЕРША
ВИХІД ПЕРШИЙ
Гравці, князьЗвєздич, Казарін та Шпріх.
Біля стола мечугь банк і понтирують... Навкруги стоять.
1-й понтер
Іван Ілліч, дозволите поставить?
Банкомет
Будь ласка.
1-й понтер
Ставлю сто.
Банкомет
Гаразд.
2-й понтер
Ну, добра путь!
3-й понтер
Годиться щастя вам поправить,
А семпелями кепсько...
4-й понтер
Треба гнуть.
3-й понтер
Пусти.
2-й понтер
На всі?.. Печеться!
4-й понтер
Послухай, голубе, хто в наші дні не гнеться.
Тому ні в чому не ведеться.
3-й понтер (тихо до першого)
Пильнуй як слід.
Князь Звєздич
Ва-банк.
2-й понтер
Ох, князю, знов!
При грі не гнівайтесь, бо гнів псує нам кров.
Князь
З порадами до інших ви зверніться.
Банкомет
Убита.
Князь
Чорт!
Банкомет
Прошу вас, пане, заплатить!
2-й понтер (глузливо)
Ви, бачу, в запалі готові все спустить.
Що, еполети дорогі ці?
Князь
Я з честю їх дістав, —— і вам їх не купить.
2-й понтер (крізь зуби, виходячи)
Пораду все ж прийміть:
Скромнішим бути слід у вашім віці.
(Князь, випивши склянку лимонаду, сідає осторонь
і замислюється).
Шпріх (підходить із співчуттям)
Потрібні гроші, князь?.. Я дам вам залюбки,
Проценти незначні... а ждатиму віки.
(Князь холодно вклоняється й відвертається.
Шпріх, незадоволений, відходить.)
ВИХІД ДРУГИЙ
А р б е н і н та інші.
А р б е н і н входить, вклоняється, підходить до столу; потім робить
знаки й відходить з Казаріним.
А р б е н і н
Ну що, Казарін, ти вже кинув грати?
Казарін
Дивлюсь от на гравців.
А ти став барином, — одружений, багатий,
І вже забув своїх товаришів.
Арбенін
Так, довгий час не був я з вами.
Казарін
Ділами зайнятий?
Арбенін
Коханням — не ділами.
Казарін
На балах з жінкою?
Арбенін
Ні.
Казарін
Граєш?
Арбенін
Ні, затих.
Але нові тут є. Хто франтик цей?
Казарін
Це Шпріх.
Адам Петрович... Що, вас познайомить, може?
(Шпріх підходить і вклоняється).
Мій давній приятель, — рекомендую вам, —
Арбенін.
Шпріх
Я вас знаю.
Арбенін
Ні, здається, нам
Стрічатись не доводилося.
Шпріх
Боже!
Я стільки чув про вас у світі, —— се і те, —-
Що познайомитись давним-давно жадаю.
Арбенін
Про вас нічого я, на жаль, не чув; проте
Від вас самих тепер почую все, гадаю.
(Розкланюються знову. Шпріх, зсудомивши кислу міну,
відходить).
Ну, бачив я потвор... Але такої все ж
І в жарт ніхто вигадувать не схоче.
Злоблива посмішка, немов стеклярус очі, —
Неначе і не чорт, та й не людина теж.
Казарін
Ех, братіку, що зовнішня личина?
Нехай він буде й чорт, —— потрібна це людина.
Звернись, — він гроші враз вийма,
Якої нації, — нікому не відомо,
Говорить мовами всіма, —
Жид, певне... та дарма.
Скрізь має справи він і всюди, наче дома,
Вік заклопотаний, мабуть, не без причин,
Побитий був; з безбожником безбожник,
З ченцями — єзуїт, тут, поміж нас, — картьожник,
А з чесними людьми — щонайчесніший він.
Ну, словом, ти його полюбиш очевидно.
Арбенін
Портрет хвалю, — оригінал огидний!..
А той вусань, — хто він, скажи мені?
Звичайно, відставний коханець?
Наводить штучний він рум'янець,
Крамничок модних гість, бував на чужині,
І, певна річ, герой... в пустелі...
Та ще стріляє добре в ціль.
Казарін
Так... у полку служив і вигнаний звідтіль
Був за дуель... Ні, зрікся був дуелі;
Убійником боявся надто стать
Та й матір строгу мав. Втім, років через п'ять
Стрілився, слід сказать,
Як знов дійшлося до картелі.
Арбенін
Ну, а маленький, що пройшов
Усміхнений, — розпатланий страшенно?
З хрестом і табакеркою...
Казарін
Трущов.
Створіння то неоціненне.
Сім років в Грузії служив, —
Був посланий з якимось генералом,
Там спотайна когось, казали, вбив,
Сидів пять років під началом
І хрест на шию заробив.
Арбенін
Та й перебірливі ж ви на нові знайомства!
Гравці (гукають)
Казарін, Афанасій Павлович, сюди!
Казарін
Іду.
(З удаваним співчуттям).
Жахливий приклад віроломства!
Ха-ха-ха-ха.
1-й понтер
Скоріш.
Казарін
Біда якась? Зажди!
(Жвава розмова поміж гравців, потім вони заспокоюються.
Арбенін помічає князя Звєздича й підходить.)
Арбенін
Ви, князю? Тут? І може, вже й не раз?
Князь (незадоволено)
Те саме щойно я хотів спитать у вас.
Арбенін
Ваш відповіт я попереджу, князю:
Давно знайомий тут, я часто в кожнім разі
Дивився з подивом німим,
Як колесо фортуни діє, —
Один вщасливлений, а інший вбитий ним.
Я бачив тут відчай, і радість, і надію,
Та заздрощів чи співчуття не знав.
Щасливих неуків життя спостерігав, —
Душею щирих юнаків, котрих^етою
Була колись єдина лиш любов.
Вони тут гинули передо мною.
І от, судилось це мені побачить знов.
Князь (зворушено беручи його заруку)
Я вщент програвся.
Арбенін
Бачу. Що ж, стрілятись?
Князь
О, я у розпачі!
Арбенін
Є дві лише путі:
Заприсягтись до карт повіки більш не братись,
Чи сісти знов... Та мавши на меті
У них тут виграшів уперто домагатись,
Забути треба честь, родину, — все в житті.
Вам треба вивчити і оцінить доцільно
Всі ваші здібності і душу; по частках
Розкласти їх; навчитись ясно й вільно
Думки і наміри угадувать і в очах
Суперників; віддати роки,
Щоб вправності набути рук,
Закон, людей, — все зневажать, забути спокій,
Дні думать, ночі грать, мук зазнавать жорстоких,
І щоб ніхто не бачив ваших мук,
Не зраджувать себе, коли противник вправний
От-от вас оганьбить, і знищить, може, вкрай;
Не червоніть, коли вам скажуть явно:
"Шахрай".
(Мовчання. Князь, хвилюючись, ледве слухає його.)
Князь
Що, що мені робить?
Арбенін
Мене ви не питайте.
Князь
А може, щастя я..
Арбенін
Ні, щастя тут не ждіть.