IV
Ні пинда багачів, ні дика злість голоти,
Ні баламутного попівства темна сила,
Ні без путя війна, наслідниця тісноти,
Ні школа духу в них живого не вгасила.
Дознавши мук гірких, недолі і турботи,
Душа їх в небеса в самій собі зробила;
Мов райське божество, на нас вони взирають
І серцем матернім всі провини прощають.
V
Поезія й любов з колиски до могили
Серед безпутиці на путь їх наставляли,
їх душі привітні від лютості хранили,
І нам їх чистими, без плями, завішали.
Гуляв-буяв козак, — вони його любили,
Мов жертву ідольську, квітками зукрашали,
Сльозами від грязі обмивши і від крові,
Вікам новим несли благую вість любові.
VI
І се вже почали помалу вимирати
Сліпі проводирі сліпого гайдамацтва:
Перестають войну хижацьку прославляти,
Хвалитись дикостю і зрадою, козацтва.
І гасить, мов пожар, культура дух завзятий,
Насліддє темного і злого азіатства;
Пророчиці любви нову нам жизнь віщують,
До інших подвигів і слави нас готують.
VII
Настане час колись ясний, благословенний,
Що наші зіроньки все небо осіяють
І жизні ідеал, свободи дар спасенний,
Умом поезії і серцем привітають.
І зникне, мов туман, навіки морок темний,
Що блазні славою та честю величають,
І, приобщаючись релігії науки,
До всіх народів ми простягнем братні руки.
ПІСНЯ ОДИНАДЦЯТА
ДУМА ПЕРВА
І
Шумить-гуде наш град первопрестольний,
Свята руїна Русі і Москви,
Принада Польщі, старець богомольний
Заможної Волині і Литви,
Гіркий п'яниця, гайдамака вольний,
Чудовищна мара без голови,
Завзяття дикого нечиста сила,
Що пишний край руїною зробила.
ІІ
Шумить-гуде, мов Дніпрові пороги 97...
Вигукують чубаті козаки,
Буяючи, мов тури круторогі,
Варязькі княженецькії бики.
Танцюють по майданах босоногі,
Закладують останні кажанки.
І похваляються пожакувати
Крамні комори, і шинки, й палати.
ІІІ
"Ні, не жакуймо ні міщан заможних,
Ні підступних вірмен і жидови,
Ні господарства по панах вельможних,
Що набираються ума в ляхви.
Зоставмо се про гайдамак безбожних,
Що плодяться між темної мужви:
Нас кличе Конашевич воювати
Татар і турків разом пліндрувати".
IV
Так осавули по шинках гукають,
Що Сагайдашний скрізь порозсилав,
П'яниць дурне завзяттє зупиняють,
Мов гребля навесні широкий став...
"Шкода! — п'яниці згорда промовляють. —
Він торбу золота ченцям оддав:
Нехай же каптурі з ним козакують,
А козаки без грошей не воюють.
V
Тепер Бородовка 98 вже гетьманує:
Бо вивіз в Борщагівку 99 сто бочок
Горілки доброї і всіх частує,
Хто про сей бенкет має корячок.
І зброю, кажуть, про таких готує,
Що пропились в шинках до сорочок.
Його грошима наділив Брольницький,
Посел і старший ранця королівський.
VI
Сей не патякає про гайдамацтво
Та про безбожних, п'яних мужиків,
А затяга голоту у козацтво,
Щоб добре перебрати всіх панків:
Бо позаводили, мов та ляхва, пахарство,
Понастявляли всюди вітряків,
Нас, козаків, руїнниками лають
В свої о с а д и й в о л і не приймають".
VII
Тогді рекли їм осавули: "Необачні!
Забули, хто водив вас під Синоп,
І чим здававсь вам лицар Сагандашний,
Як шарпали ви Кафу й Трапезонт.
До нього й значний купивсь і незначний:
Великий, пишний, славний хороводі
З ним і в Москві ви здобичі набрали:
На осяйну його звізду вповали". —
VIII
"Оце ж на ту звізду вповає й шляхта, —
Відказували гучно козаки, —
Зробила з нього не суддю, а ката,
Щоб ї й ми зоставляли кадуки *.
У козака стоїть невкрита хата,
А в панства по шляхах нові шинки,
І бідолаха тре в них голу спину,
Не дбаючи про жінку й про дитину.
IX
Були зібрались наші на Вільшанці
Подякувати гарно всім ляхам,
Що й сала в козака чортма в ковганці,
А панський скот ганяють по шляхам
У Венгри, в Шльонське 100 жидова-поганці
І живляться з панами пополам
Од німців грішми, винами ситними,
Коріннєм і товарами крамними.
Х
Хотілось, не вдалось. По-лядськи грався
З козацтвом ваш вельможний пан гетьман:
Він поти прав од панства допевнявся,
Поки набив дукатами гаман.
Тоді з ляхвою під Москву загнався 101,
Мов з яничарами татарський хан,
І чим на лупах добре поживився,
Тим од гріхів у Лаврі відкупився.
XI
Тепер святий: нехай же йде до неба.
Ми будемо й без нього воювать.
Нам грішного, як ми, гетьмана треба,
Щоб з ним і в пеклі разом бідувать"... —
"І вам Бородовка, той недотепа,
Що вміє тільки жида обідрать,
Тепер любіший став, ніж Сагайдашний?
О роде темний! Роде необачний!"
XII
Так осавули козакам казали
І словом докоряли їм гірким:
"Давно б уже ляхи вас осідлали,
Коли б не Конаша премудрий син.
Не раз його й до короля ви слали,
Щоб лагодив те розумом своїм,
Чого накоїте було міщанам,
Осадчим, дідичам і всяким станам.
XIII
Гаман червінців... О, брехня мерзенна!
Ніхто сього на світі не видав,
Щоб Конашевич, ся душа спасенна,
З козацтвом здобичі не прогуляв.
Тепер же чернь і старшина письменна
Вбачає добре, що про вас він дбав,
Як патріарсі у всьому піддався,
Латинців і унітів не злякався.
XIV
Стольці церковні й титули владичні
Віддав без короля ченцям своїм
І благочестіє на віки вічні
Від Потіїв да Рутських охранив". —
"Байдуже нам про се. Ми г р і ш н і, —
Нам нічого робити з ним, с в я т и м", —
Козацтво напідпитку гомоніло,
Про Конаша вже й слухать не хотіло.
XV
"Коли такі ви, що душі спасенне
І вам, і діткам вашим, і жінкам
Байдужня річ у вас і прославленнє
Святої віри не потрібне вам,
І патріархове благословенне
Пригідне на щось тільки гетьманам:
Дак вас Петро і ми всі покидаєм
І до царя на службу від'їжджаєм.