XIII
Поглядує на нього Оборницький
З-за кубка срібного, мов лис хвостатий,
Не знає, що сказати пан Брольницький,
Посел, на розум дуже небагатий.
"Вельможний пане мій архімандрите! —
Озвавсь речник. — Не час про те гадати,
Як нам "хліби духовні" поділити, і
По правді "столиці" пороздавати
І надбане з мирян добро попаювати.
XIV
Не час і не пора: бо з-за Дунаю
Погрожує, мов Божий суд, руїна
І нашому, і Дніпровому краю...
Заллється полом'єм вся Україна,
Почезнуть села й городи з церквами,
В монастирях медів не будуть пити,
І там, де ми бесідуємо з вами,
По пустках сови тільки будуть вити
Проміж німих могил свої пісні квилити". —
XV
"Сіль на язик тобі! Печина в зуби! —
Гукне старий чернець, рудий і сивий,
Обтерши чорною полою губи. —
Що се нам лях провадить нечестивий?"
І, мов дрімучий бір, заколихались
Чернечі голови під намітками,
У пеклі тканими. Ченці шептались
Один з одним, немов дуби з дубами
Або розпатлані вночі відьми з відьмами.
XVI
Ворожий дух між Руссю і ляхами,
"Лукавий" дар гнилої Візантії *,
Владикував над ницими умами
І в душах покріпляв інстинкти злії.
За кубками солодкими сиділи,
А д' серця кров недобра приливала,
І, мов вовки, із-за пеньків гледіли...
Гостей така ж ненависть розбирала,
А шляхта молода аж шабельки стискала.
XVII
Один речник, як місяць понад хмари,
Угору над темнотою здіймався.
Достав з кишені срібні окуляри,
Надів, блиснув і мовчки осміхався.
Йому Брольницький подає цидулу,
Інструкцію рекому королівську,
Читає він, почавши з артикулу
Про ту спасенно-мудру власть попівську,
Що вміє козака гнуздати мацапуру.
XVIII
"Від оних давніх літ, як прилучилась
З Литвою Русь до польської корони,
Печорська лавра славою покрилась 77...
Течуть людей до неї міліони,
Щоб там мощам подвижницьким молитись,
Дарами штити всечесне Успеннє,
Святими молитвами просвітитись,
Прийняти від гріхів душі спасенне,
А тіла з тяжких недугів ісціленнє.
XIX
Вважаючи ж на жизнь благочестиву
Печорських іноків, ми простирали
З престолу нашу руку милостиву
І їм хліби духовні подавали.
Яко ж і в дальших часах обіцяєм
У нашій ласці братію держати
І на Успеніє, старим звичаєм,
Церковні добра щедро надавати,
А чесна братія нас мусить послухати.
ХХ
……………………………………………
XXI
Ченці осклабились і зуби скалять,
Мов перед лубкою ведмідь кудлатий...
Велику милость королівську хвалять,
Готові їй усяк допомагати.
Питають: що ж чинити з козаками,
Як прийдуть у печери сповідатись?
Якими посилати їх шляхами,
Щоб здобичі та слави набиратись,
І вповні, мов бджола, у монастир вертатись?
XXII
Киплять меди по кубках джереластих.
Премудрі надписи ченці читають...
Із-за борід, мов кущ лози, метластих,
Раз по раз кубків служки доливають...
За короля і за його наданнє ,
Хлібів духовних інокам смиренним,
Іде гучне поза столом вітаннє
І розлягається під склепом темним,
Як гомін мертвих душ у тартарі підземнім.
XXIII
І, мов "козацьке сонце" серед ночі,
Що світить низовцям у гайдамацтві,
Блищали хижі єзуїтські очі
У темнім з роду в рід чернечім царстві.
"Панове! Я скажу вам щиру правду, —
До грецьких ницаків рече латинський, —
У таємничу королівську раду
Зібрались біскупи і нунцій римський:
Бо пише патріарх до них єрусалимський,
XXIV
Що християнству вже кінець приходить.
Уся земля понад трьома морями,
Котрою цар турецький верховодить,
Здвигнулась, ніби води під вітрами.
Ввесь мусульманський світ заколихався,
Як океан колишеться ревучий:
Народ невірний на войну піднявся,
Гогоче, мов та бездна бездну звучи,
Рикає, наче лев ногами землю рвучи". —
XXV
"Воістину, — рекли ченці, — се діло
Не людське, сатанинське, люте, дике!..
І грецьке християнство допустило
Таке насильство віри превелике?" —
"Се буде не над греками творитись:
Вони вже й так у турка під ногами.
Солома силі мусить покоритись...
А розпічнеться ся біда над вами, —
Над чудотворними печорськими мощами". —
XXVI
"Не діжде плід Агари навісної 78, —
Загомоніли бороди-лопати, —
Коснутись віри нашої святої!
Заступить нас чудовна Божа Мати.
Вона й од хижого Менгли-Гірея 79
Серед мощей нетлінних притаїлась
І знов на вопль юроди Досифея 80
У шаті новокованій явилась,
І Лавра знов її дивами збагатилась". —
XXVII
"Так, так! — рече понуро Оборницький
Серед ченців, мов у густому гаї,
І запиває жаль свій єзуїтський
На схизматицьку віру 81 і звичаї. —
Но, чуда іще, бачте, рід лукавий,
Прелюбодійіний рід, гласить Писание:
Тим нас Господь задля своєї слави
Підводить часто і під іспитаннє...
Тут от яке зайшло між нас питание:
XXVIII
Чи мислите сидіти все за муром,
Покіль Осман з потугами надійде,
Розправиться по-свійськи із джавуром
І потоптом по Україні пійде:
Чи нашим робом против азіата,
Прийнявши міч і щит святої віри,
Ще за Дністром стрічати супостата,
Хрестом йому загородити двері
І внівець обернуть усі його химери?
XXIX
Бо знайте, що на вас Осман прямує,
Не в Польщу йде, а в вашу Україну,
І, як Подільський Кам'янець зруйнує,
Тогді йому нігде не буде впину.
Тим скликать мусите ви все козацтво:
Нехай воно здобичну путь покине,
Нехай покине хиже гайдамацтво
І до Дністра всіма полками двине:
Бо зникне так, як дим, як іскра, в полі згине". —
XXX
"Не наше діло козаків скликати:
Рої козацькі широко літають.
Як в табори їх та в коші збирати,
Про се громадські тільки мужі знають.
Нас призвано на те, щоб молитвами
Пречисту да святих угонобляти,
Щоб не давать нечистому гріхами,
Мов повіддю, всі душі заливати
І в морі огнянім навіки потопляти".