Марсіанські хроніки

Сторінка 49 з 58

Рей Бредбері

— В усякому разі, я знаю, де вона.

Він вибіг з будинку. Сходило сонце, коли він вивів заднім ходом з чужого гаража схожу на жука машину, навантажив на заднє сидіння харчі з будинку і помчав з швидкістю вісімдесят миль на годину по шосе, що вело в Нове Техас-Сіті.

"Тисяча миль, — думав він. — Женев'єво Селсор, потерпи, ти ще побачиш мене".

За містом він сигналив на кожному повороті. Після неймовірного дня напруженої їзди, коли сонце вже заходило, спинився край дороги, скинув тісні черевики, простягся на сидінні й насунув на втомлені очі сірого капелюха. Дихання його стало повільним і рівним. Дув легенький вітер, і в сутінках ніжно сяяли над ним зорі. Навколо височіли марсіанські гори. їм було мільйони років. Сяйво зір мерехтіло на шпилях марсіанського містечка — воно нагадувало шахову дошку з фігурами, що примостилася серед блакитних пагорбів.

Він спав і не спав. "О Женев'єво, мила Женев'єво, — тихо шепотів-наспівував він, — хай проходять роки, хай минають роки. Але, Женев'єво, мила Женев'єво..." — Він був налитий теплом. Він чув зітхання її тихого милого свіжого голосу:

"Алло, алло, Уолтере! Це не запис. Де ти, Уолтере, де ти є?"

Він зітхнув, простягаючи руки, щоб торкнутися її, осяяної місячним світлом. Довгі темні коси колихалися на вітрі, це було чудесно. А її губи, наче червоні м'ятні крижинки-цукерки. А її щоки, наче щойно зрізані вологі троянди. А її тіло, наче чистий прозорий туман... І її лагідний, свіжий, милий голос знову наспівував йому слова давньої сумної пісні: "О Женев'єво, мила Женев'єво, хай проходять роки, хай минають роки..."

Гріп заснув.

До Нового Техас-Сіті він приїхав опівночі.

Спинився перед салоном краси "Де-люкс" і щосили загукав.

Він сподівався, що вона вибіжить надвір, вся — парфуми, вся — сміх.

Але ніхто не вибігав.

— Вона спить, — пояснив він собі, прямуючи до дверей. — Ось я! — гукнув він. — Привіт, Женев'єво!

Місто лежало в мовчазному сяйві подвійного місяця. Вітер десь лопотів парусиновим тентом.

Він розчинив навстіж скляні двері й зайшов усередину.

— Гей! — гукнув він і невпевнено засміявся. — Не ховайся! Я знаю, ти тут!

Він обшукав кожну кабіну.

На підлозі знайшов маленьку хусточку. Вона так гарно пахла, що він аж захитався.

— Женев'єво! — покликав Гріп.

Він поїхав машиною порожніми вулицями, але нічого не побачив.

— Якщо це жарт... — почав він і враз сповільнив хід. — Стривай-но. Нас щось роз'єднало. Може, вона поїхала до Марлін Вілідж, поки я їхав сюди! Вона, напевно, вибрала стародавню Морську дорогу. Ми розминулися. Звідки вона знає, що я поїду до неї? Я цього не сказав. А вона так перелякалася, коли телефон замовк, що кинулася розшукувати мене в Марлін Вілідж! А я тут, і, присягаюся богом, який же я дурень!

І вдаривши по кнопці сигналу, він стрілою помчав із міста.

Їхав цілу ніч і все думав: "А що, коли я не застану її в Марлін Вілідж?"

Але він гнав цю думку геть. Вона має бути там. І він підбіжить, схопить її і, може, навіть поцілує раз у губи.

"Женев'єво,мила Женев'єво", — насвистував він доводячи швидкість до ста миль на годину.

На світанку в Марлін Вілідж панувала тиша. Жовте світло ще горіло в кількох крамницях, але автоматичний патефон, який грав сто годин без перерви, нарешті зіпсувався, і тиша стала цілковитою. Сонце гріло вулиці й холодне порожнє небо.

Уолтер звернув на головну вулицю і, все ще світячи фарами, засигналив — шість разів на одному розі, шість разів на другому. Він придивлявся до вивісок крамниць. Його обличчя було бліде і втомлене, а руки ковзали по мокрому від поту керму.

— Женев'єво! — гукнув він у порожню вулицю.

Двері салону краси відчинилися.

— Женев'єво! — крикнув він, зупиняючи машину. Він кинувся через вулицю до Женев'єви Селсор, яка стояла у відчинених дверях салону. В руках вона тримала відкриту коробку шоколадних цукерок з кремом. Пальці, що стискали коробку, були опецькуваті й бліді. Коли вона вийшла на світло, виявилося, що обличчя в неї округле й м'ясисте, а очі — наче двоє величезних яєць, втиснутих у біле пухке тісто. Ноги її були товсті, як колоди, і вона ходила, незграбно човгаючи ними. Волосся її мало якийсь дивний брунатний відтінок. Вона, очевидно, пробувала робити різні зачіски, і на голові було щось схоже на пташине гніздо. Губ у неї не було зовсім, і замість них вона намалювала собі помадою великі червоні уста, які то розкривалися, то закривалися. Вона вищипала собі брови, залишивши над очима дві тоненькі лінії — наче дві антени.

Уолтер спинився. Усмішка зійшла з його обличчя. Він стояв і дивився на неї.

Вона впустила коробку на тротуар.

— Ви... Женев'єва Селсор?

В нього дзвеніло у вухах.

— Ви Уолтер Гріф? — запитала вона.

— Гріп.

— Гріп, — виправилася вона.

— Здрастуйте, — стримано мовив він.

— Здрастуйте, — вона простягла йому руку. Пальці її були липкі від шоколаду.

— Ну, — сказав Уолтер Гріп.

— Що? — спитала Женев'єва Селсор.

— Я просто сказав: "Ну", — відповів Уолтер.

— Ага.

Була дев'ята вечора. День вони провели, наче на пікніку, а на вечерю він приготував філе міньйон, яке їй не сподобалося, бо було недосмажене. Отож він його підсмажив ще, і воно вийшло пересмажене, чи перепряжене, чи бозна-яке.

Він засміявся і сказав:

— Ми подивимося картину!

Вона погодилась і вчепилася своїми шоколадними пальцями за його лікоть. Але дивитися вона хотіла тільки п'ятдесятирічної давності фільм з Кларком Гейблом.

— Ну й сміхота, правда? — хихотіла вона. — А зараз, гляньте-но, от кумедія! — Фільм скінчився. — Пустіть йо-його знову, — скомандувала вона.

— Знову? — перепитав він.

— Знову.

А коли він повернувся, вона притиснулася до нього, оповила своїми лапами.

— Ви не зовсім такий, як я сподівалася, проте ви милий, — призналася вона.

— Дякую, — відповів він, ковтаючи образу.

— Ох, цей Гейбл, — сказала вона і вщипнула його за ногу.

— Ой! — скрикнув він.

Після фільму вони вийшли на мовчазну вулицю. Вона зайшла в магазин, розбила вітрину, нап'яла на себе якесь строкате ганчір'я. Потім вилила собі на голову пляшку парфумів і стала схожа на вівчарку, що скупалася в річці.

— Скільки вам років? — запитав він.

— Угадайте. — Спливаючи парфумами, вона вела його вулицею.