Марні зусилля кохання

Вільям Шекспір

Переклад Михайла Литвинця

ДІЙОВІ ОСОБИ
Фердінанд, король Наварри.
Бірон
Лонгвіль — вельможі з королівського почту.
Люмен
Бойє
— вельможі з почту французької принцеси.
Меркад
Дон Адріано
де Армадо, дивак іспанець.
Отець Натанієль, священик.
Тупак, дозорець.
Олоферн, шкільний учитель.
Довбешка, блазень.
Метелик, паж дона Адріано де Армадо.
Лісничий.
Французька принцеса.
Розаліна
Марія — придворні дами принцеси.
Катаріна
Жакнета, сільська дівчина.
Вельможі і слуги короля та принцеси.
Місце дії — Наварра.

ДІЯ ПЕРША
СЦЕНА 1
Парк довкола палацу короля Наварри.
Входять Фердінанд, король Наварри, Бірон, Лонг-
віль і Дюмен.
Король Нехай же слава, що в житті нас вабить,
Живе й на бронзових нагробках наших,
Нам даючи красу в страхітті смерті;
Адже в зажерливого часу можна
Посеред плину днів купити честь,
Яка жало коси його притупить
І вділить нам у спадок цілу вічність.
Тож, вояки,— вас так назву, бо мужньо
Ви з пристрастю воюєте своєю
Та з ополченням помислів мирських,-
Хай буде в силі наш указ останній.
Обернеться Наварра в чудо світу,
А двір наш — в академію малу,
Де ми спокійно в роздуми поринем.
Ви поклялись, Бірон, Дюмен, Лонгвіль,
Утрьох три роки провести зі мною
У праці та навчанні, як велить
Статут, накреслений на цім сувої.
Є клятви тут, а підписів бракує,
Підтвердить вас прошу: той, хто присягу
Зламає, сам себе позбавить честі.
Отож коли в душі рішучість є,
Хай кожен виведе ім'я своє.
Лонгвіль Я згоден. Це ж лише трирічний піст:
Як худне тіло — розум бенкетує;
Той, хто живіт їством сповняє тлустим,
Багатшає на жир, бідніє глуздом.
Дюмен Володарю, Дюмен впокорив пристрасть
І насолоди світські полишив
Низьким рабам усіх розваг мирських:
Я вмер для втіх, здолавши суєту,-
Життя у філософії знайду.
Бірон Я можу тільки повторить ці клятви.
Владарю любий, я ж бо присягнув
Три цілі роки присвятить науці,
Але ж обітниці тут зовсім інші,
Скажімо, уникать весь час жінок.
Хіба й таке занесено в статут?
А ще: без їжі бути раз на тиждень,
А решту днів лише по разу їсти.
Хіба й таке занесено в статут?
Або: вночі лиш три години спати,
А вдень не можна вже й зімкнути віч,
І це тоді, коли я сплю всю ніч
Та ще півдня прихоплюю до ночі.
Хіба й таке занесено в статут?
О ні, для мене іспит важкуватий,-
Жінок не бачить, постити, не спати.
Король Терпіти все ви поклялись мені.
Бірон Дозвольте вам на це сказати "ні".
Таж присягнув, владарю мій високий,
Я тут лише навчатися три роки.
Лонгвіль Ви поклялись про все,— крутить не варт.
Бірон І так, і ні, бо я поклявся в жарт.
Яка ж мрта навчання і посвяти?
Король Узнати те, чого могли й не знати.
Бірон Чого звичайний розум не збагне?
Король Так, ці плоди несе знання ясне.
Бірон Тоді я присягнусь вивчати пильно
Ті речі, що мені їх знать не вільно:
Приміром, де б я пообідать зміг,
Коли поститись мушу наостанок,
Чи — де зійтися з кращою за всіх,
Коли відлучені ми від панянок?
І вчитись, як собі ж на благодать,
Зламавши клятву, слова не зламать?
Якщо в цім суть науки і велику
Вона приносить користь чоловіку,-
То. я вже клятви не зречусь довіку.
Король Навчанню вадять втіхи, то й шкода,
Що розум ваш туманить суєта.
Бірон Хоч марні зовсім плотські насолоди,
Та й труд пустий лиш завдає нам шкоди;
Той закопався в книги й самохіть
Шукає світла істини до світу,
Вона ж його засліплює, темнить,-
Світ прагне світла й світло краде в світу.
Покіль мудрак те світло віднайде,
На згаслі очі темна ніч впаде.
Навчіть мене, як догоджати зору,
Його втопивши в очі неземні,
Які мене засліплюють в ту пору
І світлом світ освітлюють мені.
Наука ж у собі, мов сонце ясне,
Не дасть зухвалим нишпорить очам.
Лиш має плем'я буквоїдів сласне
Повагу завдяки чужим книжкам.
І всіх світил земні батьки хрещені,
Відкритим зорям давши імена,
Таку з них мають користь, як невчені,
З котрих ніхто отих зірок не зна.
Багато знати — значить назви знати,
А їх із нас усякий може дати.
Король Він із знанням розвінчує знання!
Дюмен Науку науково зупиня!
Лонгвіль Він жито поле в полі з бур'янцем.
Бірон Весна вже близько — гусочка з яйцем.
Дюмен Про що ви?
Бірон Все до місця тут і влад.
Дюмен Безглуздя!
Бірон Так зате є рима й склад!
Король Бірон же заздрий, як мороз, що скрито
Вбиває первістки весни й тепла.
Бірон Хай так! Чому ж пишатись має літо
Раніш, ніж пташка співи завела?
Чого ж радіти з недоноска маю?
Я більш не хочу снігу серед маю
І на різдво троянди воднораз,-
Жадане все в йому належний час.
Вам пізно вчитись, і припиним спірку,-
Хто це там лізе відчиняти хвіртку?
Король Біроне, йдіть собі до інших справ.
Бірон Ні, бути з вами я пообіцяв.
І хоч про неуцтво тут без мороки
Я мовив більше слів, ніж про знання.
Та клятви не зламаю і три роки
Плоть усмирятиму свою щодня.
То де папір? Все підпишу, сеньйори,
І на умову згоджуся сувору.
Король Ви честь спасли, явивши тут покору.
Бірон
(читає)
"Item *: жодна жінка не повинна підходити до
мого двору ближче, ніж за милю".
Ізвістили всіх?
Лонгвіль Чотири дні тому.
Бірон Яка ж їй кара буде?
(Читає)
"Під страхом позбутись язика".
Хто це замислив?
Лонгвіль А я!
Бірон Для чого ця стаття?
Лонгвіль Щоб їх лякати карою страшною.
Бірон Закон цей ввічливість уб'є собою!
(Читає)
"Item: якщо протягом цих трьох років хтось із
чоловіків буде викритий у тому, що розмовляв із жінкою, то зазнає
такої прилюдної ганьби, яку тільки зможе вигадати решта двору".
Володарю, цей пункт уже вам час
Порушити: французька королівна
З посольством разом прибува до вас
Просити ласки вашої уклінно,-
Щоб Аквітанію із співчуття
Вернули батьку, хворому стеменно.
Тож чи даремно внесена стаття,
Чи тут принцеса з'явиться даремно?
Король Про це ми геть забули, достолиха!
* Далі (лат.).
Бірон 3 ученості не завжди нам утіха:
Навчаємось того, чого бажаєм,
А те, що слід зробити, забуваєм,
Це так, мов місто ми взяли вогнем,
Та з попелу нічого не візьмем.
Король Тож мусим відступитись від наказу:
Принцесу слід прийняти цього разу.
Бірон Так відступатись тисячу разів
Нас необхідність змусить за три літа,
Бо всіх од природженних почуттів
Лиш благодать увільнить цілковито.
Якщо ж порушу клятву цю гучну,
Усе на необхідність я зверну.
Тож на умови згоден, річ відома,
Під ними я охоче підпишусь.
(Підписується)
Поб'є відступників хай осорома,-
І я ж, як всі, боюся теж спокус.
Але, хоч і люблю мирські розваги,
Я довше всіх триматимусь присяги.
Чи ми на втіху маємо права?
Король Аякже!.. В замку в нас перебува
Іспанський мандрівник, шляхетний з роду;
Сентенцій в нього повна голова,
Він знає кожну найновішу моду.
Бо він із тих, що їх п'янить без меж,
Як музика, речень звучання власних;
Він той, кого неправда й правда теж
Суддею вибрали для чвар нещасних.
Цей фантазер, Армадо на ім'я,
Нам повідати в час дозвілля буде,
Як слава їхніх рицарів сія,
Що за Іспанію вмирали всюди.
Не знаю, чи сподобавсь він кому,
Та слухати його люблю — й тому
За менестреля в замок наш візьму.
Бірон Армадо — знаменитий. Це чудово.
Він — рицар моди і меткий на слово.
Лонгвіль 3 Довбешкою нас буде розважать,
І нам три літа швидко пролетять.
Входять Т у п а к з листом і Довбешка.
Тупак Хто ж тут король власною персоною?
Бірон Ось він, хлопче. А тобі чого треба?
Тупак Я сам представляю його особу, бо я — дозорець
його величності; але мені б хотілося бачити його самого у плоті
і крові.
Бірон Ось він.
Тупак Сеньйор Арм... Арм... вітає вас. Там щось погане
трапилося: подробиці дізнаєтесь із листа.
Довбешка Величносте, там і про мене написано.
Король Це лист од пречудового Армадо.
Бірон Яким би низьким не був його зміст, але він, спо-
діваюсь, викладений високими словами.
Лонгвіль Висока надія на низькі думки. Боже, дай нам
терпіння!
Бірон Терпіння слухати чи втриматись від сміху?
Лонгвіль Покірно слухати й сміятися лише в міру — чи
втриматись від того й іншого.
Бірон Добре, пане, але хай його високий стиль підніме
на вищий ступінь нашу веселість.
Довбешка Ваша величносте, там говориться про мене, бо
стосується Жакнети. Таке діло, що я попався на ділі.
Король На якому ділі?
Довбешка На ділі, ваша величносте, чи то пак аж на трьох
ділах: спершу мене застукали коло Жакнети в палаці, а потім
тоді, коли я сидів з нею на лаві й ходив за нею по парку. Отже,
коло неї, з нею і за нею. Та скажіть, ваша величносте, хіба це не
чоловіче діло — говорити з жінкою про оте саме діло? А потім і
виходить діло.
Бірон Яке б то?
Довбешка А те, яке мене чекає покарання. І хай мені бог поможе!
Король Чи не бажаєте послухати цього листа?
Бірон Ми послухаєм його, як оракула.
Довбешка Як просто чоловік слухає веління плоті.
Король
(читає)
"Великий покровителю, наміснику неба, єдино-
владний правителю Наварри, земний боже моєї душі та прихиль-
ний покровителю мого тіла".
Довбешка Поки що ні слова про Довбешку.
Король "Річ у тому..."
Довбешка Може, і в тому, та хоч він і каже "в тому", але,
кажучи правду, не зовсім таки в тому.
Король Спокій!..
Довбешка ...хай буде зі мною і з кожним, хто не сміє заті-
вати бійки.
Король Більше ні слова!..
Довбешка ...про чужі таємниці, прошу вас.
Король "Річ у тому, що, знеможений чорною меланхо-
лією, я довірив цей понуро-гнітючий настрій благотворній дії най-
кращих у світі ліків — твоєму цілющому повітрю; і, як справжній
дворянин, вийшов на прогулянку. В який час? Годині о шостій
вечора, тобто саме тоді, коли найохочіше пасеться худоба, птахи
клюють поживу, а люди сідають за їжу, що називається вечерею.
Отже, час тобі відомий. А зараз про місце — я маю на увазі те,
по якому я ходив: іменується воно твоїм парком. І там-то, в цьому
священному місці, я мимоволі став очевидцем украй непристойної
та ганебної події, що нині витягає з мого білосніжного пера ебено-
ве чорнило, яке ти тут споглядаєш, бачиш або зриш. Але щодо са-
мого достеменно місця, то воно лежить на північно-північний схід
і ще трохи на схід від західного кута твого вигадливо-звивистого
саду. Там я й запримітив того простакуватого вахлая-селюка, ту
ницу істоту, що слугує твоїм веселощам..."
Довбешка Тобто мене.
Король "...цю неосвічену й нікчемну душу..."
Довбешка Тобто мене.
Король "...це дрібне створіння..."
Довбешка Це й досі про мене.
Король "...що його, як пам'ятаю, називають Довбеш-
кою..."
Довбешка Мене, мене.
Король "...в товаристві, та ще й дуже особистім, всупе-
реч твоєму затвердженому і проголошеному указові... з... з... але
мені так нелегко сказати з ким..."
Довбешка 3 дівкою!
Король "...з дочкою нашої праматері Єви, з жіночою
статтю, чи, як для світлішого розуміння твого,— з жінкою. І за
велінням обов'язку, який вельми шаную, посилаю його до тебе на
відбуття заслуженого покарання в супроводі служителя твоєї ми-
лості Антонія Тупака, чоловіка доброї репутації, манери і поведін-
ки, гідного всілякої поваги..."
Тупак Тобто мене, з вашого дозволу. Я ж і є Антоній
Тупак.
Король "Що ж до Жакнети,— так іменують це вмістище
слаботи,— котру я заскочив зі згаданим уже селюком, то я за-
тримав її в себе як вмістище для гніву твоїх законів і за наймен-
шим світлим повелінням твоїм приведу її на суд. При цьому за-
певняю у своїй відданості й вірності обов'язку, яким палає моє
серце.
Твій дон Адріано де Армадо".
Бірон Не так добре, як я сподівався, але краще за все,
що я досі чув.
Король Так, це найкраще з найгіршого. Ну, а ти, чоло-
віче добрий, що на це скажеш?
Довбешка Ваша величносте, я зізнаюсь щодо дівки.
Король Хіба ти не чув того, що було вже оголошено?
Довбешка Признаюсь, я так старанно слухав, що все й про-
слухав.
Король Було ж оголошено: рік ув'язнення тому, хто ма-
тиме діло з жінкою.
Довбешка Я мав діло не з жінкою, а з дівчиною.
Король Оголошення стосувалось і дівчат.
Довбешка Та це не просто дівчина, величносте, вона — не-
порочна діва.
Король Було й це названо, адже оголошувалось: та
з дівою.
Довбешка Коли так, то я відкидаю її непорочність. Я мав
діло з незаміжньою.
Король Ця "незаміжня" нічого тобі не дасть, добродію.
Довбешка Овва! Ще й як дасть, ваша величносте!
Король Виголошую тобі вирок: ти будеш постити цілий
тиждень на хлібі з висівок і на воді.
Довбешка Краще б уже місяць на баранині та каші.
Король Тебе під варту дон Армадо візьме.
Біроне, відведіте винуватця.
А ми, панове, підемо здійснити
Все, в чому один одному клялись.
Король, Лонгвіль і Дюмен виходять.
Бірон Хтось капелюх — я ж голову заставлю,
Що ці закони й клятви будуть марні.
Ну йди, гультяю.
Довбешка Я страждаю за правду, пане, бо я справді мав
діло з Жакнетою, а Жакнета справжня дівчина. Тому приймаю
гірку чашу доброї долі. Колись і мені знов усміхнеться смуток, а
до того часу будь зі мною, скорбото!
Виходять.
СЦЕНА 2
Там само.
Входять Армадо і Метелик, його паж.
Армадо Хлопче, що значить, коли чоловік високого розу-
му стає меланхолійним?
Метелик Те, що він буде засмучений, пане.
Армадо А хіба смуток і меланхолія не одне й те ж, ми-
ле бісенятко?
Метелик Ні, сеньйоре, зовсім ні!
Армадо В чому ти вбачаєш різницю між смутком і ме-
ланхолією, мій ніжний юначе?
Метелик В їх простому виявленні, мій черствий старче.
Армадо Чому "черствий старче"? Чому?
Метелик А чому "ніжний юначе"? Чому?
Армадо Я сказав: ніжний юначе, бо цей епітет відповідає
твоєму молодому вікові, який можна іменувати ніжним.
Метелик А я сказав: черствий старче, бо це відповідає
вашому похилому вікові, який можна іменувати черствим.
Армадо Мило і доречно.
Метелик Що ви маєте на оці, сеньйоре? Те, що я милий,
а мої слова — доречні? Чи я доречний, а мої слова — милі?
Армадо Ти милий, бо малий.
Метелик Отже, мало милий, бо малий. А чому доречний?
Армадо Доречний, бо меткий.
Метелик Хазяїне, це ви на похвалу мені кажете?
Армадо На заслужену похвалу.
Метелик Я похвалив би й вугра такою похвалою.
Армадо Як? Хіба вугор меткий?
Метелик Вугор верткий.
Армадо Слово честі, ти верткий у відповідях. Від твоїх
слів у мене збурюється кров.
Метелик Я дістав уже відповідь, сеньйоре.
Армадо Не люблю, коли зі мною сперечаються.
Метелик
(убік)
Він сказав навпаки,— його не люблять гроші.
Армадо Я обіцяв навчатися з королем три роки.
Метелик Та ви й за годину цього навчитесь, пане.
Армадо Це неможливо.
Метелик Скільки буде три рази по одному?
Армадо Я не сильний у рахунках. Це справа шинкаря.
Метелик Ви — дворянин і гравець, пане.
Армадо Зізнаюся в першому, і в другому: одне й друге
надає справжнього блиску бездоганній людині.
Метелик Ну тоді, я певен, ви скажете, яку суму склада-
ють туз і двійка.
Армадо їхня сума на очко більша, ніж два.
Метелик Те, що простолюд називає "три".
Армадо Слушно.
Метелик Бачите, сеньйоре, яка це штука — навчання? Ви
щойно вивчили, що таке три, ледь моргнувши тричі очима. Хіба
не легко до слова "три" додати "роки" і завчити "три роки" в двох
словах? Це вам доведе й коняка, що танцює на базарному май-
дані.
Армадо Чудове обчислення! . . .
Метелик
(убік)
Аби довести тобі, що ти нуль.
Армадо Тепер хочу зізнатися, що я закоханий. Але, по-
при всю принизливість кохання для воїна, я ще закохався в жінку
низького походження. Якби ж, вихопивши з піхов свою шпагу, я
міг звільнитися від гріховної думки про неї, я б захопив у полон
жадання і віддав його якому-небудь придворному французові за
недавно винайдений реверанс. Я зневажаю тих, хто зітхає, і, здає-
ться, мусив би зректися Купідона. Утіш мене, хлопче, й скажи,
хто з великих людей був закоханий?
Метелик Геркулес, хазяїне.
Армадо Шановний Геркулес! Назви ще когось, любий
хлопчику; та добирай людей, відомих своєю славою та манерами,
мила моя дитино.
Метелик Самсон, хазяїне. В цього чоловіка були добрі
манери, пречудові манери: він знав як себе повести. Та не тільки
повести, а й понести: звалив міські ворота на плечі й поніс, як
носій. Він теж був закоханий.
Армадо О міцний Самсоне! Сильнорукий Самсоне! Я пе-
ревершую тебе у володінні рапірою, як ти мене — в носінні воріт.
Я теж закоханий. А кого ж кохав Самсон, мій любий Метелику?
Метелик Жінку, хазяїне.
Армадо Якого ж кольору було в неї обличчя?
Метелик Всіх чотирьох, чи трьох, чи двох, чи одного з чо-
тирьох.
Армадо Скажи точніше, якого саме кольору?
Метелик Зеленуватого, як морська вода, сеньйоре.
Армадо Та невже це один із чотирьох кольорів?
Метелик Так я читав, сеньйоре, і це найкращий з усіх.
Армадо Зелений — це справді колір закоханих. Але Сам-
сонові не варто було вибирати кохану лише за колір. Певно, його
вразив її розум.
Метелик Так воно й сталося, сеньйоре: у неї був зелений
розум.
Армадо У моєї коханої непорочний білий та червоний
колір.
Метелик Під такими кольорами, хазяїне, й ховаються
вельми порочні думки.
Армадо Поясни, поясни, освічений хлопчику!
Метелик Хай допоможуть мені розум батька мого і язик
матері моєї!
Армадо Яке приємне звертання в цієї дитини! Дуже ми-
ло й патетично!
Метелик Якщо рум'яна та бліда,-
То й сховані пороки,
Бо червоніє від стида,
А страх їй білить щоки.
І де той сором, де той страх,-
Тобі не зрозуміти;
В жінок природно на щоках
Червоне з білим злите.
Дуже небезпечні вірші про червоний та білий колір.
Армадо А немає ще, хлопчику, балади про короля та
жебрачку?
Метелик Люди согрішили такою баладою років із триста
тому, але тепер, здається, її вже ніде не почуєш, а якщо й почу-
єш, то ні слова, ні мотив нікуди не годяться.
Армадо Я хотів би цей сюжет по-своєму трактувати, щоб
виправдати власний гріх високим і давнім прикладом. Хлопчику,
я закоханий у молоду селянку, яку заскочив у парку з отим кміт-
ливим селюком, тобто з Довбешкою. Вона заслуговує...
Метелик
(убік)
...нагая і, до речі, кращого коханця, ніж мій
хазяїн.
Армадо Заспівай, хлопчику, мені важко на душі від ко-
хання.
Метелик Це зовсім дивно, адже ви кохаєте легковажну
жінку.
Армадо Я прошу, заспівай.
Метелик Зачекайте, поки пройде ця компанія.
Входять Тупак, Довбешка і Жакнета.
Тупак Сеньйоре, король доручає вам тримати під вар-
тою Довбешку. Подбайте про те, щоб він не мав ніяких розваг,
а вся кара йому — постити три дні на тиждень. Що ж до тієї
панни, то я маю тримати її в парку. їй велено служити в корів-
нику. Моє шанування!
Армадо Я виказую себе рум'янцем... Дівчино!
Жакнета Що, добродію?
Армадо Я провідаю тебе в комірчині.
Жакнета До того ще далеко.
Армадо Я знаю, де вона.
Жакнета Сеньйоре, який ви спритний!
Армадо Я тобі таке скажу, що ти здивуєшся.
Жакнета Та що ви кажете!
Армадо Я люблю тебе.
Жакнета Я вже чула.
Армадо Значить, до побачення!
Жакнета Ідіть за вітром!
Тупак Ходімо вже, Жакнето!
Тупак і Жакнета виходять.
Армадо Негіднику, ти поститимеш за свої провини, поки
не заслужиш прощення.
Довбешка Гаразд, сеньйоре. Я сподіваюсь, що поститиму
з повним шлунком.
Армадо Ти дістанеш тяжку кару.
Довбешка Я буду більше вдячний вам, ніж ваші слуги, бо
вони у вас дістають легку плату.
Армадо Виведіть цього негідника і посадіть під замок!
Метелик Іди, злочинний рабе! Ну!
Довбешка Не веліть замикати мене, пане. Я поститиму на
волі.
Метелик Ні, добродію. Хто ж зі своєї волі постить на
волі! Ти сядеш у в'язницю.
Довбешка Гаразд. Але якщо колись я знов побачу веселі
Дні мого смутку, які я вже бачив, то дехто побачить...
Метелик Що побачить?
Довбешка Та нічого, пане Метелику. Тільки побачить те,
на що подивиться. В'язневі не годиться бути надто скупим на сло-
ва, тому я нічого не скажу. Слава богу, в мене так само мало терп-
Цк>, як і в кожного, і тому я можу спокійно терпіти.
Метелик і Дозбешка виходять.
Армадо Я люблю навіть грунт (хоч це низький предмет),
який топче її черевик, предмет ще нижчий, бо його спрямовує її
нога, що є вже зовсім низьким предметом. Я порушу клятву, що
буде великим віроломством, якщо покохаю. А хіба може бути вір-
на любов, до якої прилучається обман? Любов — це демон, лю-
бов — це диявол, любов — це найлихіший з усіх лихих духів. Про-
те вона спокусила Самсона, а він же мав надзвичайну силу; вона
звабила Соломона, а він же справді був мудрий. Купідонові стріли
перебивають булаву Геркулеса, а що проти них шпага іспанця?
Перший і другий приводи для виклику мені не підходять: passado *
Купідон зневажає, на duello ** не звертає уваги, його всі обража-
ють, називаючи хлопчиком, а він торжествує і скоряє чоловіків!
Прощай, мужносте! Іржавій, шпаго! Замовкни, барабане! Ваш во-
лодар закохався. Так, він кохає! Хай допоможе мені бог імпрові-
зованого віршування, адже я, напевно, візьмуся писати сонети.
Винаходь, розуме! Пиши, перо! Мені не забракне сили заповнити
цілі фоліанти!
(Виходить)