Музика.
Ти бачиш... гостробокі скелі стримлять одна на одній, нависаючи важким склепом... червоні відблиски блимають з тріщин скелі... а посередині — якесь провалля, як чорна безодня... Ні... ні, не безодня... дивись... це брама нависла, глибока брама, а за нею ворота... важкі залізні ворота... вони зачинені... і здається, немає сили, щоб відхилила їх хоч на маленьку щілину... так... так, це вона, ця проклята станція, на яку загнали мої вагони... Чортів тупик... вони там, за цією залізною брамою... Але ж ні! Не буде щ>ого! Я піду туди, я розіб'ю залізні ворота моєю груддю... я верну мої' вагони, хоча б ціле пекло піднялося на мене з своїм вогнем!.. (Падає знесилений.) Я їду... я їду... я вернув їх... мої вагони...
Темрява. Завіса.
ДІЯ ТРЕТЯ
Наступає негайно після другої.
Коли проясняє темрява, що настала в кінці другої дії, видно станцію "Чортів тупик". Навислі гостробокі скелі мостяться на задньому планові, утворюючи хмурий фон. Праворуч на другому плані — провалля в вигляді дикої арки, в глибині якої величезні залізні зачинені ворота. Ліворуч — на фоні скель гранітова платформа, вздовж якої ряд дверей та віконець звичайного станційного вигляду — з написами: "Каса", "Телеграф"; біля телеграфу величенька рамка з чорною дошкою-екраном. Понад віконцями на решітному тлі вогненними літерами світиться назва станції "Чортів тупик". Посередині — круглі, теж освітлені дзиґарі з цифрою 13 замість 12. Праворуч, ближче до авансцени, ще одне віконце з написом "Довідки й реєстрація" та з аншлагом великими чорними літерами: "Просять не турбувати довідками про надію: надій нема і не буде". Уздовж стін ліворуч сидить коло своїх речей кілька смутних постатей. На стінах ще два великих аншлаги: "Звідси поїзди не йдуть ніколи, ніде" і "Звідси немає шляхів ні назад, ні вперед". Перед підняттям завіси чути короткий, але страшенний гуркіт та дзвін, змішані з виттям неначе сирени. Зліва на кін вбігає Марко, так само зодягнений, як і в другій дії,— в штанях і в одній сорочці, тягнучи за руку переляканого Спринцовку, що опинається.
Марко. Ага! Ти бачиш, ми приїхали. Бачиш. (Зупиняється й читає: "Чортів тупик".) Я казав, що діпнуся свого.
Спринцовка. Ради бога, пустіть, мені ж треба додому... в лазарет-с.
Марко. Ні, брате, тепер — ау! (Тягне його за руку і обходить перон, до всього придивляючись.) Яка химерна станція... Каса... Телеграф... Довідки... (Читає:) "Просять не турбувати довідками про надію: надій нема і не буде". Гм, який химерний напис... (Читає другий аншлаг:) "Звідси поїзди не йдуть ніколи, ніде". Ще краще! Яка ж це в біса станція, коли звідси поїзди не йдуть, хороше діло. (Знов читає:) "Звідси немає шляхів ні назад, ні вперед"... От історія... (Зупиняється збентежений.) Як же це так?
Спринцовка (з жахом). Калавур! Ось так потрапили, нічого сказати! Добра станція! Я так не можу... мені треба додому. У мене живіт болить...
Марко. Гей! Де начальник станції? Ага, здається, іде. Проте, яка химерна форма. А мармиза ще краща.
Підходить начальник станції — химерна постать у чорному в обхват строї з червоними ґудзиками в червоній з золотом кашкетці. Потворна фізіономія з довгим носом.
Марко (накочується на нього). Ти начальник станції? Я уповноважений особого відділу армії.
Начстанції (байдуже). Ну, так що ж...
Тієї ж хвилини його ніс загоряється ясно-червоним світлом.
Спринцовка (полохливо ховається за Марка). Ка-лавур!
Марко. Гей товаришу! У вас горить. (Дмухає йому на ніс.) Ф-фу, ф-фу... (Ніс гасне.)
Начстанції (береться за ніс.) Нічого... це так...
Марко. Я маю відомості, що на цій станції застряли 26 вагонів військового одягу та амуніції, вимагаю негайно відіслати їх на станцію Проскуров.
Нач станції (хмуро). Покажи накладну. (Ніс знову загоряється з усіх кутків зловіще.) Покажи накладну...
Спринцовка (полохливо озирається). Ой! Пропали, загибли... кінець.
Марко (лізе в кишеню штанів). Вкрали! Так і є, вкрали! Нема накладних, вкрали.
З усіх кутків: "Ха-ха-ха, вкрали!"
Марко (розлючений). Зараз же покажи вагони! (Хапає начстанції за барки, але відскакує, відштовхнутий.) А! То ти ще штовхатись! (Виймає наган і стріляє двічі в нього.)
Начстанції (виймає спокійно одну кулю з вуха і кидає її на підлогу, а другу з грудей і теж кидає). Казенної одежі псувати не полагається... штрахва плататимеш...
З кутків: "Штраф... штраф... у-у-у..."
Марко (розлючений). Добре ж. Я зараз же приведу товаришів і заарештую тебе і все твоє бісове кубло. Коли йде черговий поїзд?
Начстанції (глухо, хмуро). Звідси поїзди не йдуть ніколи, ніде.
Зараз же вогненний напис спалахує ка хвилину на чорному фоні:
"Звідси поїзди не йдуть ніколи, ніде". З усіх кутків глухий стогін: "Звідси поїзди не йдуть ніколи, ніде".
Спринцовка (ляскає зубами). Ой-ой-ой-ой-ой! Марко. Як не йдуть! А як же звідси виїхати? Начстанції. Звідси назад не вертаються ніколи, ніде.
Постаті коло чемоданів (жалібно). Звідси назад не вертаються ніколи, ніде...
М а р ко. Як не вертаються! Що за чортові жарти! Я вас усіх порозстрілюю, мерзавці! Де касир? Зараз же квитки!
Начстанції. Звідси немає вороття.
Вогненний надпис спалахує над аркою праворуч: "Laxiate ogni Speranza voi chen trate" *
Спринцовка (кричить, охоплений жахом). Калавур! Так це ж пекло! Ой, пане начальнику станції... товаришу... калавур!
Начстанції зникає.
М'арко. Годі репетувати. Зараз же йди до каси і вимагай квитки.
Спринцовка. Ой! От так потрапили. Хороша станція. (Іде до каси, над якою зараз же загоряється напис: "Квитки назад не даються". Відскакує.) Ай!
Марко. Стукай, мерзото, у вікно!
Спринцовка. Я боюсь... хороше діло.
Марко. Стукай, мерзотнику!
Спринцовка стукає, але з віконця вибухає сніп полум'я Спринцовка
відскакує з криком. ^
М а р к о. А! То це вже чортові фіглі! Невже ж вони гадають злякати дитячими фейерверками того, хто бачив ураганний огонь під Ковелем або на Карпатах5. Зараз же верніть мені мої вагони та накладні! (Злісно грюкає в зачинені віконця.)
Постаті коло чемоданів (стогнуть). Верни нам надію! Де наша надія?
Марко підбігає до першої з них і тягне за комір на авансцену. 1-а постать ставить чемодан і озирається в тузі.