— Мій хрещеник! Юленька казала, що я буду хрещеною матір'ю, хоч заочно, а запише мене! — раділа Марія. — Просто заздрісне дивитись на вас, Степане Васильовичу, до чого сяєте!
Єшевський справді сидів з сяючим і якимось здивованим виглядом.
— Звичайно, ви — хрещена мати і наша кума! — благодушно ствердив він.
— Я мушу замовити йому черевички! — гарячилася Марія. — Ніде, як у Парижі, не шиють так взуття.
— Воно видно, — іронічно мовив Єшевський, глянувши на її старі, певне, ще петербурзькі черевики.
— Ну, що ви дивитесь! — засміялась Марія. — От надсилаю "Лихого чоловіка", одержу гонорар, одягнуся у Ворта, черевики замовлю у найкращого, найдорожчого шевця...
— І в того ж самого замовите і нашому Петрику? — так вирішили назвати хлопчика. Поки вийде ваша "Основа" і вам надішлють з неї гонорарій, Петрик уже виросте і йому необхідно буде замовляти взуття у найкращого паризького шевця, — добродушно підсміювався Єшевський.
— Бодай вам з такою мовою! "Основа" от-от вийде. Але ж врешті для Петрика я спроможуся й без неї замовити, а крім того, и вже почала в'язати з гарусу!
— І це теж будуть паризькі, бо в Парижі зв'язані, — вставив Саша Пассек.
— Вигадали таке! Ще черевички хрещенику в'язати. У вас просто руки на всі штуки, — замахав руками Єшевський. — І так хвилини вільної не маєте, силоміць вас від столу відтягаєш.
— Ну, на це знайдеться! Це і спочинок, і робота. В'яжеш і думаєш собі. Тепер я замріюсь і уявляю, який-то мій хрещеник, який у нього характер, що з нього вийде. От вашу дочку старшу, Сашеньку, я уявляю наполегливою дівчинкою, з самостійним характером. Я люблю слухати Юленьку, коли вона про дітей розповідає.
"Коли людям цікаво про малих чужих дітей слухати, то вже дійсно щирі душі й щирі друзі, — подумав Єшевський, — хоч і вигадує вона, як письменниця!" — І він сам починав турбуватися про Марію, як про близьку людину, і писав своїй Юлі:
"Марію Олександрівну я бачу часто. Вона в дуже нехорошому стані і моральному, і фізичному, тому що часто хворіє. Як вистачає у неї сили працювати, я просто не розумію. А вона працює що є сили, бере уроки англійської й італійської мов, силу-силенну читає і пише. Днями закінчила чарівну повість "Лихой человек", яку надіслала в "Русский вестник". На мою думку, це чи не найкраще з усього, що написала. По-українськи написано вже п'ять оповідань і вже надіслані в новий український журнал "Основу". Я дуже непокоюсь, що вона доконає себе, і не раз намагався серйозно і прямо говорити з нею. Неможливо протягти довго, коли спиш по дві години на добу, і обідаєш інколи раз на дватри дні, і до того ж надриваєш себе працею. А втім, з нею не справишся. Я дуже задоволений, що знайшов тут Тургенева, прекрасного добродія, і котрого я раніше мало знав з цієї людської, а не з літературної сторони. У нього обідаю я раз на тиждень, звичайно, разом з Марією Олександрівною, і в цей день засиджуємося годин до дванадцяти. Якби не було тут цих двох людей, я загинув би від нудьги в Парижі".
Що ж, savant як savant. Сорбонна. Лувр. Версаль. Двоє-троє близьких знайомих. Блиск, гомін, вир життя Парижа його не обходили. Тому було сумно, коли наблизився на чужині Новий рік. Але несподівано люб'язне запрошення піднесло настрій.
"Як-то ви зустрінете Новий рік? — питав він у листі дружину. — Я йду стрічати його (наш, а не закордонний) до Тургенева разом з Марією Олександрівною, Бородіним, Пассеком і тільки. Напрошувалися, було, й інші, і це трохи не розстроїлось, але Тургенев надумав сказати, що він може бути вдома лише об одинадцятій вечора, і таким чином справа уладналась..."
Як птахам на чужині, хотілося збитись докупи. Кожен згадував різдво, Новий рік удома, і було трохи сумно і тому особливо приємно, що стрінуть Новий рік "по-сімейному", в тісному колі.
Але до Нового року ще було різдво!
Наприкінці листопада Марія одержала маленьку записочку від Герцена:
"Надсилаю вам — Ви гадаєте "Колокол"? От і ні. Одне слово не приказка — надсилаю Вам Ольгу з візитом і з цим листом. Що Ви робите, Маріє Олександрівно? Яке уперте мовчання. Я серйозно рекомендую Вам — m-lle Meysenbug і, користуючись цією вірною нагодою, тисну Вам руку. Огарьов кланяється. Будьте здорові".
Олександр Іванович написав і Тургеневу про приїзд дочки Ольги.
"...За Ольгу — дякую. Вона їде з Meysenbug, яку я серйозно рекомендую Мар. Ол. Спочатку вони зупиняться у однієї знайомої, а потім шукатимуть квартиру, — я їм даю твою адресу, — а ти попроси твою дочку її прийняти і приголубити... Кланяйся Map. Ол. Навіщо ж це Богдан був у крупі? Ну, минуло, так і говорити нема чого".
Герцену було важко відпускати Ольгу, молодшу дочку, але... але вдома Наталя Олексіївна створювала неможливу атмосферу для його дітей, не злюбила норовливої, дуже гарненької, жвавої Ольги, яку Мейзенбуг, навпаки, обожнювала, як власну дочку, і цим також немало шкодила її вихованню.
Олександр Іванович усе бачив, розумів і нічого не міг поробити з не менш норовливими і упертими "виховательками".
Все ж таки любов Мейзенбуг перемогла. Він відпустив Ольгу з Мейзенбуг у Париж. Мейзенбуг і Оля були щасливі —любов була взаємна! А у нього на серці щеміло. Ольга виростала поза російським впливом. І хоч писав він наче жартома, він насправді жадав і сподівався, що добрі душі, рідні, руські, приголублять його дочку.
Як він хотів виростити, виховати своїх дітей люблячими свою батьківщину, рідну мову, рідний народ, спадкоємцями його багатства — роботи! Не виходило це аж ніяк!
Ще писав Герцен, що до Парижа їде його знайома російська пара — Агренєви. Він — тенор, вступає до паризької італійської опери — добре було б його звести з madame Viardot, а вона — дуже гарна жінка, пише англійські вірші, які, правда, Герцену не подобаються, але ще перекладає англійською мовою Марка Вовчка — це вже добре!
"Зведіть їх, це буде корисно для пропаганди російської літератури і для розвитку художницького такту в Агренєвої..."
"Хай там що завгодно плещуть про Марка Вовчка, — подумав він, — а письменниця вона — дай боже!"
2
"Які ж бо вони славні створіннячка, усі ці дітки", — подумала Марія, обводячи поглядом усіх за столом.