Наче відповідаючи на його думку, Сріблянка сказала:
— Скажи дідові, що перлину знайшов на березі моря. А морські прогулянки нехай залишаються нашою таємницею!
Риба замовкла. Більше вони не сказали одне одному жодного слова. За рухом плавників Сріблянки хлопчак здогадувався, куди вони пливуть. За сильнішим чи слабшим стисканням рук хлопчика риба здогадувалася, стомився він чи ні, хоче ще трохи побути під водою чи вже час повертатися на берег. Вони не домовлялися, коли мають зустрітися знову, але щойно сонце показувалося із хвиль, Мар'ян щодня квапився до моря, де на мілині його вже очікувала Сріблянка.
Рибалки й моряки говорили потім між собою, що хлопчак і виріс на риб'ячій спині. Дехто з хитріших намагався випитати в нього, чи не бачив перлин на дні моря, але він тільки знизував плечима.
З часом рибалка Лука розбагатів і вибудував новий просторий і світлий будинок, покрівля якого червоніла на всю околицю. Але дід з онуком і далі спали в своїй старій хатині на березі моря. Перед наступом хвиль і поривами шаленого вітру вона видавалася їм надійнішою. Якось старий рибалка помітив, що внук на світанку десь зникає, і вирішив постежити за ним. У листі фігового дерева не було чути навіть тихесенького подиху вітру, а море виблискувало, неначе крапля олії. Лише з глибини моря до берега тягнувся довгий срібний слід. Сховавшись за скелями, старий бачив, як його внук стрибнув на спину рибі й полетів по хвилях.
— Це все вона, проклята Сріблянка! — прошепотів рибалка.— Вона краде в мене любов онука!
Темніший від грозової хмари повернувся він додому і почав потай від онука плести сталеву сіть. Потім за великі гроші купив швидшого від вітру човна і однієї ночі, коли не спали тільки зірки, пішов на лови. Цілу ніч він марно шукав Сріблянку і закидав свою сіть. А перед світанком повернувся додому і гнівно прошепотів:
— Рано чи пізно, а таки спіймаю Сріблянку, інакше нема мені життя!
Старий не помітив, як сумно дивився на нього внук. Мар'ян ніяк не міг збагнути, чому дід ненавидить Сріблянку. Адже вона найгарніша риба на світі! Стежачи один за одним, вони ще довго думали про Сріблянку. Коли ж на світанку діда зморив сон, Мар'ян тихесенько встав, поцілував старого рибалку в чоло, накинув на плечі плаща,— на голову надів рибальського капелюха і рішуче попростував до затоки, шепочучи на ходу:
— Пробач мені, дідусю, пробач! Але не можу я допустити, щоб ти вбив мого найкращого товариша!
Холодний і вологий був пісок під його ногами, а по хвилях летіла біла, мов дідова чуприна, піна. Востаннє Мар'ян озирнувся на покинуту хатинку, і йому здалося, ніби дід докірливо дивиться на нього з прочиненого вікна. Проте хлопчак пересилив у собі бажання повернутися назад і стрімголов кинувся у воду.
Хвилі й досі мовчать, коли і як хлопчак заліз на спину срібній рибині. Не розкривають таємниці ні вітер, ні чайки. Однак серед рибалок і сьогодні можна почути легенду про те, що місячними ночами з моря випливає срібна риба, на спині якої сидить хлопчак з довгою і вибіленою морськими хвилями та палючим сонцем чуприною...