— У тебе своя компанія, а в мене своя.
— Гордий, значить?
— Який є.
— Послухай, Дон-Кіхоте, тебе давно били?
— А тебе?
Гібрид аж занімів од такого нахабства.
Потім я зрозумів, що якби не ця прибембана Валерія, то я просто вдав би, що не чую Гібридового розпатякування, й змився б подалі від гріха. Та боявся, що потраплю на її довгий язик і вона роздзвонить, буцімто я злякався Гібрида. Ця коза бігає і що завгодно мекає. Отож виходить, що той ексцес, а головне Гібридова ганьба — на її совісті. Таки випросила, щоб я приклався з усіх сил до його нахабної пики. Сказано ж: завжди й у всьому шерше ля фам...
Поряд з Гібридом уже стали його попихачі. Якийсь недомірок чвиркнув крізь рідкі зуби мені під ноги.
— Похрестимо маминого синочка,— сказав зі зловісною усмішкою Гібрид і потягся до мене рукою. Очевидно, хотів узяти за підборіддя.
Я страх як не люблю, коли хтось лізе мені до обличчя, а тому геть закипів, побачивши в себе перед носом його брудні пазурі.
І ніби хтось збоку мені підказав: "Бий першим, бо буде тобі дуже погано!"
Несподівано навіть для самого себе я з усього розмаху зацідив його по мармизі. Гібрид аж кавкнув. Ясно, що він такого не чекав.
Поточився, мов п'яний, і сів на лавку. Під ним жалібно дзенькнули струни й затріщала гітара.
— Ах ти ж фраєр дешевий,— просичав він, тримаючись за щоку. — Яз тібя гугенота здєлаю, попишу-порєжу!..
І, мабуть, мені було б непереливки, бо що я сам проти цього кодла. Аж тут, на моє щастя, нагодився Марадона. Звідки він узявся — невідомо. На тренуванні його не було. Казали, що захворів і сидить удома. І на тобі — така щаслива несподіванка.
Ми з Марадоною тоді ще не товаришували. Це почалося вже після тієї історії.
Звичайно ж, я зрадів появі Марадони, хоч вона зовсім не злякала Гібрида. Він не знав, хто такий Марадона, й одверто його ігнорував.
Коли Гібрид знову став навпроти мене в загрозливій позі, Марадона сказав зовсім спокійним голосом:
— Як вам не соромно гуртом проти одного! Припиніть.
— Канай одсєдова, товстун,— крикнув на нього Гібрид. — І тебе почухаєм!
Я не чекав початку другої дії, а рішуче прискорив її. Знову з усього розмаху вклеїв по пиці — й Гібрид ногами вкрився. А його шмаркате воїнство позадкувало ні в сих ні в тих.
Марадона поклав мені на плече руку й сказав:
— Ходімо звідси. Ти вже добре провчив цього телепня, вія тепер і десятому закаже, як на людей кидатися.
Отже, Гібрид зазнав ганебного фіаско. Він і до сьогодні нишкне, коли забачить мене, і поспішає геть зникнути з моїх очей. Таки справді наука в ліс не йде.
Коли ми вже виходили з парку, Марадона спитав:
— А хто це такий?
— Вождь районної шпани,— сказав я і розповів йому, що хлопці в нашому містечку діляться на дві половини: ті, яких била Гібридова братія, і ті, яких ще вона не била.
— Отже, ти будеш перший, хто дав йому одкоша?
— Виходить, що так...
І тої миті мені здалося, що я знаю Марадону не один місяць, а все своє життя. Дивно, але це справді так.
Отак і починається дружба. Ти відчуваєш велику потребу щоденно спілкуватися з цією людиною, і вже навіть сама думка про неї завжди приносить добрий настрій. Без дружби наше життя дуже збідніло б. Та й уявити його без неї просто неможливо. То було б зовсім нудне, безбарвне існування.
У нашому класі хлопці невимовно заздрили Марадоні. Всі розуміли, що в нього футбольний талант. А я не заздрив, я радів. Радів так, начебто цей талант був у мене. Виходить, справжня дружба не знає заздрощів.
Наші наївні вчителі гадають, що у нас тільки школа та уроки в голові. Княжна Мері не втомлюється повторювати: "Вас повинно цікавити тільки одне — навчання. В ім'я цього забудьте про все на світі. Навчання, навчання й навчання — це ваш, я не боюся таких слів, патріотичний обов'язок!" Воно, може, й так. Але хіба здатна людина, котрій уже повернуло на шістнадцятий рік, забути все на світі в ім'я навчання? Нам уже й любов в голові, а не саме навчання. Вперше я був закохався ще в третьому класі. І в кого ж? В оцю козу Валерію! В неї був пишний — най-пишніший у класі — білий бант. І він мені дуже подобався. Так подобався, що почала подобатися й Валерія. Всі уроки тоді мені було біло в очах, бо я невідривно дивився на той бант. Дивився й сумно зітхав. Як згадаю тепер, не можу втриматися від сміху. От де найшло, наче хтось туману напустив. А потім у класі з'явилися ще гарніші банти, і я зовсім збайдужів до Валерії. Тепер моя душа належала вже Інні. В неї не було білого банта, але це не мало ніякого значення. В Інни була єдина на весь клас коротка хлопчача зачіска. І великі задумливі очі. І вона, мабуть, найбільше з усіх нас прочитала книжок. З нею завжди цікаво говорити. Від неї я почув, що колись була на світі республіка піратів, яка називалася Ліберталія. Сміливі й благородні флібустьєри назвали її Країною Свободи. Існувала та республіка на Мадагаскарі, і населяли її люди різних національностей. Вона загинула, бо Ка-раксіолі і Міссон, керівники цієї маленької держави, були трохи наївними людьми" сподівались, що могутні монархії дозволить їй безборонне існування. Від Інни я дізнався і про загадкового Моріса Беньовського, якого царський уряд заслав на Камчатку за якісь там гріхи. Кмітливий і хоробрий засланець підмовив тамтешніх людей захопити вітрильник і втікати в далекі краї. Корабель з бунтівниками здійснив небувалий на той час рейс аж до острова Мадагаскар, де Беньовський став королем...
Багато подібних історій сидить у стриженій Тнниній голові. Де вона все це повичитувала?! І куди там рівнятися до неї нашому нещасному Ціцеронові, який прийде на урок і починає нудно жувати феодальний лад чи закони Авраама Лінкольна. Якби його раптом зупинили й запитали, що він вичитує нам зі старого пожовклого конспекту, то — яв цьому твердо переконаний — він не зміг би відповісти. Бо думками Ціцерон завжди дуже далеко і від класу, і від уроку, і, звичайно ж, від історії. Думками він, мабуть, біля своїх свиней. Усі в містечку знають, що вчитель тримає цілу свиноферму. Щось на зразок арендного підряду. Щоб дати раду такій фермі, треба добряче посушити голову. Яка вже тут може бути історія. Прибіжить у клас, витре брудною хусткою спітніле обличчя, відхарамаркає з конспекту матеріал уроку — й додому, до своїх дорогих свинок.