— Тільки трошки, любий. Зовсім мало. Лише деколи.
— Як на мене, то я тут не бачу жодного зв'язку.
— Майлзе, тільки не треба так напружуватися й ображатись. Я ж не маю на оці фізичну схожість.
— Чи я коли був незадоволений тим, що ти скидаєш одяг?
— Але ти завжди намагаєшся перетворити мене на щось, чим я не є. Наче тобі було б легше любити мене, якби я була довершеною. Або сестрою Корі. Маю таке відчуття, ніби ніколи не піднімаюся до рівня твоїх бажань. Знаю, в мене є недоліки. Знаю, ніс мій справді на кілька міліметрів довший ніж треба.— Вона робить паузу.— Колись у мене був ще один приятель. Він завжди підсміхувався з цього. Зрештою, то була мерзенна людина. Покинув мене й пішов до занудної Каліопи. Але я знайшла спосіб помститися йому.
— Хто то був?
— Ти нічого не маєш проти моїх розповідей? Скажи правду. Отже, я приліпила до його справжнього імені слово "ніс". Потім він поїхав у заслання. Там і написав найбільш відразливу і багатослівну річ про заснування... ти повинен знати. Марш, марш, марш.
— Рима?
— Рима.
Майлз дивиться в стелю:
— Ти переплутала двох людей.
— Ні, неправда. Я б ніколи не вибачила його.
— Той, що писав про Рим, — Верґілій.
— Саме так. Подумати тільки, як ти все пам'ятаєш.
— А той, з ким у тебе був роман, — Овідій. Тиша.
— Майлзе, ти абсолютно впевнений?
— Публій Овідій Назон. По-нашому, Носатий.
— Справді. Тепер, коли ти назвав його, я наче пригадала... Чи бува я не надихнула його на якісь оди чи щось у такому ж дусі?
— Ради бога, то був Горацій.
— Ой, так. Ота його мила річ про горобця.
— Про горобця писав Катул.
— О, я пам'ятаю! Він був такий любий, так приємно було дрочити його. Знаєш, я була його Лівією?
— О боже, Лесбією!
Ерато горнеться до нього ближче:
— Любий, вибач. Я намагаюся як тільки можу.
— Я просто думаю собі, якщо ти так ставишся до великих поетів минулого, то як, збіса, ти ставишся до...
— Майлзе, я тільки надихаю людей. Кидаю зернята. Я не можу бути всюди, де сходять квіти. А щоб читати щось, окрім того, що написане давньогрецькою мовою, то в мене від цього очі болять. Жодна інша абетка не дозволяє мені вловлювати півтони.
Майлз Ґрін і далі дивиться в стелю, глибоко замислившись. Ерато цілує його в плече:
— Любий, скажи, про що ти думаєш?
— Ти сама добре знаєш.
— Ну, скажи, але чесно.
— Мені цікаво, чи ти прочитала бодай рядочок з того, що я написав. Тепер уже вона замовкає на хвилю. Шукає губами його шию й цілує:
— Майлзе, я прочитала кілька рецензій. І чула розмови багатьох людей про твої твори.
— Але сама їх не читала?
— Я знаю, про що вони. Маю загальне уявлення.
— Я запитав, чи ти читала їх.
— Ну... не те щоб читала, любий. Але завжди мала такий намір. Можу при-сягтись.
— Дякую.
— Майлзе, я кохаю тебе справжнього.
— Краще не вживай слова "справжній": ти цілком підірвала мою довіру до цього слова.— Не встигає Ерато й слова мовити, як він додає: — Перш за все ти кажеш, ніби я безнадійно нестриманий і неточний. Потім визнаєш, що не прочитала ані рядка з написаного мною. Слухай! Тобі слід писати рецензії.
Вона спирається лобом на його плече:
— Я така ж, як ти. Зі словами мені якось не щастить.
— Слухай, Ерато. Те, що ми граємо різні ролі в одній грі, це одне. Але чимраз більше й більше ти переносиш їх у наш відпочинок. Дедалі частіше глузуєш із того, що важливе для мене. Скажімо, з такого поняття, як реальність. І, на бога, більше не говори мені, мовби ти є такою, якою я хочу тебе бачити. Я не хочу, щоб ти була такою. Ти така, якою ти хочеш бути. Це вже не смішно.
— Будь ласка, не сердься.
— Я не серджуся. Я дуже вражений. І шокований.
Він дивиться у стелю. її рука погладжує його живіт, опускається нижче і знаходить в'ялий пеніс; гладить його і легенько стискає. Майлз озивається:
— Тобі завжди чогось хочеться. Ерато цілує його в плече:
— На відміну від тебе.
— Я говорив не про це.
— Ну, не дам я собі ради з іменами. Це все одно, якби хмара мух дзижчала у мене в голові.
— Це найкраще порівняння, яке спало тобі на думку?
— А що тут не так, любий?
Він міцно зціплює губи; але врешті-решт не витримує.
— Ти дуже добре все пам'ятаєш. Коли хочеш. Вона й далі пестить його член. Уточнює:
— Деякі речі.
Він витримує недовгу паузу.
— Добре тобі балакати. Звичайно, я розумію, той випадок на галявині Парнасу тільки метафора, символ поєднань літер абетки, з яких утворюються слова, і так далі. Але я не розумію, чому ти не можеш потурати моїй сексуальній невправності. Я не маю такого досвіду, як у тебе. Річ певна, що прошу тебе не надто багато, коли хочу, щоб ти побувала у чиїйсь шкурі годину чи дві. Хоча б час від часу.
— Майлзе, я знаю, чорний колір красивий, але мені таки трішки боляче, що мене не вистачає тобі такої, якою я є. Навіть не беручи до уваги той факт, що ми з самого початку домовилися: я буду кимось іншим тільки тоді, коли мені самій цього захочеться.
— Одначе, в тебе ніколи не з'являється такого бажання.
— Не розумію, чому ми не можемо залишатися самими собою.
— Бо ти мене не розумієш. Часом мені спадає на думку, що нам було б значно краще, якби ми були зовсім різними людьми.
Ерато піднімає його член угору й відпускає.
— Розумію тебе, любий. Можливо, я не читала твоїх книжок, але прочитала тебе. Знаю тебе майже напам'ять.— Тепер Ерато поплескує по членові, наче прощаючись із ним, і бере Майлза за плече.— І будь ласка, припинімо цю розмову. Давай трішки відпочинемо. Можливо, по певному часі я почуватимусь інакше. Коли почнемо наступну сторінку.
— Я зовсім не вважаю, що ми вже вирішили цю справу.
— Любий...
— Останнім часом одно балакаємо. Я мав тебе тільки якихось два нещасних рази впродовж, ну, щонайменше півтораста сторінок! Ми тут не для цього.
— Обіцяю, наступного разу вигадати щось справді розкішне. Майлз Ґрін зітхає:
— Цього не досить.
— Любий...
— Ну, добре.
— Я мовчу, мовчу... Можеш брати мене знову і знову, безконечно.
— Ой, чи настане такий день!
— Обіцяю.
Вона попліскує його по плечі. Майлз хотів був щось сказати, але тут же стуляє губи.
У кімнаті западає тиша, якщо не рахувати цокання годинника з зозулею. Два тіла лежать обійнявшись на ліжку, огорнутому присмерком; очі в обох заплющені,— чарівна картина статевої гармонії. Жінка горнеться до чоловіка, чоловік здається опікуном і захисником. Мир і спокій після шквалу почуттів. Ерато трішки, на кілька сантиметрів піднімає праву ногу, яка лежить упоперек його ніг, уже сонно треться низом живота об його стегно і завмирає непорушно.