— Він здох би з досади.
— Амінь, дай боже, вашими молитвами!..
У неї мало не прохопилося: твоїми молитвами, але
вона стрималася. їй бридило казати йому "ви". Владико небесний, як людина може змінитися! Коли б Щупак був тепер тут і побачив свого Гоцмаха, він справді здох би з досади...
Так думала сама собі Брайночка Козак, дивлячись на Гольцмана, і не могла надивитися. Прислухалась до його слів і не могла наслухатися! Слово честі — це була зовсім не та людина і зовсім не та мова. Він уже говорив про користь, про діла, про капітал. Гоцмах і капітал — ха-ха!.. Він вихвалявся, що має, нівроку, трохи грошей... Хоч, правда, він не з великих капіталістів, але з Щупаком
ще позмагається. У того діаманти, а в нього готівка. Дзвінка монета, каже він, дорожча за діаманти, чорти їх батькові, тим грошам.
— Облиште Щупака! — перебила йому мову Брай-ночка Козак.— У нього тепер душевні муки, а не діаманти.
— Я цьому не повірю, аж поки не побачу на власні очі, й не заспокоюся, аж поки Щупак не чиститиме в мене черевиків, холера на нього і на мій кашель!
Тільки-но Гольцман заведе мову про Щупака, як починає хвилюватися, а як розхвилюється, починає кашляти. Прокашлявшись, він закладає пальці за жилетку, ходить туди й сюди довгими тонкими ногами по кімнаті мадам Черняк, дивиться на носки черевиків і безперестанку вихваляється перед нею своїми ділами та капіталами. Раптом схаменувшись, Гольцман перестав ходити й почав перед нею виправдовуватись та пояснювати, звідки в нього стільки грошей. Просто заробив, заощадив і сховав. "Нічого, він досить набідувався, аж поки викараскався на поверхню. Бог, нарешті, змилувався над ним".
— Амінь, дай боже, чому ні? — притакувала мадам Черняк. Вона не розуміла, чого це він виправдовується? Хіба мати гроші — соромно? Соромно, коли ти злидар, харпак, жебрак, як усі ці актори-волоцюги, що чваняться, не маючи нижньої сорочки на тілі, тільки те й знають, що гуляють у карти, шахрують, позичають з тим, щоб віддати на безрік! Терпіти не може вона отих ланців тільки тому, що гроші в них, як вода, пливуть між пальцями... А що? Хіба не можна бути вправним актором і збирати гроші? Що таке людина без грошей, прости господи? Що, скажіть, будь ласка.
— Те саме, що тіло без душі,— підхопив Гольцман, підроблюючись під її тон. Він пам'ятав ще з часів Щупака, що в неї завжди була кубушка. Хлопці гомоніли, що оця Брайночка Козак напхана грошима, як і роками. Погано тільки те, що бог не зробить такого чуда, щоб її проковтнула земля, як грішника, а вони стали її спадкоємцями...
Отак тривала в них розмова дружньо, інтимно, аж поки вони помалу перейшли до важливих питань, і він завів розмову про користь, діла, плани на майбутнє. Доки можна мандрувати по світах, бути в неволі в такого хижака, як Геця Гецьович? Хіба не було б у тисячу разів краще, якби вона пішла, наприклад, рука в руку з Гоцмахом?
Таких двоє, як вони, можуть чогось досягти в житті. Таких двоє, як вони, слово честі, биті голови... Вони вже знають, почому ківш лиха... А як заробляти гроші — їх навчати не треба. Заробляти гроші треба вміти. Головне, гроші треба збирати. Заробити копійчину не так важко, як зберегти її. Гроші треба берегти. Надто багато є охочих на гроші. Хіба не так?..
— Надто багато охочих,— погоджується Брайночка Козак.
Отак снувалася їх розмова інтимно й по-діловому, аж поки перейшли до головного, що його муляло,— до примадонни.
— Треба переманити,— сказав він їй,— у Геці Гецьо-вича оту гарну телицю.
— Гарну телицю, ха-ха! — повторила за ним Брайночка Козак, і на її масному, округлому, як місяць, обличчі розпливлася масна посмішка. Видно було, що вона задоволена. По-перше, тим, що вгадала, кого він має на думці, по-друге, що назвав примадонну її справжнім ім'ям. А по-третє, вона сьогодні взагалі була задоволена розмовою... Гольцман пронизав її гострим поглядом і дав їй зрозуміти напівсерйозно-напівкомічно, чому треба переманити гарну телицю.
— Гарненька примадонна, розумієте, нехай буде дурна, як корова,— велика підмога в нашому ділі.
— Велика підмога в нашому ділі, ха-ха! — повторила за ним Брайночка Козак.
— Це краще, ніж рабинове благословення,— провадив далі Гольцман тим самим напівсерйозним-напівкомічним тоном.
— Краще, ніж рабинове благословення,— підхопила Брайночка Козак, грайливо вдаривши його короткою дебелою рукою. Масне, округле, як місяць, личко її аж упріло від великої насолоди, а маленькі японські оченята її стали ще менші, такі маленькі, що майже зовсім сховалися.
Розділ 62
РОМАНИ БРАЙНОЧКИ КОЗАК
Як мала зрозуміти Брайночка Козак Гольцманів натяк: "Іти з ним рука в руку"? І як можна було цьому не радіти затурканій, самітній, безпритульній істоті, що стільки років блукала по світах: з міста до міста, з країни до країни, з театру до театру?.. Коли Гольцман був у Щупака і ще прозивався Гоцмах, було щось інше, а тепер, коли Гоцмах уже — Гольцман і став директором власного театру, та ще знайшов такий ананас, як отой хлопець Рафалеско, що всі б'ються за нього, а крім того, має ще й невеликий капітал,— це зовсім інша річ... Якби вони обоє пішли рука в руку, якби їм пощастило переманити ту "гарну телицю" Генрієтту, після чого вони всі четверо з примадонною і з хлопцем виїхали б у широкий світ, тоді кращого собі не побажаєш.
З такими солодкими мріями взялася наша Брайночка Козак до роботи обмірковано й запопадливо, як справжній дипломат. І їй, хвалити бога, пощастило якнайкраще. Дурепа Генрієтта з вродливим личком дозволила себе умовити. Вона пристала на всі принадні пропозиції та привілеї, які Брайночка їй запропонувала. Найбільше полонила її мадам Черняк тим, що вона буде постійно поряд хлопця, поряд з Рафалеском.
Почервонівши, як мак, Генрієтта дивилась на неї своїми гарними синіми очима. Брайночка Козак помітила це й заторохтіла: не розуміє, чого тут червоніти? Це така річ, що трапляється з кожним... їй пальця в рота не треба класти — відкусить... Хіба не бачить, що Генрієтта коло нього всією душею упадає, а він — коло неї?
Генрієтта пашить, як полум'я. Він коло неї? Звідки вона знає?
О! Вона вже знає. Мадам Черняк знає все. Нема нічого такого, чого б не вміла мадам Черняк. її тільки треба попросити, то вона все зробить легко і швидко. Раз-два-три — і заручини.