Мандрівні зірки

Сторінка 4 з 148

Шолом-Алейхем

Ішов він не сам. Його супроводила велика юрба дітлахів, босих, але завзятих прибічників єврейського театру. Невідступно бігли вони слідом за ним, аж поки він дістався до одного подвір'я.

Тут він побачив широку, порожню стодолу під залізним дахом.

— Оцю стодолу сам господь бог у перші шість днів створення світу спорудив для єврейського театру! — пробурмотів він і зайшов у двір.

То були двір і стодола Бені Рафаловича.

Розділ 5 ДВА ЛИСТИ

Голенешті не довелося довго ждати єврейського театру. Тільки-но порозумівся "блазень" з Бенею Рафалови-чем з приводу стодоли й ціни, він негайно відписав своїм людям листа, якого ми наводимо тут пунктуально, слово в слово, так, як він був написаний:

"Любий Альберте! Пишу тобі листа й доводжу до твого відома, що я в Голенешті, в Бессарабії. Містечко таке собі, з гулю завбільшки, а люди як звірі — жеруть мамалигу та жлуктять вино, мов ту воду, але "Мойше" * ходитиме в театр, дідько їх не візьме! Театр я найняв — у Лондоні такого не знайдені: сцена хоч саньми катайся, будинок під такою бляхою, що ніяка тобі хвороба, а не те що дощ, не дійме її. А господар театру зветься Беня Рафало-вич, він так напханий золотом, як лантух половою, проте цьому кабанюзі закортіло завдатку, то я йому сказав: не здохнеш, ближчими днями я маю одержати поштою — ти сам знаєш — трясцю, а не гроші. А заїзд я надибав якраз непоганий: господиня як лялечка, пий, їж і не журися, і кредиту скільки завгодно. А тому не будь йолопом, не барися, негайно висилай декорації з афішами. Віддай під заставу все, що маєш, і приїжджай з усім кодлом. Ради бога, не відкладай на безрік, бо наближаються три тижні посту, а потім ще дев'ять днів великого посту, і ми здохнемо з голоду. А дозвіл одержати тут так само легко, як легко Гоцмахові натщесерце проковтнути тарілку вареників з м'ясом. Передай палкий привіт Гоцмахові від мого імені, чорти його батькові, і заскоч, любенький, до мене на квартиру — я забув там під ліжком мої капці й кілька цензурованих п'єс. Та надішли мені афіші, ради бога, якнайшвидше і тільки не казися, що я не бебехнув депеші, бо маю в кишені тільки потерті двадцять копійок з діркою. Від мене, твого друга, що вітає тебе дуже гаряче

Шолом-Меїр Муравчик".

Через кілька днів Шолом-Меїр Муравчик одержав у відповідь такого листа:

"Вельмишановний друже Шолом-Меїр, бодай би ти луснув! На якого біса надало тобі позичити в Брайночки Козак п'ятнадцять карбованців і сказати, що це за мій рахунок? Які там рахунки маю я, ледащо ти, з Брайноч-кою Козак, коли вся трупа любить її, як більмо на оці, за те, що вона така скнара й труситься над кожною копієчкою. А те, що ти пишеш про декорації, то я не розумію — чи ти прикидаєшся придуркуватим, чи таки справді неприторенний осел. Мені здається, ти добре знаєш, що декорації давно вже віддано під заставу. Де я маю взяти гроші на викуп, коли тут дозволу більше не дають навіть за мільйон, а мою жменьку золота й брильянтів я заради чужої пельки не розтринькаю; мені вони не так легко далися. Хіба що тільки, як вони підпишуть мені контракти чорним по білому і не згадуватимуть більше про марки та паї *. Ці ще мені нові компаньйони! Гоцмах теж компаньйон у моєму театрі. Не діжде того Гоцмах, щоб я ділився з ним навпіл. Хоч вони мене й лякають, що зіб'ють окрему компанію, та бий їх сила божа, я плюю на них. Посилаю тобі афіші, й бери одразу ж дозвіл на вісім вистав з бенефісом. А те, що ти пишеш мені, злодюго, побрехеньки, ніби в тебе — тільки потерті двадцять копійок з діркою, то чорти тебе не візьмуть, коли віддаси, як я, під заставу годинника. Кожний зазіхає на мене, всі сідають мені на шию, всі хочуть перші ролі, а в скрутний час усі огинаються. Я роблю тепер останню спробу: якщо в Бессарабії мені пощастить — добре, а як ні — бийтесь головою об стіну, а я собі поїду до Румунії і зберу нове кодло. Люди і сам бог радітимуть на моїх виставах, а за одним разом здихаюсь моєї причепи жіночки-холери. А тим часом приготуй там усе, що треба, й не роби там великих витрат, бережи гаманця. Ми всі, бог дасть, приїдемо на суботу і в суботу ввечері зробимо спробу, а в неділю почнемо грати. І знай, що твої капці з цензурованими п'єсами давно вже лежать на смітнику. З великою пошаною і побажанням щастя твій друг директор

Альберт Щупак".

Розділ 6

ГОЛЕНЕШТИНСЬКА ПУБЛІКА

П'яниці, які давно вже не смакували адамових слізок, голодні, що давно вже й ріски в роті не мали, не накидаються на горілку й їжу так пожадливо, як голенештинці накинулися на єврейський театр.

Перед першою виставою не тільки подвір'я Рафаловича хмарою обложили люди — по всій вулиці ніде було голці впасти. Усім дуже кортіло глянути на єврейський театр хоч би знадвору. А зайти всередину було вже менше охочих, з багатьох причин: по-перше, це, кажуть, повинно коштувати, а грошей у Голенешті не густо. По-друге, не кожний може дозволити собі розкіш піти до театру. Це ли-чить молодицям, парубкам і дівчатам, але не поважним господарям, людям з бородами, в яких, можливо, вже дочки на відданні. Проте є на світі дідько-спокусник, хай йому лиха година, тож він ото й нашіптує над вухом:

"Хіба зашкодить, пане добродію, коли ви хоч здалека в шпаринку зазирнете й побачите, як грає єврейський театр?.."

Таких охочих зазирати в шпаринку зібралося в Голе-неіпті надто багато, стільки, що адміністрація театру змушена була з першого ж вечора вдатись до крайнього способу — обприскувача, такого приладу, який збризкує натовп холодною водою. Це впливало чудово, в тисячу разів краще за всяку поліцію. І дешево коштує, і клопоту ніякого.

Вигадав цей спосіб наш добрий знайомий Шолом-Меїр Муравчик, або, як його ще прозивають, "блазень".

Що, власне кажучи, являє собою Шолом-Меїр Муравчик у театрі — ми вже сказали. Ніщо і все. Він бухгалтер, касир, контролер, білетер і час від часу суфлер, а іноді, коли бракує актора, він ще й актор. Сказати, що Муравчик здібний артист, не можна. То була б неправда. Зате він чесний служака, відданий директорові й вірний йому, як собака. Директор, Альберт Щупак, з яким ми незабаром ближче познайомимося, знає це дуже добре і тому затикає ним, як затичкою, всі дірки, і скрізь тільки й чути: Шолом-Меїр, Шолом-Меїр. Пропустити в театр дурно чи з контрамаркою, це теж діло Шолом-Меїра. А таких, що заслуговують на контрамарки, є в Голенешті чимало.