— Розумієш, коли вечоріє і я виходжу на сцену, геть зникають усі нещастя, як дим, розвіюється горе. На сцені я зовсім інша людина. Що мені Щупак, що Іїїолом-Меїр? Вони для мене порожнє місце! На сцені я нікого не бачу перед собою, бачу тільки лампочки й людські голови — лисини, капелюшки, кашкети й шапки, а далі нічого! Хто мені тоді рівня? Може, твій батько з великим пузом? Еге! Хай він мені, наприклад, віддасть оцю свою стодолу з усім подвір'ям та з усім його багатством, хай скаже мені, приміром, щоб я хоч на один вечір поступився йому сценою,— я скажу на це: вибачте, пшепрашем пана!
Так вихвалявся Гоцмах перед своїм юним другом Лейб-кою, а його юний друг Лейбка дивився на нього захоплено, ковтаючи кожне слово.
І Гоцмах не переставав вихвалятися.
— Або, приміром, нехай мені насиплють повну хату золота та ще видадуть за мене царівну, щоб я перестав бути коміком і пішов служити десь у крамниці або став ремісником, я тому плюну межи очі! Чуєш, котику, ти ще зовсім пискля, моє любе пташенятко, і ще не знаєш, яку принадну силу має театр, як він вабить, тягне, наче магніт, хай йому лиха година!
— Точнісінько так само, як і мене,— прохопився тоді Лейбка, коли Гоцмах закурив цигарку. Він признався перед своїм другом Гоцмахом, що його теж вабить театр, давно вже вабить, відколи він себе пам'ятає. Ще тоді, коли він навіть не знав, чи існує театр на світі, він з товаришами вже грав "Продаж Иосифа", "Вихід з Єгипту", "На горі Синай" та інші такі сцени з біблії, що їх самі там-таки, в хедері, створили. І Лейбка показує йому, як вони грають у хедері:
— Я приходжу, наприклад, до фараона, єгипетського царя, в палац, стаю перед ним отак і звертаюсь до нього (Лейбка складає руки на серці і говорить спершу тихо, потім дедалі голосніше й палкіше): "Моє ім'я Мойсей, син Авраама... Мене послав до тебе, мій пане царю, єврейський бог, бог Авраама, Ісаака і Якова, що зветься Єговою, з вимогою, щоб ти випустив його євреїв з твоєї країни, з Єгипту. Докіль можна? Чого ти причепився до них? Навіщо ти мучиш їх?! Чого ти ріжеш їхніх дітей і купаєшся в їхній крові, кате! Розбійнику! Душогубе!! Чи знаєш ти, проти кого ти став (Лейбка підносить руку)? Ось я підніму праву руку до неба і покажу тобі, на що я здатний!.."
Лейбкові очі запалюються вогнем, щічки пломеніють, обличчя сяє, і Гоцмах сповнюється захвату, та перебиває його на слові.
— Сильна роль! — вигукує Гоцмах і хапає свого юного друга за плечі та починає його трусити.— Сильна роль! Щоб я крізь землю провалився, якщо хтось скаже, що ти не актор! Справжній актор, слово честі, уроджений актор для сцени! Знаєш, що я тобі скажу, пузане?..
Гоцмах не може далі говорити, його душить кашель. Схопившись обома руками за колоду, він спершу добре викашлявся, проклинаючи на всі заставки:
— Погибель на мій кашель, владико небесний, нехай моє коротке дихання перейде до Шолом-Меїра, а кольку дарую Щупакові на свято...
Віддихавшись і відпочивши від кашлю, Гоцмах знову жвавішає і впадає в попередній тон:
— Знаєш, хлопче, що я тобі скажу?
Лейбка дивиться йому в очі, чекаючи, що йому скаже Гоцмах.
— Ось що я тобі скажу, моє любе пташенятко. Я на твоєму місці плюнув би геть на все. Батька з опасистими щоками я відправив би до хедеру, нехай краще він протирає там штани. Пухлий талмуд я б викинув надвір. Вчи-телеві-кантору я б наказав, нехай собі співає "Гріхи наші тяжкі", а сам би я...
Аж тут прийшли актори на репетицію, і розмова їхня урвалася на найцікавішому місці.
Розділ 19 ВСЕВИДЮЩЕ ОКО
Ніхто в домі Рафаловича ніколи не помітив би, що зникають цигарки, що хтось виносить з хати багато печива і що дедалі менше стає цукру в цукерниці, коли б не стара мати, що похитує головою "ні-ні", з її гострим оком, яке дивиться й бачить за верству. Стара бабуся давно вже помітила, що в хаті десь загніздився злодій. Вона почала стежити, чатувати, придивлятися, і їй, слава богу, пощастило. Вона вже дошукалася, чия це робота, "то маленький гріховода, Лейбка!.."
їй було тільки незрозуміло: "Навіщо потрібно шибеникові стільки здобних булочок, цукру й цигарок? І куди він це все тягає? Невже до хедеру? Кому? Товаришам? Чи, може, таки самому вчителеві?.."
Стара почала пантрувати й помітила, що раннім-рано, коли всі ще сплять, збиточник прокидається, сяк-так відбуває ранкову молитву й зникає. "Де він пропадає? Що має робити хлопчик так рано в хедері, коли ще сам учитель спить?.."
Стара почала придурюватись, удавати, немовби сидить над грубим молитовником, тихенько молиться й похитує головою "ні-ні", а око дивиться і бачить геть усе... Тільки-но Лейбка вискочить з хати, стара бабуся вже чимчикує ззаду чи стежить за ним з ганку, а думка працює. Хвалити бога, вона вже знає все: "Гультяй потоваришував з одним комедіантом, який ночує в стодолі,— нічого собі товариство, голі, босі й голодні гицелі, хай бог простить за ці слова!.."
Тепер лишалося тільки вирішити: "Що робити далі? Сказати гультяєві — навіщо носиш? Куди лізеш? Він напевне не послухає! Теперішні діти — не дай тобі господи! Хіба вони знають, що треба поважати стару бабусю, якій уже скоро вісімдесят. Що ж робити? Сказати невістці? Бейлка, прости господи, теж мені мати! Так неначебто добряча істота, лагідна душа... Але навіщо мені ота лагідність, яка мені користь від її добрості, коли діти лізуть їй на голову, роблять усе, що їм заманеться, такі шалапути! Ні-ні! Якщо вже казати, то тільки синові Вені... Беня батько, хай буде довгий його вік, а батько — це не мати. Батько, коли треба, нагримає на дитину, дасть прочуханку, інколи почастує ляпасом чи навіть покладе на лаву і відшмагає, щоб хлопчисько знав надалі..."
Так вирішила сама собі стара і так-таки й зробила. Та цим вона не задовольнилася: донести, підставити ногу — цього самого замало. Треба впіймати злодюгу на гарячому, і нехай усі побачать, як мати, ця добра душа, пестить дітей, розбещує і вкрай псує їх...
Розділ 20 УКИНУЛА ГАДЮЧКУ
Нишком-тишком стара своє зробила, і так спритно, що ніхто й не здогадався. Під великим секретом, наблизившись навшпиньки, пошепки переказала на вухо синові Вені все, що робить його наймолодший синок, куди ходить, що носить і з ким зустрічається... Беня вислухав її, повернувши до неї бородате обличчя, глянув на стару матір воловими очима і своєю мовою сказав коротко й гостро: