Мандрівні зірки

Сторінка 116 з 148

Шолом-Алейхем

З Стельмахових листів до його приятеля ми пам'ятаємо, як Роза сказала, що хоче виписати до Америки свою матір, яка нещодавно, втративши свого чоловіка кантора Ісроела, лишилася вдовою. Сказано і зроблено. Роза Співак була не з тих, хто довго вагається. З Нью-Йорка до Голе-нешті летіли телеграми так довго, аж поки прибула відповідь від канторихи Леї, що вона їде. Цілком зрозуміло, що канториха Лея не тямилась від страху, одержуючи ці телеграми. Вона вважала, що з її дочкою сталося якесь нещастя чи просто вона, крий боже, померла. Інакше-бо, навіщо так тарабанити телеграмами, коли кожне слово коштує мало не червінець? Канториха Лея потім призналася своїй дочці, що, якби не це, вона ніколи в світі не поїхала б до Америки. "Бо, по-перше, чого я тут не бачила? А по-друге, що буде з бомбою?"

— З якою бомбою?

— З багатієвим домом, який ти почепила мені в Голе-нешті, чи бачили ви таке? Якби хоч був сезон, можна було б знайти сусіда, хоч у нас у Голенешті мало охочих на такі хороми. А коли й знайдуться охочі, то це такі шибеники, що немає чуми на них.

Так виправдовувалась канториха Лея, говорила без упину, за звичкою, закінчуючи "чи бачили ви таке!.."

Можна сказати напевне, що наша Роза Співак уже шкодувала, бо того ж дня, коли мати мала приїхати, виник невеличкий конфлікт між нею і батьком Гриші Стельмаха. Як практична людина, Стельмах спитав: що вона збирається робити з матір'ю? Роза на це йому нічого не відповіла. Вона тільки відповіла йому поглядом її карих циганських очей. Але це був такий погляд, що краще б вона його вилаяла. Меїр Стельмах не любив, коли Роза мовчала. Це було мовчання моря перед бурею. Мовчання самої бурі... Він почав виправдовуватись, що, боронь боже, не хоче цим нічого поганого сказати. Він тільки хоче знати, що буде з житлом, а головне — що їстиме бідна мати?..

Роза зрозуміла його.

— Тільки це ви маєте на увазі?

Недовго вагаючись, вона подзвонила, щоб їй негайно приготували автомобіль, вона на часинку підскочить до Даунтауна — умовиться про житло в єврейському заїзді і про кашерну кухню для матері.

— На бога! Оцього ще мені бракувало?!

Меїр Стельмах підскочив, немовби його ошпарили окропом. Він довго хвилювався, покликав сина на допомогу, аж поки умовив Розу, щоб вона краще сиділа вдома. Він, Меїр Стельмах, уже сам поїде до Даунтауна. Він сам підшукає пристойний готель для її матері і подбає, щоб було, як кажуть в Америці, "ол райт".

І був "ол райт". Будьте певні, Меїр Стельмах добре намучився з канторихою. Щастя, що в нього є приятель, перед яким він може вилити душу хоч би на папері. Меїр Стельмах написав йому листа на трьох аркушах паперу, як звичайно, заповнивши всі сторінки густими рядками й дрібними літерами, поскаржився на велику мороку, прикрості й турботи, що їх зазнав через оту голенештин-ську канториху. Уявіть собі, що він був змушений сам найняти для неї кімнату в бессарабського єврея-різника, познайомити її з усіма близькими сусідками, купити їй свічники, щоб у суботу світити свічки. Лея вимагала, щоб свічники були тільки мідяні, бо відколи хазяйнує, так казала Лея, присягаючись щастям дочки, вона святила свічки тільки у мідяних свічниках. Кидай усі діла й шукай для неї на Іст-Бродвеї * мідяні свічники! Бідолашний Меїр Стельмах добре попотів, поки придбав для неї свічники. Думаєте, це вже все? Довелося ще підшукати для неї синагогу. Улаштував з синагогою, аж тут виявляється, що Лея з великого поспіху залишила свій молитовник у голенештинського палітурника. Знайдіть єврейського книгопродавця й купіть їй молитовника! А скільки він наморочився з її харчами, поки знайшов для неї справжній ресторан! Бо в першому ресторані, куди він її привів, їй запропонували страву, яка зветься "брек-фіш" 1. Вона сказала, що рибу їстиме, але не "брекфіш", бо хто його знає, може, це раки? їй доводять, що це не раки і не риба, а м'ясо і зветься воно не "брекфіш", а "брекфест" — сніданок. Але вона сказала, що нехай воно зветься як завгодно, вона ніколи не їла бридоти, то й сьогодні не їстиме.

Одне слово, Меїр Стельмах набрався з нею чимало лиха, але чого не зробиш заради дитини. По-перше, він не хотів, щоб Роза вешталася з матір'ю в єврейському кварталі — цього ще йому бракувало! А по-друге, він сподівався, що за допомогою канторихи пощастить довести до кінця справу з одруженням і, може, навіть дуже скоро... Правда, перший час він добре намучився з кан-торихою, мало не кров'ю харкав, поки переконав її, щоб вона погодилась на цей шлюб. До чого дійшло, коли він, Стельмах, повинен набиватися з своїм Гришею, навколішках плазувати перед голенештинською канторихою, щоб та дала згоду! Але чого не зробить батько заради дитини? Канториха, бачите, заявила раз і назавжди. Парубок, мовляв, непоганий, нічого не скажеш, і заробляє добре,— хто каже, що ні? Але що з того, коли він, бідолаха, музика, чи бачили таке!.. Бідний Стельмах вмовляв її: дай боже всім друзям таке — його син такий музика, як він рабин... "А що ж він робить,— спитала вона,— святе письмо переписує, чи що?" Стельмах силкувався пояснити їй, що його син — артист. А вона на це: сто разів артист, але якщо грає на скрипці, то він музика. Такий порядний парубійко, добре заробляє, хто каже, що ні? Але нехай господь дасть йому дівчину до пари, як він того заслужив, чи бачили ви таке! А її дочці нехай господь дасть іншого судженого, бо її чоловік, хай йому земля пером, сам не грав на скрипці, і його діди й прадіди на скрипці не грали... Коли кажуть, що це холера, а не жінка, то нема чого дивуватись! Зате, коли Стельмах переконав її і вона пристала на одруження, канториха виявилась неоціненним спільником. Було важко, поки вона погодилась, а потім, побачивши, що хлопець підходить її Розці, канториха напосіла на дочку, причепилася, як кліщ: докіль можна гуляти? В їхній родині ще не траплялося такого, щоб дівчина, крий боже, засиділася в дівках до сивого волосся... Якби її батько, мир йому, дожив, то був би до краю щасливий. Він напевне сказав би, що цей шлюб накреслений на

369

24 Шолом-Алейхем, т. 2

небі... Але коли бог покарав їх і він не дожив мати втіху, то нехай принаймні вона матиме втіху, поки ноги ще носять її грішне тіло, чи бачили ви таке!..