Гуїгнгнм по-їхньому означає кінь, в буквальному перекладі — вінець природи. Я сказав хазяїнові, що мені ще важко висловлювати по-їхньому свої думки, але я постараюсь якнайшвидше вдосконалитися в їхній мові і сподіваюсь незабаром розповісти йому ще й не про такі дива. Тоді він ласкаво доручив своїй дружині, дітям та слугам використовувати кожну нагоду, щоб учити мене мови, і сам щодня витрачав на це дві-три години. Почувши про незвичайного єгу, що вміє говорити, як гуїгнгнм, і в своїх словах та вчинках виявляє проблиски розуму, нас почали часто відвідувати сусіди, дуже поважні кобили та коні. Вони залюбки розмовляли зі мною і ставили безліч запитань; я відповідав на них як умів. Усе це сприяло моїм дальшим успіхам, і через п'ять місяців по прибутті я не тільки розумів геть усе, що вони казали, а й міг цілком пристойно висловлювати свої думки.
Гуїгнгнми, які відвідували мого хазяїна, щоб побачити мене й поговорити зі мною, вагалися, чи визнавати мене за справжнього єгу, бо моє тіло мало інакший вигляд, ніж у решти єгу. Їх дивувало те, що в мене на шкірі немає волосся, та й саму шкіру видно лише на обличчі й руках; але хазяїн уже знав, у чому річ, бо тижнів зо два перед тим стався випадок, що змусив мене відкрити йому цю таємницю.
Я вже казав читачеві, що кожного вечора, коли всі в домі лягали спати, я звичайно роздягавсь і вкривався на ніч своїм одягом. Одного ранку хазяїн удосвіта послав по мене слугу, гнідого лошака. Коли той увійшов до мене, я міцно спав; одежа зсунулася з мене, а сорочка закотилася вище пояса. Прокинувшись від шуму, я побачив біля себе гнідого; той збентежено переказав мені доручення свого пана, а тоді, наляканий моїм виглядом, побіг до хазяїна і плутано доповів йому про побачене. Я зараз же довідався про це, бо коли, одягнувшись, пішов засвідчити свою пошану його милості, той зажадав пояснень. Мовляв, його слуга каже, що під час сну моє тіло має не такий вигляд, як звичайно, і запевняє, ніби частина його біла, частина жовтувата, або, в кожному разі, не така біла, а частина бура.
Доти я, щоб якомога більше відрізнятись від проклятої породи єгу, зберігав таємницю свого одягу, але довше ховати її було неможливо. До того ж я розмислив, що все це однаково виявиться, бо мій одяг і взуття, які вже дуже зносилися, незабаром розпадуться і мені доведеться замінити їх виробленими з шкіри єгу чи якихось інших тварин. Отож я й сказав хазяїнові, що в тій країні, звідки я родом, усі подібні до мене істоти почасти задля пристойності, а почасти для захисту від холоду або спеки завжди вкривають свої тіла спеціально обробленою шерстю деяких тварин, і, коли буде на те його воля, я можу зараз-таки довести це, тільки прошу вибачити, що не покажу тих частин тіла, ховати які нас навчає сама природа. Хазяїн відповів, що мої слова здаються йому дуже дивними, особливо останні, бо він не може зрозуміти, чому це природа мала б навчати нас ховати те, що сама нам дала. Ні він сам, ні родина його не соромляться ніяких частин свого тіла. А проте, мовляв, я можу робити, як хочу. Тоді я розстебнув і скинув камзол, потім камізельку, черевики, штани й панчохи. Сорочку я спустив од пліч до пояса й підперезався нею, щоб приховати грішне тіло.
Хазяїн дивився на все це з великою цікавістю й подивом. Він брав одну за одною всі мої речі, затискуючи їх між копитом та бабкою, і уважно розглядав кожну. Обережно торкнувшись мого тіла і кілька разів оглянувши мене з усіх боків, він нарешті сказав, що я, поза всяким сумнівом, справжнісінький єгу, але дуже відрізняюся від інших особин моєї породи білою гладенькою шкірою, браком волосся на деяких частинах тіла, довжиною і формою пазурів та ще тим, що вдаю, ніби завжди ходжу на задніх ногах. Більше він не захотів дивитись і дозволив мені одягтися, бо я починав уже тремтіти з холоду.
Мені, сказав я хазяїнові, дуже прикро, що він так часто називає мене єгу — ім'ям огидних тварин, до яких я ставлюся з невимовним презирством і ненавистю,— і просив, щоб так не звали мене ні він, ні його родина, ні їхні приятелі, яким він дозволяє мене бачити. Я просив його ще зробити мені ласку й зберегти таємницю штучного покриву мого тіла принаймні до того часу, поки він зноситься, а також наказати своєму слузі, гнідому лошакові, щоб мовчав про те, що він бачив.
Хазяїн ласкаво погодився задовольнити моє прохання, і таємниця збереглася, поки моя одежа не почала зношуватись і я змушений був удаватися до різних хитрощів, про які оповім далі. Він також висловив бажання, щоб я доклав усіх зусиль і швидше опанував їхню мову, бо моя здатність говорити і мій розум дивують його куди більше, ніж моє тіло, байдуже, вкрите воно одежею чи ні. До того ж йому кортить почути про ті дива, про які я обіцяв розповісти.
Відтоді він подвоїв турботу про моє навчання, показував мене всім знайомим і просив їх поводитися зі мною якомога чемніше, пошепки пояснюючи, що це навіює мені добрий настрій, а в такому настрої я стаю ще втішніший.
Щодня бачившись зі мною і в години навчання, і поза ними, він засипав мене запитаннями про моє життя, і я відповідав йому як умів. Таким чином він дістав деяке загальне, хоча й дуже невиразне, уявлення про те, звідки я взявся. Було б нецікаво докладно спинятися на тому, як я помалу набував уміння говорити по-справжньому, але перша більш-менш тривала й доладна моя розповідь про себе була приблизно така.
Як я вже намагався пояснити йому раніше, я прибув з дуже далекої країни разом з п'ятдесятьма подібними до мене істотами. Подорожували ми морями у великій порожнистій дерев'яній посудині, більшій, ніж будинок його милості. Я описав йому як умів корабель і з допомогою розгорненої хустки пояснив, як посував його по морю вітер; потім розказав про те, як ми на кораблі посварились і мене зсадили на цей берег, як я йшов, сам не знаючи куди, поки він не врятував мене від нападу мерзенних єгу. Хазяїн спитав, хто зробив корабель і як сталося, що гуїгнгнми моєї країни довірили керувати ним грубим тваринам. На це я відповів, що зможу розповідати далі тільки тоді, коли він дасть слово честі не ображатись, і лише при цій умові я розкажу йому про обіцяні дива. Він погодився, і я повів мову далі й пояснив, що корабель будували такі самі істоти, як і я; що на моїй батьківщині, та й скрізь, де я бував, вони єдині розумні тварини, які всім порядкують; що, опинившися тут і побачивши таку розумну поведінку гуїгнгнмів, я був уражений не менше, ніж був би вражений він сам або його приятелі, виявивши розумові здібності у тварин, яких вони зволять називати єгу, і хоч я мушу визнати свою зовнішню схожість з ними в усьому, але не розумію причин їхнього звиродніння й дикості. Далі я запевнив його, що коли б мені судилось повернутися додому й розповісти про їхню країну, як я й вирішив зробити, то всі подумали б, ніби я кажу те, чого не було, і все це вигадав сам, бо, незважаючи на всю мою повагу до нього, його родини та друзів і пам'ятаючи його обіцянку не ображатись, я дозволю собі твердити, що мої співвітчизники навряд чи зможуть повірити, щоб гуїгнгнми десь були володарями, а єгу — худобою.