Мандри Гуллівера

Сторінка 49 з 83

Джонатан Свіфт

Розділ VI

Дальший опис Академії. Автор пропонує деякі удосконалення, прийняті в подякою.

Школа політичних прожектерів справила на мене погане враження; професори її здалися мені зовсім божевільними, а таке видовище завжди засмучує мене. Ці невдахи вишукували спосіб переконати владарів, щоб ті вибирали собі фаворитів з числа людей розумних, здібних та порядних; навчити міністрів зважати на загальне добро, винагороджувати людей за їхні чесноти, великі здібності та видатні заслуги, навчити монархів, що їхні інтереси повинні збігатися з інтересами народу, і що на урядовців слід призначати осіб, гідних своєї посади. Вони плекали ще багато інших нездійсненних та диких химер, які ніколи доти не спадали на думку нікому з мислячих людей, і я ще раз пересвідчився в справедливості давнього спостереження, згідно з яким на світі немає нічого настільки незвичайного або безглуздого, щоб його дехто з філософів не обстоював як істину.

Проте я мушу визнати, що не всі в цій частині Академії були такими химерними. Там був один дуже талановитий професор, що чудово знався на природі та системах державного врядування. Ця славетна людина, вельми корисно проводячи свій час, знайшла ліки проти всіх хвороб та морального занепаду, до яких схильні урядові органи через хиби та вади високих урядовців і через розбещеність їхніх підлеглих. І справді, оскільки всі письменники та мислителі визнали цілковиту схожість між нашим тілом і організмом держави, то хіба не очевидне і те, що й запобіжні заходи, і способи лікування їхніх хвороб мають бути однакові? Відомо, що сенатори і високі радники часто запалюються і бувають занадто багатомовні та дразливі; вони часто хворіють на голову, а надто на серце, на прикрі конвульсії, чи то судому, в нервах та м'язах обох рук, а надто правої; на розлиття жовчі, гази в кишках, запаморочення та маячення; на золотушні пухлини, повні смердючого гною; на кислу відрижку, вовчий апетит та нетравлення шлунка, не кажучи вже про інші хвороби, про які не варто згадувати. Отож лікар цей запропонував, щоб під час засідань сенату протягом перших трьох днів у залі були присутні медики; щовечора по закінченні дебатів вони повинні лічити пульс кожному сенаторові; порадившись і докладно обговоривши характер хвороби кожного та способи лікування, вони повинні вернутися на четвертий день до зали засідань уже з аптекарями та потрібними ліками. Перше ніж сенатори почнуть засідати знову, лікарі мають дати кожному з них, залежно від хвороби, заспокійливого, проносного, очисного, роз'їдного, пом'якшувального, ліків проти головного болю, проти жовтяниці, проти мокротиння, проти глухоти, а на наступному засіданні, залежно від дії ліків, повторити, змінити або скасувати свої приписи й лікування.

Цей проект недорого обійшовся б суспільству і, на мою скромну думку, був би дуже корисний, прискорюючи розгляд справ у тих країнах, де сенат бере участь у законодавстві; він би породжував одностайність, скорочував дебати, відімкнув би кілька вуст, тепер закритих, і закрив куди більшу кількість розкритих, угамовував би запал молоді і оживляв зашкарублість старості, збуджував тюхтіїв і заспокоював зухвальців.

Знов-таки, оскільки всі скаржаться, що фаворити владарів мають коротку та ледачу пам'ять, то цей-таки лікар пропонував, щоб кожен допущений до прем'єр-міністра, переказавши коротко та ясно своє діло, на прощання смикнув би його за носа, копнув ногою в живіт, або наступив на мозоль, або тричі потяг за вуха, або штрикнув шпилькою крізь штанину, або до синців нащипав йому руку, щоб міністр не забув про нього. Таку операцію треба повторювати при кожному побаченні, доки справа буде розв'язана або прохачеві категорично відмовлять.

Він пропонував також, щоб кожен сенатор, висловивши на великій державній раді свою думку та обгрунтувавши її, був зобов'язаний голосувати за протилежну. Вчений запевняв, що в такому разі наслідки голосування завжди будуть благодійні для суспільства.

Щоб примирити ворожі партії, коли суперечки між ними стають надто запеклі, він радив такий чудовий спосіб: слід узяти по сто лідерів кожної партії й посадити їх парами один проти одного, добираючи по змозі людей з головами однакового розміру. Далі двоє вправних хірургів мають воднораз розпиляти їм потилиці так, щоб поділити їхні мізки навпіл, і негайно обмінити відпиляні частини, приставивши кожну з них до голови партійного супротивника. Робота ця, звичайно, вимагає неабиякої точності, але професор запевняв, що коли операцію зроблено вдало, то одужання гарантовано. Доводив це він так: дві половини мозку, змушені дискутувати про якісь питання в межах одного черепа, повинні незабаром порозумітися, а це зробить мислення поміркованим та правильним, що дуже бажано в головах людей, які вважають, ніби вони з'явилися на світ спеціально для того, щоб стежити за його рухом та керувати ним. Що ж до різниці мізків, якісної чи кількісної, у проводирів супротивних партій, то він запевняв нас на підставі свого досвіду, що це сута дрібниця.

Я чув палку суперечку двох професорів з приводу найвигіднішого та найефективнішого способу діставати гроші, не обтяжуючи населення. Один твердив, що найсправедливіше було б оподаткувати вади та дурний розум, і пропонував, щоб розмір податку на кожного встановлювало найбезсторонніше жюрі з його сусідів. Другий додержувався цілком протилежного погляду. На його думку, оподаткувати треба якраз ті якості душі та тіла, котрим людина сама складає найвищу ціну. Розмір податку повинен залежати від ступеня розвитку цих якостей, а оцінку їх нехай кожен визначає сам за власним сумлінням. Найвищі податки, казав він, слід стягати з осіб, які мають найбільший успіх у іншої статі, а сума податку визначається відповідно до кількості та характеру одержаних ними знаків прихильності, про що кожен заявляє сам. Він також пропонував якнайвище оподаткувати розум, відвагу та чемність, причому податок стягувати в такий самий спосіб, тобто кожен сам визначає, в якій мірі володіє названими якостями. Що ж до чесності, справедливості, мудрості та знань, то їх передбачалося не оподатковувати зовсім, бо це такі своєрідні якості, яких жодна людина не визнає в сусіда і не оцінить правильно у себе.