По дорозі до Лагадо, їхньої столиці, його величність наказував зупиняти острів над деякими містами та селами, щоб його підданці могли подати йому свої прохання. Для цього з острова спускали шворочки з важками на кінцях. Люди прив'язували до них свої супліки, і ті зразу підлітали вгору, наче клаптики паперу, які школярі пускають по нитці до змія. Іноді нам знизу передавали вино та провізію, і лапутяни підіймали їх до себе на блоках.
Мої знання з математики стали мені у великій пригоді при засвоєнні їхньої фразеології, в значній мірі побудованої на цій науці та на музиці, з якою я теж був непогано обізнаний. Всі їхні ідеї пов'язані з лініями та фігурами. Бажаючи, наприклад, похвалити красу жінки чи якоїсь тварини, вони описують її ромбами, колами, паралелограмами, еліпсами та іншими геометричними фігурами або вживають терміни з музичного лексикону: повторювати їх тут було б зайве. В королівській кухні я бачив найрізноманітніші математичні прилади та музичні інструменти, за зразком яких кухарі нарізають печеню до столу його величності.
Лапутянські житла побудовано надзвичайно погано: стіни викривлені й ніколи не сходяться під прямим кутом. Усі ці недоладності пояснюються зневагою лапутян до практичної геометрії: нею вони гребують, як вульгарним, механічним знанням; до того ж хитромудрі вказівки, які вони дають своїм будівникам, неприступні для звичайного розуму й завжди спричиняються тільки до помилок. Хоч як уміло поводяться вони на папері з лінійкою, олівцем та циркулем, але в повсякденному, домашньому житті я ніколи не бачив людей незграбніших, вайлуватіших і таких нетямущих у всьому, що не стосується математики або музики. Міркують вони дуже погано, зате сперечаються з великим запалом, крім тих випадків, коли мають рацію, але такі випадки трапляються рідко. Мрії, фантазія та вигадливість не відомі їм зовсім, і в їхній мові немає навіть слів для таких понять. Обсяг їхніх думок та інтересів обмежено двома зазначеними науками.
Більшість лапутян, а надто ті, що працюють у галузі астрономії, з великою довірою ставляться до астрологічних віщувань,129 хоч і соромляться визнати це прилюдно. Але найчуднішим і найнезрозумілішим явищем здавалася мені їхня пристрасть до новин та політики; вони безперестану довідуються про громадські справи, раз у раз обговорюють питання державного характеру й гаряче обстоюють кожну деталь партійної думки. Щоправда, такий самий нахил я спостерігав і в більшості моїх знайомих європейських математиків, хоч ніколи не міг знайти нічого спільного між цими двома галузями науки; мабуть, вони гадають, ніби вміння керувати світом потребує не більше здібностей, ніж уміння поводитися з глобусом, бо в найбільшому колі стільки ж градусів, як і в найменшому. А втім, я гадаю, що ця характерна для математиків риса походить від властивої всім людям слабості — втручатися саме в те і цікавитись саме тим, що ми найгірше знаємо й до чого найменше підготовані наукою та природою.
Лапутяни завжди хвилюються й не мають ніколи спокою, але їхні страхи викликано причинами,130 що майже не впливають на інших смертних. Вони бояться змін, що відбуваються в небесних тілах: наприклад, що земля через постійне наближення до сонця згодом буде поглинена ним; що поверхня сонця, поступово вкриваючись окалиною, перестане давати світло; що земля, уникнувши нещодавно сутички з хвостом останньої комети, який неминуче спопелив би її, можливо, буде зруйнована найближчою кометою, яка має з'явитися, за їхніми обчисленнями, через тридцять один рік. Коли ця комета, перебуваючи в перигелії, наблизиться до сонця на певну відстань (а їхні розрахунки дають підстави до такого побоювання), то вона дістане від нього тепла в десять тисяч разів більше, ніж є в розпеченім до червоного залізі; а віддаляючись від сонця, вона понесе з собою і свій вогненний хвіст у один мільйон і чотирнадцять миль завдовжки; і якщо земля, проходячи крізь нього, опиниться за сто тисяч миль від ядра або головного тіла комети, то вона неодмінно займеться вогнем і обернеться на попіл. Бояться вони й того, що сонце, випромінюючи щодня своє тепло й нічим не поповнюючи його, має кінець кінцем зовсім згоріти й зникнути, а це супроводитиметься загибеллю землі й усіх планет, які дістають від нього світло.
Постійно стривожені страхом перед цими та подібними до них неминучими небезпеками, вони не можуть ні спокійно спати в своїх ліжках, ні втішатися звичайними розвагами та радощами життя. Стрінувшися вранці зі знайомим, кожен з них насамперед питає про стан сонця і про те, який вигляд воно мало під час заходу та сходу, а також про те, чи є надія уникнути сутички з кометою, що наближається до землі. Вони розмовляють про всі ці речі з таким захопленням, з яким наші хлопчики слухають різні страхіття про духів та домовиків, а наслухавшись, бояться лягати спати.
Жінки на Лапуті мають надзвичайно жваву вдачу. Вони зневажають своїх чоловіків і страшенно люблять чужинців, яких на острові завжди буває чимало: вони з'являються до двору з континенту як посланці різних міст та громад або в своїх приватних справах. Але остров'яни їх зневажають, бо вони не здатні до споглядання. Саме з-поміж них острівні дами вибирають собі коханців; погано тільки те, що поводяться вони занадто вільно і почувають себе цілком безпечно: чоловік так заглиблений у свої міркування, що дружина і коханець можуть на його очах дозволити собі будь-які любощі, аби тільки напохваті в чоловіка були папір та математичне приладдя і поруч нього не стояв ляскач.
Дружини та доньки лапутян скаржаться на своє відлюдне життя на острові, хоч, по-моєму, це найприємніший куточок у світі; дарма що живуть вони там у достатку та розкошах і роблять усе, що хочуть, їх завжди приваблює світ і столичні втіхи. Проте спускатись на землю їм можна тільки з особливого дозволу короля, а дістати його нелегко, бо тамтешні вельможі з власного досвіду пересвідчились, як важко умовити жінку повернутися на острів. Мені розповідали, що одна знатна придворна дама,131 мати кількох дітей, дружина прем'єр-міністра, першого багатія в королівстві, покинула його найрозкішніший на острові палац і, пославшись на недугу, спустилася до Лагадо, де й ховалася кілька місяців, поки король не дав наказ розшукати її. Даму знайшли в убогій корчмі, вдягнену в лахміття, бо вбрання своє вона заставила, щоб утримувати старого, потворного лакея, який щодня лупцював її і з яким її розлучили майже силоміць. І хоч чоловік зустрів її надзвичайно ласкаво й не дорікнув їй і словом, вона незабаром знову примудрилася втекти до того самого коханця, забравши з собою всі коштовності, і відтоді про неї нічого не чули.