Мамаша

Кропивницький Марко

(Комедія у 3 діях)

ЛИЦЕДІЇ:

Кузьма Тимохвійович Гніт, багатші міщанин, 55 літ, одягнений по-мішанськи.
Олімпіада Митровнайого жінка, 50 літ. У чепчику і в хвартусі.
Єлисей, їх син, 27 літ. У випуск.
Варвара, його жінка, 22 літ. Одягнена, як зодягаються городські міщанки.
Олексій Данилович, старшина, 45 літ.
Іван Іванович Снизка, волосний писар.
Староста.
Соцький.
Десятник.
1-й і 2-й чоловіки.
Поштар.
Косарі і в'язільниді.
Гаврило
Векла, його жінка. Наймити
Яків, парубок, наймит.
Бариня благотворительниця.
Гості і наймити.

Діється на хуторі Ґнотів.

ДІЯ ПЕРША

Простора хата. Стільці прості і фабричні, диван, дві канапки, велике стародавнє дзеркало, кровать з цілою горою подушок і дамчастим одіялом, мисник, комод, табурети... На покуті і по вікнах рушники. Два столи поставлені в ряд і понакривані скатерками; на столах страва і питво.

ЯВА І

Старшина, писар, староста, соцький, десятник і дескільки чоловіків сидять за столами. Край столу на ріжку сидить Гніт, поруч з старшиною Єлисей; Олімпіада і Варвара пеклуються біля гостей

Олімпіада. Господин старшина, викушайте ще румочку. (Кокетує).
Старшина. Оце вже мені знов не наравиться. Ну й скільки разів прохав вас: не звіть мене старшиною, а Олексієм Даниловичем, а ви все-таки своєї!.. Я ж зву вас Олімпіадою Митровною? (Моргає).
Олімпіада. Звиняйте, усе забуваю.
Старшина. Ми ж тут у своїй кумпанії, чи правда? Стало бить, виходить, що началників тут нема, а одні тільки приятелі. То навіщо ж: "старшина" та ще й "господин"?
Олімпіада. Звиняйте і благодиру вам за приятне слово... Викушайте, Олексію Даниловичу!
Старшина. Так мені наравиться. Будьмо здорові! (П'є).
Писар. Да, господа! Надо дійствительно так понімать, што ми усе іздєсь окончательно как родная сем'я!.. Ура!.. (П'є).
Староста. Сказать, неначе зовсім поріднилися. (П'є).
Єлисей. Мамашо! Продольжайте частувать.
Олімпіада. Частуй вже ти, сину, останніх. (Дає йому пляшку, каже тихо). Та не наливай по повній...

Єлисей частує соцького, десятника і останніх гостей.

Ви, господа, однако ж не думайте, що ми зовсім прості...
Старшина. Отакої! Хто ж це посміє подумати?
Писар. Ні во віки віков.
Староста. Амінь.
Олімпіада. Ми давно б були в купецькому сусловію, коли б не муж мій, котрий не захотів гильдію платити.
Гніт. Обійшлось і без гильдії, ще краще.
Олімпіада. Чуєте, чуєте? Як не було, так і не буде у цього недолюдка нікоторої амбиції. Йому, наприклад, байдуже і про те, що мій двоюрідний племінник служить помошником столоначалника у концисторії, а зять моєї рідної сестри находиться околодочним надзирателем у городі Бердянському.
Гніт. Велике цабе!..
Старшина. Думаєте, що я зразу не помітив, з ким ми маємо діло?
Писар. Я тоже зразу постиг, по розв'язаності обхожденія і по всім признакам...
Староста. І всі признаки хворменні...
Олімпіада. Бувало у неділю али у празник піду до церкви, то зять усіх людей порозпихає, а мене постановить на найпросторішім місцеві. "Стойте, каже, іздєсь, Олимпіядо Митровно!"
Єлисей. А єжели какойсь чаловєк упреться і не хоче посунутись, так десятник штовхоне його так у груди, що той аж беркицне додолу!.. (Регоче).
Десятник. Єжели началство звелить штовхать, то треба штовхать...
Писар. Да, да. Вєрте, што я проник окончательно, што ви, господа, ознакомлєни с устройством сєбя в свєдєніях обхожденія і развязкой своєго существованія.
Старшина. Тошно що... (Помовчав). А що я вам мушу оце заразтаки після приятної беседи сказати? Либонь воно і скрізь так ведеться, навіть і в панів, що: їдять-їдять, п'ють-п'ють, а нарешті встають, дякують господарям за хліб-сіль та за ласку, потім беруться за шапки та й прощаються. Оце ж я перший так і зроблю. (Встає).
Писар. Да, да! А потому, глибокочтимой молодой хазяїн, поднесіть нам по єдиной і стиснем на розлученні од серця друг другу руки.
Єлисей (частує). Викушайте, як кажуть, на коней.
Старшина (випив). Дякуємо ж вам за вгощеніє і прочеє... Пора нам тепер і до своїх ділов...
Писар. Да, да. Пора! Ібо время дєньги, как какой-то сочинитель сказав.
Староста (встав). Що наші діла, що которі, брат ти мій які! Ну да!.. Не кожен їх розбере; і що, і як, і куди воно, і до чого...
Старшина. Так прощавайте, господа новосельці, дай вам, господи, на новім місцеві жить-поживать та капитали наживать.
Писар. А нас частіш вином-медом частувать.
Старшина. Будемо з вами тепер як приятелі.
Олімпіада. Аби ви до нас, господин старшина...
Старшина. Знову своєї?
Олімпіада. Чи то пак, Олексію Даниловичу.
Старшина. Та вже краще звали б мене прямо: Альошкою!.. Так воно було б ніби ріднішим?
Олімпіада. Благодиру вам, благодиру... Будьте ви до нас прихильні, а ми завжди зуміємо вас як-найокуратніш пошанувати.
Староста. Шануватимете нас, то за нами не буде нікоторої задержки...
Старшина (до старости). І раз у раз ти, Йосипе, хапаєшся попереду... Либонь же і я без тебе зумію як кому відповісти?
Староста. Ого-го, ще й як зумієте!.. Ви у нас як козирна хвилька...
Старшина. То-то ж бо й є! Сам знаєш, що під-брехача мені не треба.
Писар (до старости). І скольки разов вам говорено, штоб ви соблюдали дистанцію в розговорах? Чин чина почитай, чин чину уважай.
Старшина (до Ґнота). До свиданія з вами, псштенний старичок.
Гніт. Хоч до свиданія, а хоч і прощайте — однаково.
Старшина. Вам би годилось вийти на прохолоду.
Гніт. Це моє діло.
Писар. Кузьма Тимохвеєвич, позвольте стиснуть вашу благородную руку!
Гніт (подає руку). Як хочеш, про мене.
Старшина, писар і старости попрощались і виходять з хати. Єлисей їх проводжає.
Соцький. Та й нам, мабуть, треба збиратись?
Десятник. Може, ще почастують?
Соцький. Чи не годі вже? (Встає і промовляє до Олімпіади). Так ви ж, як пак вас?.. Той... Лямпадо?.. Еге ж, чуєте, Лямпадо?.. Якщо той, зараз смелово до мене... Стало буть, будьте зо мною смеловей... (Почоломкався і вийшов).
Олімпіада (до десятника). А вам хіба ще не пора?
Десятник. Я ше жалаю...
Олімпіада. Коли більші началники честь знають, то й вам годилося б з них зразок брати.
Десятник. Почастуйте.
Єлисей (вернувся в хату). Вас же не обминали, як других частували, всі вдоволнились, а вам хіба ошийника скортіло? (Регоче).
Десятник. Мені, ошийника?..
Єлисей. Виходьте, виходьте...
Десятник. Он як? Я, я вийду!.. Тільки ж пам'ятайте, хто я! (Пішов).
Олімпіада (до гостей). Виходьте і ви з-за столу, вже ж кінець обідові.
1-й чоловік (встав). Я оцей окраєць хліба дітям понесу, нехай поласують.
Олімпіада (бере у нього окраєць). Еге-ге... Як роздаватимем кожному по окрайцеві, то скоро і злидні годуватимем. Адже нагодували вас, то й годі!
Єлисей. Господа, вставайте! Вас же честю просять!
1-й чоловік. Ходім?
2-й чоловік. Їства було чимало, а питва зовсім малувато...
Олімпіада. Хіба тепер горілка дешева?
2-й чоловік. Тим-то і кортить її пити, що дорога... Прощавайте!