"Хто я?"
Хан ще не спить... Йде зміна варти.
Ні, то не вартові йдуть на зміну. З блідих місячних сутінків випливла постать, за нею ще кілька — з мушкетами на плечах.
— Стій! Хто йде?
— Посол його милості короля до хана великої орди Іслам-Гірея, — почулося неголосне, вкрадливе, і в цю мить, мов із-під землі, виринуло кільце сейменів довкола ханського намету.
...У шатрі Іслам-Гірея радилась тиха рада за північ.
— Боюсь, Ісламе, що між двома мечетями ти без намазу залишишся, — хитав головою Сефер Газі-ага, коли хан виклав йому свій задум.
— Півроку тому я не знав іншого спільника, крім Хмельницького, — наче виправдовувався перед аталиком Іслам-Гірей, та знав Сефер, що ханові тепер уже ні до чого хікмети [174] колишнього вихователя. Він виріс у силу, а після того як упокорив ширінського бея, ні з ким більше не радиться. — Я чекав від нього державних послів, — вів далі хан. — Та держави він не створив, хоч міг. Сам же під Замостям назвав себе слугою Речі. Посполитої. Чи ж годиться ханові, який вийшов на королівські землі своєю власною персоною, шертувати з підданими короля? Шертувати з ребелізантом і кидати виклик Європі? Тоді за королем піде Генрік французький, прусський Фердінанд, Філіпп іспанський, і благословить християнську коаліцію папа Інокентій X.
Сефер Газі зім'яв у жмені бороду. Він згадав, як колись Іслам не побоявся підписати йому, аталикові, смертний вирок. Як вимагати від нього вірності Хмельницькому? ;
— Гетьман стає надто сильним. Мені потрібен слабий король, в якого служить сильний козацький гетьман. Я вимотаю їх обох, щоб і не падали, але і підвестися не змогли.
— Ти забуваєш, що Хмельницький завжди знайде собі союзника на Сході. Якщо ти його зрадиш, він це зробить в ту ж мить. Цар московський уже допомагає гетьманові не тільки гарматою, а й людьми: недавно козаки з Дону прийшли до нього.
— Я знаю це й не забуваю. Тому й хочу порозумітися з королем, поки сибірський ведмідь ще не встиг вилизати рани після лівонських воєн і польських чвар, поки він ще дрімає.
— Не грайся, Ісламе, з вогнем. Бо коли цей ведмідь прокинеться, — та й чи дрімає він, подумай, — то рик його почують не тільки в Європі.
Іслам-Гірей замислився. В цю хвилину увійшов до намету Селім. Хан не підводив голови, Сефер Газі, здавалося, дрімав, сидячи, тільки блискучі чорні зіниці, що насилу продиралися крізь стулені повіки, свідчили, що він не спить.
— Великий хане, — доповів Селім, — посол від короля до тебе.
Сефер Газі широко розплющив очі.
— Ти вів розмову зі мною після діла, Ісламе.
— Ні, — відповів хан, — видно, на нашій раді витав сам аллах. Клич посла! — кинув бадьоро Селімові, радий, що розв'язка зборівської борні приходить сама собою.
До намету увійшов шляхтич у кармазиновому жупані. Поклонившись, він подав ханові згорнуту цидулу. Іслам-Гірей розгорнув її і чим далі вчитувався в текст листа, тим дужче багровіло його темно-сіре обличчя. Дочитавши, він схопився з подушки, крикнув:
— Король нагадує мені полон і ласку Владислава Четвертого?! Що ж, передай ясновельможному Яну Казиміру, що я не забуду благодійства його брата і, щоб віддячитись, влаштую нинішнього владцю Речі Посполитої в найкращому казематі на Чуфут-кале. Все він там буде мати, крім солов'їного молока!
Хан у люті тупав ногами. Сефер Газі ще не бачив його таким і готовий був угамовувати, але гнів хана був тепер доречний — хай завтра бій розв'яже всі дипломатичні вузли.
Та хан враз охолов. Повернувшись спиною до посла, він кинув зневажливо через плече:
— Я чекаю зараз, у цій хвилині, канцлера Оссолінського в своєму наметі!
...Нарозвидні, коли сповзала з небосхилу на захід коротка ніч, загомоніло в козацькому таборі — пробивала остання година Речі Посполитої. Козацькі полки стрімливо вдарили на королівський табір, польська кіннота затримала козаків. А ханське військо стояло непорушно на лівому березі Стрипи, приглядаючися до битви. Хмельницький послав гінця до хана з наказом негайно почати битву і чекав відповіді.
Гонець не забарився. На змиленому коні прискакав до гетьманського куреня і крикнув, подаючи листа:
— Хан відмовився йти!
Підскочили вгору брови Хмельницького, біла смага покрила його губи, він нервово розірвав печатку, розгорнув листа і зблід.
"Гетьмане, — писав хан, — чому ти хочеш до кінця знищити короля пана свого, держава якого вже й так досить сплюндрована. Треба мати милосердя, і тому я, родовитий монарх, хочу примирити тебе з твоїм монархом, якому ти дотепер корився. Я чекаю тебе в своєму наметі. Коли ж не послухаєшся, піду на тебе"
Коня! вигукнув глухо Хмельницький. Генерального писаря Виговського до мене!
...Кількасот сейменів стояли вишикувані півмісяцем перед ханським наметом. Напроти входу сидів на персидських килимах Іслам-Гірей у цеглястій соболинії шубі, біля нього Сефер Газі. А оподалік на підвищенніті встеленому парчею, сидів... ні, це сниться, не може бути цього!.. сидів король Ян Казимір. Його темно-бурі очі з погордою дивилися на гетьмана-переможця, кучерява чорна перука по-патриціанськи спадала на плечі, чорний атласний кафтан, торочений білою коронкою біллі шиї, надавав королеві колишньої кардинальської маєстатичності. Поруч із королем стояв великий канцлері Єжи Оссолінський, зморщений, голубоокий, з короткої стриженою борідкою — той самий, який, ще до Замостя, потаємно приходив до Хмельницького просити в нього згоди на елекцію Яна Казиміра.
До болю зімкнув повіки Хмельницький, ніби хотів прогнати погане видіння, хоч уже усвідомлював ганебну яву. Нечуване здрайство, підступність здавались йому в першу мить неймовірними.
Рука стиснула ефес і обм'якла. Переможений король милостиво простягнув для поцілунку руку, а за нього промовив великий канцлер:
— По вродженій доброті своїй король далекий від того, щоб жадати крові підлеглих. Він прощає тобі, Хмельницький, тяжкий злочин у надії, що ти загладиш свою вину вірністю і доблестю.
Розступалась під ногами земля від такого блюзнірства і злуди. Гетьман повів навісним поглядом по обличчях хана, Сефера Газі, що стояв незворушно з заплющеними очима, повернув голову до Виговського. Генеральний писар втупив очі в землю, боячись погляду Хмельницького. І раптом він упав на коліна, прошепотів:— Милосердя і прощення просимо у вашої королівської милості!