Заходить сонце. Море щедро кидає на берег червоні шалеві хустки, та враз кається за свою щедрість і швидко хапає їх із ріні, залишаючи тільки черлені тороки на піску. Ніч западає раптом, сонно дихає вода, як людина в трудному сні — поривчасто, зрідка.
І так без кінця: тижні, місяці, роки... І тільки, як сон, згадуються Іслам-Гіреєві ворожба старої циганки і дитяче пророцтво дівчинки Мальви. Немає нічого...
А молода сила нуртує і біль визолює душу.
Крим. Ісламові зрідка приносять вісті з батьківщини. Іноді запливе в затоку якась рибацька байдарка — то, гляди, вірні переодягнені капикулу.
...Яничарський гарнізон роз'їхався з Кафи по півострову забирати татарських юнаків у аджем-оглани.
...У Криму голод. Сарана доконала степ. Люди у відчаї йдуть за Перекоп і не повертаються, залишаються жити на Диких полях. Все більше й більше людей купують грамоти в хана, а він радо дає, бо хоче бахчисарайський палац уподібнити до стамбульського Біюк-сарая. Крим пустіє.
...Від розкладених трупів людей, які загинули голодною смертю, шаліють пошесті.
...Турецькі мубашири забирають на ринках у татар усю здобич. Стамбульський двір вимагає золота. Азов здався, та від цього султанська скарбниця не збагатіла. Російський цар, наляканий Ібрагімовою погрозою вирізати християн у Туреччині, наказав донцям і запорожцям залишити Азов. Збратані кількамісячним азовським сидінням російські та українські козаки підпалили порохові льохи і віддали туркам купу каміння.
А що робить Мухаммед?
Він, як і Ібрагім, не виходить із гарему і щотижня висилає в Стамбул чауша з листом, в якому присягається на вірність.
Іслам-Гірей у Дарданелльській фортеці — мов загнаний у клітку лев. Сефер Газі ще не здавався. Він знає всі таємниці державного ладу Порти і вже кілька місяців сидить у Стамбулі, сподіваючись зустрітися з Азем-пашею.
Та небагато сподівань покладає Іслам на старання аталика. Він пробує діяти інакше. Пише листи, в яких закликає скинути Мухаммед-Гірея з трону, листи розходяться по всьому Криму. Сам готується до втечі. З дня на день чекає Іслам торгової паштарди, якою він пробереться через Дарданелли і Босфор у Чорне море.
Заснула сторожа. Ледь-ледь хлюпочуть хвилі, та не чути, щоб хтось полохав веслами затихлі води Дарданеллів. Чому ж не йдуть? Затримали, пронюхали?
Неподалік тихо стукнулася об берег байдарка. Хтось іде... Один... При місяці сріблиться бородата голова. Сефер!..
Сефер Газі підійшов близько до Іслама, плескате обличчя надималось від стримуваного віддиху, повіки зійшлися так тісно, що не видно крізь щілини чорних зіниць. Аталик сердитий, Іслам бачить, як він насилу стримує лють. Намагається вгадати, що могло трапитися.
Розплющилися очі, гнівним поглядом проштрикнув Сефер свого вихованця, схопив його, мов хлопчика, за барки, потряс.
Зів'яв старий. Опустив руки і пішов до берега, спотикаючись об каміння. Сів, звісив ноги у воду. Мовчки присів біля нього збентежений Іслам. Знав, що гнів аталика недаремний. Видно, все викрито.
— Коли мало сили, — мовив несподівано спокійно Сефер Газі, — треба розв'язувати міх із хитрощами, Ісламе. Я колись тобі показував кам'яну подобу в Ашлама-дере, яку природа створила наче вмисне тобі для науки. Але ти не послухався... Я ще раз терпеливо роз'яснюю тобі, Ісламе: вождь повинен поєднати в собі геройство чесне з геройством хитрощів. А якщо ні, то ти тільки воїн — тоді іди на герць і не берися за кермо.
— Що трапилося, Сефер-баба? — спитав Іслам-Гі-рей, коли аталик закінчив своє довге повчання.
— Ти мусив би вже здогадатися, що... Коли твій ворог навіть мурашка, то вважай її слоном. А Мухаммед таки хан, в його руках влада. Я довго тинявся попід воротами сарая, багато терпіння і грошей коштувало мені, коли я добився зустрічі зі всесильним кретином Замбулом, якого колись купили на кафському ринку за тридцять піастрів. І таки зустрівся з ним, і він влаштував мені аудієнцію у великого візира. А тоді, коли вже мала вирішитися твоя доля, чауш Мухаммед-Гірея прискакав із доносом, що ти розсилаєш бунтарські листи по Криму. Зляканий заєць іноді стає левом. Ти розкрив карти перед боягузливим Мухаммедом, і він тепер тебе зжере. Ти забув, що пес, який хоче вкусити, зубів не вишкірює... Я пробував заперечити, але візир показав мені листа, писаного твоєю рукою. Сьогодні ти чекав не мене, а торгової паштарди, я знаю. Вона арештована в Золотому Розі, твоїх друзів завтра повісять, а ми з тобою помандруємо на острів Родос.
Немов підтята, впала Ісламова голова на груди.
— Звідти не повертається ніхто...
— Навіть тоді, коли стоїш під ешафотом і холодний шнурок дотикається кадика, — вузькі очі Сефера Газі були бадьорі, і не тьмяніла в них безнадія, — навіть тоді не кажи, що все пропало...
Наступного дня Іслам-Гірей і його вірний наставник Сефер Газі пливли турецькою каторгою під вартою двадцяти яничарів Егейським морем на південь.
РОЗДІЛ ДВАНАДЦЯТИЙ
Розмови з мудрецями більш потрібні царям,
ніж царські милості — мудрецям.
Сааді
Одної з останніх ночей Рамазану [119], перед світанком, коли правовірні споживали сніданок, щоб запастися на денний піст, крайчик повного місяця зайшов чорним півкругом, темна пляма дійшла до середини диска, а потім поволі сповзла.
"Щось трапиться у султанському дворі, когось не стане в Біюк-сараї, — зашептали люди, вийшовши на вулиці Стамбула. — Коли темніє сонце — то султана, а якщо місяць..."
Бачив затемнення місяця і Аззем-паша. Він не був забобонний, але затемнення, яке віщувало смерть великому візирові, надто відповідало обставинам, що склалися при дворі, — всього можна було чекати.
На Ібрагіма, оточеного вартою і мурами, виснаженого вином і гаремними ночами, щораз частіше находила манія страху і підозрілості. Іноді він шалів у божевільній люті, якої боявся навіть Замбул: султан шукав тоді жертви, і не одна голова постельничего чи кубко-держця котилася додолу тут же, у султанських спальнях. Після нервових приступів Ібрагім впадав у меланхолію, тоді кликав до себе великого візира і примушував його слухати свої вірші або маніачні плани завоювання Русі, Італії, Угорщини. Аззем-паша кожного дня чекав безглуздого наказу, якого виконати не зможе. А тоді, звісно, кінець. Hyp Алі давно чекає такої нагоди.