— Не потрібен нам сьогодні парадний в'їзд, — продовжував з незворушним спокоєм Сефер Газі. — Ще маємо час. Нам краще непомітно, ущелиною зайти в Ашлама-сарай і почекати там вірного тобі молодшого брата нурредина Крим-Гірея. Шли гінця в Качу і подумай про подарунки Ібрагімові.
За хвилину один з сейменів скакав через біасальські верхи до резиденції нурредина, а Іслам з Сефером Газі поволі їхали попри вапнякові скелі Бакла.
— Ми на землях Яшлава, — порушив мовчанку аталик. — Приказка каже, що там, де ступить копито ханського коня, — те ханське. Та це далеко не так. Яшлавський бей, щоправда, слабкосилий. Але є Мансури, Шіріни. Ті сильні. Позаду тебе ступає сотня капику-лу — дверних рабів твоїх, сейменів. Ханові треба на когось опертися. Хто буде в тебе правою рукою, чи думав ти над цим, Ісламе?
Іслам-Гірей оглянувся назад. Його улюбленець — хоробрий білочубий Селім, якого він купив у старої циганки в Салачику, їхав на коні в першому ряді воїнів і не зводив відданих очей з калги-султана.
— Зрадливі беї не будуть моєю опорою, — шорстко відповів Іслам. — Маю здесятковане під Азовом військо, та його подвою, потрою, вдесятерю! Лицарі будуть моїми обома руками!
Помовчав Сефер Газі. Йому сподобалась відповідь, бо сам вів свій рід з капи-кулу і ненавидів беїв. Але знав: без них ханові не обійтися. Не прихилить до себе — при першій нагоді зрадять хана. Тому промовчав.
Обігнули білу скелю Бакла, в'їхали в довгу ущелину Ашлама-дере, стиснуту з обох боків прямовисними кручами. В долині, біля Салачика, червоніли дахи літнього ханського палацу.
— Ти був тут не раз, Ісламе, — заговорив Сефер Газі, — а, напевно, ніколи не придивлявся до отої дивовижної скелі, що височить справа. Ану приглянься добре, що бачиш?
Іслам-Гірей підвів голову. Справді, дотепер не помічав: із урвища звисав велетенський камінь, обмитий вітрами, він уже надколовся зверху і погрожував загородити вузький прохід. Іслам зупинився здивований. Зі скелі дивилась на степовий Крим кам'яна подоба володаря. Груди і руки заковані латами, жорстоке монгольське обличчя владно і грізно вип'ялося вперед, поривчастість, гордість і сміливість рисувалися на кам'яній статуї. Здавалося — ось зараз простягнеться рука і тисячі сонних номадів помчать туди, куди вкаже жест вождя.
— Це ти, Ісламе, — такий, як є.
Вдоволена усмішка пробігла по костистому обличчі калги-султана, блиснула двома пучками світла в темних очах. Коні йшли, Іслам не відривав погляду від кам'яної подоби володаря, а вона що крок, то міняла свій вигляд, лагіднішала, розпливалась і, врешті, злилася з пласкою скелею.
— Тепер оглянься, — мовив Сефер, коли минули скалу. — Подивися з цього боку на той самий камінь. Що бачиш?
Іслам оглянувся. Над урвище виповз велетенський тритон із хитрою головою сфінкса, причаївшись перед хижим стрибком.
— Це ти, Ісламе, такий, яким теж мусиш бути. Ти побачив два боки однієї й тієї ж суті — влади. Сміливість і владність у тебе є, хитрості повинен навчитися. А коли ні, то станеш невиразним, як оця подоба, коли на неї дивитися спереду. Або ж — як твій нефортунний брат Бегадир-хан. Тільки пам'ятай, сфінкс не повинен бути дужчим за лицаря, бо тоді перехитриш сам себе.
— Мудрий єси, мій учителю, — промовив зворушено Іслам-Гірей. — Ти є моїм другим обличчям, я ще не знайшов його в собі. І дай нам аллах удачі — будеш моїм першим візиром.
Стулились повіки розумного старця, знову його обличчя закрилося зморшками, Іслам не міг би вгадати: радий аталик із такої перспективи чи в душі іронічно насміхається з недосвідченого ханича?
І тут згадалася Ісламові красуня-циганка, яку він мав покликати тоді, коли почне вирішувати сам свою долю. Покликати, щоб побажала щастя. Тепер настав той час. Нині в літньому ханському палаці єгипетська чарівниця ощасливить його.
— Селім! — збуджено вигукнув Іслам, і синьоокий сеймен вихором прискочив до калги. — Ти не хочеш завітати до своїх у Салачик?
Юнак звісив голову, не відповів. Нахмурився Іслам. Це вперше Селім не виявляє бажання виконати наказ.
— Ти в мене батько і родина, — сказав Селім. — А більше нікого я не знаю.
— Справжній капи-кулу! — Іслам вдоволено плеснув Селіма по широкому плечі. — То слухай, що я тобі наказую: скачи в Салачик і знайди мені ту циганку-красуню, в якої очі світяться вогнем, а стан гнучкіший від лози... — Калга-султан раптом замовк, він помітив струнку дівочу постать у червоному сарафані, що вийшла з-за гори на стежку. — Постій, може, це вона. Добрі джини самі ведуть до мене віщунів мого щастя. Їдь їй назустріч і привези сюди! Тільки негайно!
Сефер Газі поблажливо всміхнувся.
За хвилину Селім повернувся, тримаючи в сідлі на смерть перелякану дівчину.
Це не була циганка. Зовсім юна красуня, ще дитина, дивилася на Іслама великими синіми очима, страх спливав з її обличчя, вона прикипала поглядом до лицаря в голубому кафтані, наче впізнавала його; в Іслама дивно, по-юнацьки, стиснулося серце — він ще не зустрічав такої свіжої краси, і вмить забув про єгипетську чарівницю, з якою тільки що бажав провести ніч.
— Хто ти така, дівчино? — тихо мовив Іслам, під'їжджаючи ближче. — Не бійся, зла тобі ніхто не заподіє. Хто ти і звідки йдеш?
— Я — Мальва з Мангуша. Мама послала в Салачик за...
— То й видно, що ти не циганка: очі в тебе голубі, як у мого Селіма, і сказав би я — брат із сестрою зустрілися, якби не твоє чорне, мов гебан, волосся. Скільки років тобі?
— Дванадцятий...
— Красива ти, — блиснули очі в Іслам-Гірея. Від цього погляду обдало Мальву спекою, і їй стало так гаряче, як тоді, уві сні, коли вода чарівника обмивала її тіло. Мов заворожена, вона сповзла з Селімового коня і підступила до Іслама.
— Ти знаєш, хто я, дівчино?
— Знаю... Ти — хан.
Широко відкрились в Сефера Газі очі, рвучко нагнувся Іслам-Гірей, підхопив рукою дівчину за стан і поцілував її в щоку.
— Устами дитини глаголе правда, — сказав аталик. — Не гайся, Ісламе, вдержати ворожбу платою. Бо сказано: до котла розуму потрібен ще й черпак щастя.
— О, плата буде тобі, дівчино, велика, якщо ти захочеш її колись узяти. — Іслам підвів обидві руки до неба. — Свідком аллах, якщо я стану ханом, то ти будеш третьою, але першою дружиною Іслам-Гірея. Я знайду тебе в Мангуші, Селіме, відвези її до самого села.