— Чудово. Підемо далі,— мовив Карлсон.
Він хвацько перекинув через підвіконня свої коротенькі товсті ніжки й опинився в кімнаті.
— А тобі скільки років? — спитав Малий, подумавши, що Карлсон поводиться занадто по-дитячому, як на дорослого дядька.
— Мені скільки років? — перепитав Карлсон.— Я чоловік у розквіті сил — оце все, що я можу сказати.
Малий добре не знав, що означає бути чоловіком у розквіті сил. Може, він теж чоловік у розквіті сил і тільки не знає про це? Тому він обережно спитав:
— А в скільки років буває розквіт сил?
— У всі роки,— задоволено відповів Карлсон.— У всі, принаймні, коли йдеться про мене. Я вродливий, розумний і до міри затовстий чоловік у розквіті сил.
Після цього Карлсон дістав із книжкової полички Малого його іграшкову парову машину.
— Давай заведемо її,— мовив він.
— Без тата ніяк не можна,— сказав Малий.— Машину мені дозволяють заводити тільки з татом або з Боссе.
— З татом, з Боссе або з Карлсоном, що живе на даху,— поправив його Карлсон.— Найкращий у світі машиніст — це Карлсон, що живе на даху. Так і передай своєму татові!
Він миттю схопив пляшку з денатуратом, що стояла побіч машини, наповнив спиртівочку й запалив її.
Хоч він був і найкращий в світі машиніст, однак наливав спирт так незграбно, що на книжковій полиці з'явилась ціла калюжа. Вона загорілась, і навколо машини затанцювало веселе блакитне полум'я. Малий злякано крикнув і кинувся до полиці.
— Спокійно, тільки спокійно! — мовив Карлсон і застережливо підняв пухку руку. [269]
Малий не міг сидіти спокійно — адже горіла його по/ лиця! Він схопив ганчірку й погасив полум'я. Там, де гО-ріло, на лакованій полиці залишилися великі негарні плями.
— Глянь, яка стала полиця,— зажурився Малий.— Що скаже мама?
— Дурниці, не варто й згадувати,— мовив Карлсон.— Кілька маленьких плям — це дурниці. Так і передай своїй мамі!
Він уклякнув біля машини, і очі його заблищали.
— Зараз вона запрацює.
І справді, машина скоро почала працювати. "Пах-пах-пах",— пахкала вона. О, це була найкраща з усіх парових машин, і Карлсон так запишався, ніби сам її винайшов.
— Я мушу перевірити запобіжний клапан,— сказав він і почав завзято крутити якусь ручку.— Завжди може статися лихо, коли не перевіриш запобіжного клапана.
"Пах-пах-пах",— пахкала машина дедалі швидше й швидше. "Пах-пах-пах". Врешті вона почала задихатися, наче бігла під гору. Очі в Карлсона променіли.
Малого вже перестали турбувати й плями на книжковій полиці, такий він був радий, що має чудову парову машину і що познайомився з найкращим у світі машиністом, який так гарно перевірив запобіжний клапан.
— Оце-то воно, Малий! — вигукнув Карлсон.— Оце-то пах-пах-пах! Найкращий у світі машиніст...
Більше він не встиг Ні-юго сказати, бо раптом почувся страшний луск, і парової машини не стало, лише уламки з неї порозліталися по всій кімнат;
— Вона вибухнула! — захоплено вигукнув Карлсон, ніби це було найкраще, що могла зробити парова машина.— Справді-таки вибухнула! А який луск, ух! [270]
Проте Малий не міг так само радіти, як Карлсон. у нього в очах заблищали сльози.
— Моя машина...— схлипнув він.— 3 неї залишились самі уламки!
— Дурниці, не варто й згадувати,— сказав Карлсон і безжурно махнув пухкенькою ручкою.— Ти собі зможеш узяти нову парову машину.
— Де? — здивувався Малий.
— У мене нагорі. їх там є кілька тисяч.
— Де це в тебе нагорі? — спитав Малий.
— Нагорі, в моїй хатці на даху.
— У тебе є хатка на даху? — перепитав Малий.— І в ній кілька тисяч парових машин?
— Еге ж, принаймні кількасот набереться,— сказав Карлсон.
— О, як би я хотів подивитися на твою хатку! — вигукнув Малий.
Просто важко було повірити: хатка на даху, і в ній живе Карлсон...
— Ти ба, хатка, повна парових машин,— здивувався Малий.— Кількасот машин!
— Ну, я докладно не рахував, скільки їх, але кілька десятків буде,— сказав Карлсон.— Часом вони вибухають, проте десятків зо два ще залишилось.
— І ти даси мені одну машину?
— Ну, звичайно.
— Зараз даси?
— Ні, спочатку мені треба їх трошки оглянути, перевірити запобіжні клапани тощо. Спокійно, тільки спокійно! Днями ти її матимеш.
Малий заходився збирати далі шматки того, що недавно було його паровою машиною.
— Уявляю собі, що скаже тато,— занепокоєно промурмотів він.
Карлсон здивовано звів брови. [271]
— Через машину? То дурниці, не варто й згадувати! Так і передай своєму татові. Я б сам сказав йому це, якби міг ще трохи побути тут і зустрітися з ним. Але мені треба зараз летіти додому, глянути, що там робиться.
— Як гарно, що ти завітав до мене,— сказав Малий.— Хоч парова машина... Ти ще колись прилетиш?
— Спокійно, тільки спокійно! — мовив Карлсон і покрутив ґудзика на животі приблизно проти пупа. Моторчик зачмихав. Карлсон не рухався з місця, чекаючи, поки він добре розженеться. Та ось Карлсон відірвався від підлоги і закружляв по кімнаті.
— Мотор чогось кашляє,— сказав він.— Треба буде залетіти до майстерні, щоб його там змастили. Звичайно, я й сам міг би змастити, адже я найкращий у світі моторист. Та все часу немає... Ні, мабуть, таки загляну до майстерні.
Малий теж подумав, що так буде найкраще.
Карлсон вилетів у відчинене вікно. Його маленька товста постать чітко вимальовувалася на тлі весняного зоряного неба.
— Гей-гоп, Малий! — гукнув він, помахав пухкенькою ручкою і полетів. [272]
Карлсон будує вежу
— Я ж уже сказав, що його звуть Карлсон і що живе він угорі на даху,— мовив Малий.— Що тут такого дуже дивного? Хіба люди не можуть жити, де їм хочеться?
— Не мороч нам голови, Малий,— сказала мама.— Ти налякав нас до смерті. Справжній вибух! Тебе ж могло вбити! Невже ти не розумієш цього?
— Розумію, але Карлсон однаково найкращий у світі машиніст,— відповів Малий і поважно глянув на маму.
Ну як вона не збагне, що не можна сказати "ні", коли найкращий у світі машиніст береться заводити твою парову машину!
— Треба відповідати за свої вчинки, Малий,— сказав тато,— а не складати вину на якогось Карлсона, що взагалі не існує.
— Ні, він існує! — заперечив Малий.
— Ще й літати може,— насмішкувато докинув Босе.
— Уяви собі, що може,— відповів Малий.— Я гадаю, що він ще прилетить, і ти сам побачиш.