Спочатку скороход випередив Мука, але за хвилину вони зрівнялись, а ще за кілька хвилин скороход лишився далеко позаду. Маленький Мук давно вже стояв на призначеному місці, а скороход іще десь біг, щосили працюючи руками й ногами. Здивовані глядачі не вірили своїм очам. Вони сиділи мовчки, затамувавши подих. Король перший заплескав у долоні, і тоді всі заплескали, закричали:
— Хай живе Маленький Мук, переможець у змаганні!
Маленького Мука підвели до короля. Він упав на коліна і сказав:
— О всевладний королю! Я показав тобі лише незначну часточку моєї майстерності. Звели, щоб мені дали місце серед твоїх бігунів.
— Ні,— сказав король,— я призначаю тебе моїм особистим скороходом. Ти завжди будеш при мені і виконуватимеш мої доручення. А за твою службу ти матимеш щедру винагороду.
Маленький Мук дуже зрадів. Йому здалося, що ось, нарешті, він знайшов своє щастя і тепер житиме спокійно та безтурботно.
Король дуже полюбив Мука і давав йому найважливіші і найтаємніші доручення. Мук завжди виконував їх дбайливо і з дивовижною швидкістю. Але королівські слуги були дуже незадоволені тим, що якийсь карлик, що тільки й умів швидко бігати, позбавив їх королівської ласки. Вони всі змовилися проти Мука, щоб якнайшвидше позбутися його, та король і слухати нічого не хотів. Незабаром він призначив Мука своїм обер-лейбкур'єром.
Маленький Мук знав про всі підступи королівських слуг, але мститися не хотів. Він мав добре серце і хотів, щоб його всі любили. Та він не знав, як йому привернути до себе цих бундючних панів.
Раптом згадав він про свою паличку. "Якщо мені пощастить знайти скарб,— міркував він,— то вони перестануть ненавидіти мене". Маленький Мук уже не раз чув про те, що на цю країну колись давно напав ворог, і старий король, батько теперішнього, щоб урятувати свої скарби, закопав їх десь у землю, але помер, так і не розповівши синові своєї таємниці. Тепер Мук тільки про це й думав. Він цілими днями ходив по саду з паличкою в руках і розшукував золото старого короля.
Якось увечері він гуляв у віддаленому кутку саду, куди ще ніколи не заходив. Раптом паличка в його руках затремтіла і тричі стукнула об землю. Мук одразу збагнув, що це означає. Він витяг свій кинджал і зробив на деревах позначки. Тоді побіг до палацу, знайшов заступ і став чекати вечора.
Коли стемніло, Мук непомітно вислизнув з палацу, побіг до того місця, де паличка стукнула об землю, і почав копати. Заступ був дуже великий і важкий для маленьких рученят карлика, і за дві години Мук викопав яму завглибшки з які-небудь пів-аршина. Довго ще трудився Маленький Мук, поки нарешті його заступ ударився об щось тверде. Він почав копати ще швидше і незабаром побачив якусь залізну кришку. Мук скочив у яму і підняв кришку. Під нею стояв горщик, повний золотих. Мук хотів витягти горщика нагору, але не зміг — бракувало сили. Тоді він напхав у кишені й за пояс стільки золота, скільки міг донести, а решту дбайливо загорнув землею і пішов до палацу. Непомітно прослизнув він у свою кімнату, сховав золото в ліжко під перину і ліг спати.
На другий день Мук прокинувся і подумав: "Тепер усе зміниться, мої вороги мене полюблять і стануть моїми друзями". Бідолашний карлик, він ще не знав, що справжніх друзів не можна знайти за гроші! І от він почав роздавати золото направо й наліво, але слуги тільки ще дужче стали йому заздрити. Головний кухар Агулі сказав:
— Цей Мук — фальшивомонетчик!
Ахмет, наглядач за рабами, гадав інакше:
— Він видурив золото у короля.
А скарбник Архаз, найбільший ворог карлика, який уже давно час від часу запускав руку до королівської казни, впевнено сказав:
— Він обікрав короля!
Щоб довідатись напевне, звідки у карлика гроші, вони домовились між собою, як діяти.
Одного разу Корхуз, королівський виночерпій, прислуговуючи за столом, прибрав такого скривдженого, нещасного вигляду, що король мимоволі звернув на нього увагу.
— Що з тобою сьогодні, Корхузе? Чого ти такий смутний? — спитав він.
— Ох,— зітхнув хитрий Корхуз,— я смутний через те, що король позбавив мене своєї милості.
— Що це ти базікаєш, друже Корхуз?— сказав король.— Відколи це сонце моєї милості перестало сяяти над тобою?
— Відтоді, ваша величносте, як до вас поступив ваш оберлейб-кур'єр,— відповів Корхуз.— Ви обсипаєте його золотом, а нам, вашим вірним слугам, не даєте нічого.
І він розповів королю, що в Маленького Мука з'явилось багато грошей і він роздає їх наліво й направо.
Король дуже здивувався і звелів покликати до себе скарбника й наглядача за рабами. Змовники підтвердили все те, що сказав Корхуз, і натякнули на те, що карлик десь, певно, тягне з казни,— таке пояснення було дуже вигідне для скарбника. Тоді король звелів непомітно стежити за Маленьким Муком, щоб спіймати його на гарячому.
Як на те, саме в цей день у карлика вийшло все золото, і він вирішив поновити свої запаси. Коли смеркло, він узяв заступ і подався в сад до своєї схованки. Він не бачив, що назирці за ним ішла варта, яку вели Агулі, головний кухар, і Архаз, скарбник. І от, у ту саму хвилину, коли Мук наповнив золотом свій халатик і хотів уже йти додому, вартові напали на нього, зв'язали йому руки і повели до короля. Той дуже не любив, коли його турбували серед ночі. Він сердито подивився на горщик з грішми, заступ і Муків халатик із золотом, що їх поклали до його ніг. Тим часом скарбник доповів, що вони застукали карлика саме тоді, коли він закопував горщика із золотом.
— Це правда? — звернувся король до Мука.— Звідки в тебе стільки золота?
— Ваша величносте,— відповів карлик,— я ні в чому не винен. Я не закопував горщика в землю, а навпаки, відкопував його.
Усі присутні зареготали, а король ще дужче розлютився і закричав:
— Як, нещасний! Ти обікрав свого короля, а тепер хочеш його ще й ошукати! Скарбнику Архаз! Це правда, що тут, у горщику, якраз стільки золота, скільки не вистачає в моїй казні?
— У вашій казні, ваша величносте, не вистачає значно більше, і я ладен поклястися в тому, що це золото вкрадено з королівської скарбниці.
— Закувати карлика в кайдани і посадити його у вежу! — закричав король.— А ти, Архазе, візьми золото й поклади його назад у скарбницю.