— Десятифутова палиця перетинає лінію на тридцять першому футі. Отже, тридцять один так відноситься до десяти, як вісімдесят сім до висоти дерева. Значить, висота дерева дорівнює двадцяти восьми футам.
Один з хлоп’ят поліз на дерево й перевірив. До сучка було двадцять дев’ять футів. Переміг Ян.
— Тепер, шановні майстри вгадувати на око, чи не хочете спробувати іце разочок? Я навіть дам вам скидку. Якщо помилитеся в межах десяти футів — перемога за вами. Я ж беруся вгадати з точністю до двох футів. Іде?
— Йде. Вибирай дерево.
— На цей раз буде не дерево, а відстань через нашу загату від оцього кілочка (Н, стор. 451.) до отого кущика (Д.). Пишіть свої догадки, а тоді я покажу вам ще один фокус.
Сем подивився уважно й написав — сорок футів. У Велсі вийшло сорок п’ять.
— Тепер і я пристану до вас. Я вам усім втру носа! — зневажливо вигукнув Гай і написав — п’ятдесят футів!
— Давайте змагатись на скальпи, — запропонував Чарльз, але всі визнали, що для скальпа немає достатньої причини. Залишили старе покарання — миття посуду. Решта хлоп’ят теж приєднались до гри й написали числа, більш-менш близькі до думки свого вождя: сорок чотири, сорок шість та сорок дев’ять футів.
— А тепер визначимо точно, — спокійно і впевнено сказав Маленький Бобер.
Він взяв три рівних палички абсолютно однакової довжини і збив їх у трикутник дерев’яними гвіздочками. Цей трикутник ((АБВ) він поклав на березі так, щоб сторона АБ була на одній лінії з кущиком Д, і вбив три кілочки в тих місцях, де на землі лишилися сліди дерев’яних гвіздочків. Потім Ян пересунув трикутник на інше місце (ГЕК) так, щоб сторона ГК була на одній лінії з АВ, а КЕ — на одній лінії з Д. Таким чином у нього вийшов рівнобедреник трикутник АДК, в якому, як вчить геометрія, висота (ДН) повинна дорівнювати семи восьмим його основи (АК). Основу ж легко було виміряти. Вона мала сімдесят футів. Сім восьмих від сімдесяти дорівнює шістдесят один з чвертю фута. Ширина загати, яку вони виміряли шпагатом, виявилась шістдесят футін.
Отже Ян і на цей раз визначив найточніше. Алє Гай стояв на тому, що він помилився не більше, як на дозволені десять футів. З цим, нарешті, погодились, і двоє переможців були звільнені від миття посуду. Яструбине Око вихвалявся так, що всім страшенно набрид. Він ще ніколи не вгадував з такою точністю, і після цього успіху всі подальші нескінченні помилки його вже ніскільки не турбували.
Сем цікавився "знаннями білої людини" головним чином заради Яна. Зате Чорного Яструба явно вразила наукова підкладка цієї гри.
— Маленький Бобер, — сказав він, — я тобі дам ще одне завдання. Можеш ти взнати відстань між отими двома деревами, не переходячи на той бік загати?
— А чого ж? — відповів Ян. — Це зовсім легко.
Він вирізав три палички в шість, вісім та десять футів завдовжки і збив з них трикутник (стор. 453.).
— При співвідношенні сторін шість на вісім і на десять завжди виходить прямокутний трикутник. Це загальновідоме правило, — пояснив Ян.
Потім він поклав трикутник на березі так, щоб сторона АБ співпадала з внутрішнім боком першого дереза, а сторона БВ була по можливості паралельною лінії, що з’єднує дерева. В точках Б і В він вбив по кілочку, й продовжив лінію БВ до К. Потім пересунув по цій лінії трикутник так, що сторона EJ1 показувала на Д, а сторона ЕЦ була ніби продовженням БВ. Цілком ясно, що відстань ГД дорівнювала довжині лінії BE, яку легко було вивірити. І знову шпагат показав, що Ян був дуже близький до істини.
"Знання білої людини" давалися йому легко, і він готовий був передати їх решті індійців, але ті вирішили, що від цього "надто відгонить школою". Все ж таки вони присудили йому ку за такі дотепні підрахунки. Та коли про це дізнався Рафтен, його подиву не було меж, і він у захзаті вигукнув:
— Лишенько, та це ж справжнє чудо!
Фермер не заспокоївся доти, поки замість ку не добився для Яна гранку.
— Послухай, Бобер, — під’юджуючим голосом сказав Дятел, — якщо в мого собаки відбиток передньої лапи має три з половиною дюйма в довжину й три дюйми в ширину, то чи не можеш ти сказати, якого кольору в нього кінчик хвоста?
— Білого, — не задумуючись відповів Ян. — Собаки таких розмірів бувають переважно руді, а в рудого собаки на кінчику хвоста завжди знайдуться білі волоски.
— А в мого собаки їх немає, бо йому відрубали хвоста ще в дні його дитинства.
XXVIII
ДОВГЕ БОЛОТО
Мир між двома племенами все ж таки не був дуже міцним. Чорного Яструба точив неспокій. Вождь бойлерів був огрядніший за Бобра. Йому було не ясно, як цей худорлявий і молодший за нього хлопчик міг побороти його. Одне слово, Чорному Яструбу кортіло ще раз помірятися силою.
Ян мужнів з кожним днем. Він зробився гнучким і спритним. В першому, виключно кулачному бою він зазнав поразки. Зате з повторного двобою вийшов переможцем, — і тільки завдяки вмілому випадові. Чорний Яструб був незадоволений. Він не насмілювався послати виклик Маленькому Бобру, але через кілька днів після встановлення миру запропонував йому товариське змагання на скальпи.
— Тільки без кулаків! — поставив вимогу Бобер.
Не минуло й кількох хвилин, як старшин хлопчик полетів шкереберть на землю.
— Коли ще хто з бойлерів хоче позмагатись, я до його послуг, — сказав Ян.
Він трохи засапався, але з гордістю вимахував другим скальпом, відвойованим у Чорного Яструба.
На його подив Ракша, міський хлопчик, прийняв виклик. Та дивуватись довелося ще більше, коли цей хлопчик пожбурив Яна в пилюку.
— Тепер на кращий з трьох! — вигукнув Дятел.
В інтересах свого друга він нагадував про звичай, який дозволяв у разі так званої "раптової смерті" змагатись на "кращі два удари з трьох".
Ян відчув, що має справу з гідним супротивником, брати якого треба не силою, а розумом. Він почекав нового нападу, обхопив ворога руками й уже збирався кинути його, але тут міський хлопчик раптом піддався, замість того, щоб чинити опір. Обидва борці впали, не випускаючи один одного з обіймів. Настав критичний момент.
— Дай, дай йому, Ян!
— Покажи йому, Ракша!
Ян першим встиг звільнити ногу й, упираючись нею, перевернув міського хлопчика на спину.