Останні сонячні плями непомітно розтанули на землі, а на загату з західного боку лягла тінь від дерев. Берестянка заспівала вечірній гімн на високому дереві, звідки вона могла бачити рум’яне призахідне сонце. В кущах бузини самотній цвіркун завів своє нескінченне "спати, спати, спати", а віддалік до Яна тихо наближався якийсь невідомий звірок. Голова в нього була опушена до землі, і хлопець не міг його добре роздивитись. Звір на мить зупинився. Ян послинив палець і підняв його вгору, щоб визначити напрямок вітру. Легенький бриз віяв у його бік. Отже звір не почує людину. А звір усе наближався й ніби виростав на очах. Коли він трохи збочив, Ян по гострій мордочці, наставлених вухах та пухнастому хвосту впізнав у ньому лисицю, можливо, ту саму, яка часто серед ночі кричала поблизу бівуаку.
Лисиця потрюхала назад, не підозріваючи про присутність хлопчика та сплячого кролика.
Яну закортіло ближче поглянути на хитрого звіра. Приклавши руку до рота й посмоктуючи шкіру, він видобув писк, дуже схожий на мишачий. Для голодної лисиці приємнішої музики не може й бути. Вона рвучко обернулась і витягнула морду вперед. Ще один писк — і лисиця повільно рушила на звук, а незабаром пройшла між Яном та кроликом. Вона перетнула кролячі сліди, не звернувши на них уваги, але вітерець доніс до неї запах кролячого тіла. Лисиця враз забула про мишу — бо хто ж полює на мишей, коли поруч є краща дичина? — і почала шукати невидимого кролика. Вона керувалася виключно нюхом і йшла, обережно ступаючи й задерши ніс проти вітру, мов добре вишколений пойнтер.
З кожним кроком лисиця наближалась до кролика, який спав або прикидався, що спить. Ян хотів крикнути, щоб припинити цс полювання, поки ще кролик не потрапив лисиці на зуби, але в ньому заговорив дослідник природи, і йому закортіло побачити, що зроблять самі тварини. Вогнянорудий звір підійшов уже на п’ятнадцять кроків до кущику трави, в якому лежав ніби мертвий пухнастий клубочок. Ось уже їх розділяють всього лиш дванадцять футів — кролик не поворухнеться; десять — він собі мирно спить; вісім — лисиця вперше помічає свою жертву,
Ян ледве стримує себе, щоб не закричати. Шість футів!.. Лисиця готується до рішучого стрибка.
"Невже допустити?" думає Ян, і серце його стривожено б’ється.
Лисиця підібрала під себе лапи, знайшла для тіла опору і мовчки, з усього розмаху стрибнула на сонного кролика. На сонного? О, ні! У кролика були свої міркування. В ту саму мить, коли лисиця опинилася в повітрі, він з не меншою силою стрибнув у протилежний бік, проскочивши під ворогом. Опустившись на траву, лисиця стрибнула знову, але кролик відлетів, мов м’ячик, у протилежному напрямку. Так і продовжувалось це дивовижне змагання. Лисиця марно силкувалась поспіти за кроликом: у бокових стрибках він був спритніший за рудого хижака. Кролик зигзагами — скік та скік — довів лисицю до густого чагарника, а потім так чкурнув у кущі, що вона не встигла й розігнатись.
Коли б кролик вискочив, як тільки помітив лисицю, він без усякої потреби тільки б зрадив себе. Коли б він побіг по прямій лінії, лисиця за три-чотири стрибки наздогнала б його. А терплячим очікуванням він на деякий час відсунув небезпеку, і коли вона все-таки прийшла, кролик вдався до хитромудрого прийому, завдяки якому, "можливо, ще й зараз гуляє в лісі".
Лисиця змушена була пошукати собі вечері десь в іншому місці, а Ян повернувся на бівуак, страшенно задоволений з того, що йому пощастило розкрити ще одну з лісових таємниць.
XII
ІНДІЙСЬКІ ЗНАКИ
— Містер Кларк, скажіть, будь ласка, що це за індійські знаки, про які ви згадували?
— Та майже все, що вказує на близьку присутність індійців: слід мокасина, запах диму, надламана гілочка, вігвами, камінці, покладені один на один, спалене поселення білих, — все це індійські знаки. Кожен з них що-небудь означає, а індійці читають по них, як ви по книзі.
— Пам’ятаєте, ви нам казали, що три дими означають повернення із скальпами?
— Не зовсім так. Вони означають взагалі "добрі вісті". Та це лише в деяких племен. Різні племена надають їм різного значення.
— А що означає один дим?
— Здебільшого просто: "Тут бівуак".
— А два?
— Два дими в одних означають "тривога", в інших — "я заблудився". Трьома сповіщають про добрі вісті. Непарні числа вважаються щасливими.
— А чотири?
— Чотири майже ніколи не зустрічаються. Та коли б я побачив одразу чотири дими на бівуаці, я б вирішив, що там відбувається щось дуже важливе, ну, скажімо, Велика Рада.
— А що б ви подумали, коли б побачили одразу п’ять димів?
— Я подумав би, що якийсь дурень підпалив поселення, — відповів Калеб і хитро посміхнувся.
— Ви казали, що камінь, покладений на камінь, також є знак. Що він означає?
— Тут, ясно, за всіх індійців не можна говорити. В одних це означає одне, в інших — інше. Але на заході один камінь поверх другого здебільшого значить: "Ось дорога". Невеличкий камінчик, покладений зліва від цих двох, означає: "Тут ми повернули наліво", а з протилежного боку: "Тут ми повернули направо". Три каменя один на одному попереджають: "Тут можна пройти", або: "Будь уважним, остерігайся". Каміння, складене купою, ніби говорить: "Тут ми зупинялись, бо один з наших захворів". Можливо, навіть, що з цього каміння хворому робили парову ванну.
— А що вони роблять там, де немає каміння?
— В лісі?
— І в лісі, і в безлісих преріях.
— Та бачиш, це було дуже давно, я майже все позабував.
Але Ян так причепився до Калеба, що той змушений був напружувати свою пам'ять, і незабаром вони склали цілу таблицю індійських знаків, хоча Калеб щоразу й додавав, що "не у всіх індійських племен це однаково".
Ян спробував тут же розкласти сигнальний вогонь, але з глибоким розчаруванням побачив, що за верхівками дерев диму не було помітно навіть за сотню кроків. Тоді Калеб пояснив йому різницю між вогнищем яскравим, і вогнищем димовим, задушливим.
— Спочатку треба розпалити багаття для жару, а потім підкидати потроху свіжої трави та гнилого дерева. Ось дивись, що тоді вийде…
Великий клубчастий стовп диму почав швидко здійматися в небо, як тільки трава та трут засичали на розжарених вуглинах.