Ян одразу клав у будову кожну колоду, як тільки її приносив. Певне, на його місці інші хлопчики почали б спершу стягати матеріал докупи, щоб потім одразу покінчити з будівництвом. Та Ян обрав інший метод: йому не терпілося швидше побачити, як виростають стіни. З великими труднощами, затративши на це не один день, натягав він, нарешті, колод, поклав їх у три ряди круг ями і лиш тоді помітив, що зовсім забув про двері. Ясно, що їх не можна було прорізати в стіні звичайним способом: для цього потрібні були кращі знаряддя праці. Поміркувавши, Ян розібрав усю передню стіну, залишивши на місці тільки одну колоду, яку він закріпив з боків дерев’яними цурками та камінням. Таким чином, він зовсім несподівано заощадив аж дві колоди для інших стін. Хатина вже мала близько трьох футів у висоту. В ній не лежало навіть двох однакових колод: одні були надто довгі, інші занадто криві або напївтрухляві з тієї простої причини, що міцних стовбурів хлопчик зрубати не міг. Незабаром Ян вичерпав усі місцеві ресурси й тепер мусив шукати будівельний ліс далеко від табору. Раптом він пригадав, що бачив якось підходящу колоду приблизно за півмилі від "сліду", що вів додому (для Яна не існувало "доріг" чи "шляхів", для нього всі вони були "слідами"). Ян пішов туди й, на превелике своє здивування та радість, знайшов на тому місці аж цілу дюжину старих кедрових стовбурів, що, очевидно, були колись зрубані, а потім забраковані й кинуті напризволяще. Ян міг перетягати їх лише по одному, і кожного разу, доходячи до табору, хлопчик уже насилу піднімав свою ношу. Щоб перенести всі дванадцять колод, довелося пожертвувати кількома недільними днями. Та Ян не відступився. Дванадцять добрих колод дали йому змогу довершити будівлю: звести стіни на п’ять футів від землі та ще три колоди залишити на дах. Він поклав ці колоди зверху на стіни, на рівній відстані одна від одної, а проміжки між ними ретельно замостив дрібнішими цурпалками та хмизом. Потім побіг на лужок і за якісь дві години нарізав ножем купу розкішної високої трави. Розіславши траву на покрівлі товстим шаром, Ян щільно прикрив її берестяною корою та обмазав рідкою глиною, поробивши по краях водостоки. На завершення поверх усього цього він накидав різного сміття й листя, щоб покрівля не виділялася серед дерев.
Таким чином, з дахом було покінчено, і тепер залишався тільки фасад. Яну більше не хотілось шукати колод, і він почав міркувати, як обійтись без них. Перш за все він підібрав у лісі кілька дрючків футів по шість завдовжки і від двох до трьох дюймів у товщину. Через те, що йому нічим було загострити їх і вбити в колоду, Ян викопав по дві глибокі ямки біля кінців та посередині майбутньої стіни, а потім вставив дрючки в ці ямки. Дрючки виступали аж за край покрівлі, і з кожної пари один був усередині хатини, а другий — назовні. Ян засипав ямки землею і зрізаними на березі струмка довгими гнучкими лозинами, в палець завтовшки, міцно позв’язував кожну пару дрючків. Тепер вони щільно прилягали до нижньої та верхньої балок і були доброю основою для усієї передньої стіни.
Ян викопав біля струмка ще одну ямку й замісив у ній глину з водою. З плоского каменя він зробив собі кельню, а глину, що правила йому за будівельний розчин, переніс до хатини в старому кошику. В проміжках між дрючками Ян прив’язав ще кілька поперечних палиць, а потім звів суцільну стіну з каміння, щедро змащеного глиною, залишивши тільки один невеличкий отвір для вікна та другий — більший — для дверей.
Можна було приступати до внутрішніх робіт. Ян назбирав у лісі моху й законопатив ним усі щілини в стелі; щілини в стінах він позабивав камінцями та землею. На цьому хатина була закінчена, не вистачало тільки дверей.
Отвір для них мав чотири фути у висоту й два фути в ширину. У себе вдома в сараї Ян відпиляв три дошки, довжиною в чотири фути й шириною по вісім дюймів кожна, але на кінцях однієї з них він залишив по довгастому виступу. Забравши ці дошки та ще дві коротші, по два фути завдовжки й по шість дюймів завширшки, він непомітно прокрався в свою долину. Там він з допомогою кількох цвяхів та каменя, що заміняв йому молоток, збив із цих дощок двері. В нижній балці Ян видовбав паз, у який вільно входив один з виступів дверей; другий такий самий паз він зробив у верхній балці. Підваживши трохи краєчок даху, Ян поставив двері на місце і знову опустив балку. Двері були готові. Зовні, замість защіпки, Ян припасував мотузочок, який прив’язував до сучка в стіні, а зсередини двері припиралися кілочком, ввіткнутим у землю. З кількох деревиняк, прикритих гіллям та сіном, у хатині вийшла чудова лава. Невистачало тільки скла і, не знайшовши нічого кращого, Ян обтягнув вікно марлею, принесеною з дому. Та біла марля надто впадала в око. Тоді хлопчик назбирав у лісі волоських горіхів і, влучивши слушну годину, добре прокип’ятив її з горіховими лушпайками. Від цього марля зробилася зеленкуватокоричневого кольору й тепер цілком підходила для його вікна.
Щоб остаточно заховати свій лісовий будиночок від сторонніх очей, Ян обклав його хмизом і обплів диким виноградом. Таким чином, після багатьох тижнів напруженої праці будівництво було закінчене. Хатина мала всього п’ять футів у висоту й по шість футів у довжину та ширину. Приміщення вийшло тісне і незручне, але яким щасливим почував себе його господар!
Вперте в своєму житті Ян зрозумів, яке велике задоволення приносить людині творіння її власних рук.
VI
СЛІДИ
Якось прийшовши на берег струмка, Ян помітив на вогкому піску якісь дивні свіжі відбитки, очевидно, сліди. Хлопчик довго вивчав їх, а потім перемалював один з них у натуральну величину. Яну чомусь здалося, що це має бути слід єнота — бо дикішого і більш рідкісного звіра він не сподівався зустріти в своїй долині. При першій нагоді Ян показав малюнок одному знайомому конюху, в якого, як говорили люди, собака колись загриз єнота. На думку хлопчика, цей чоловік мусив після цього добре розбиратися в слідах.
— Скажіть, будь ласка, це слід єнота? — боязко звернувся до нього Ян.
— А звідки мені знати? — грубо відповів конюх і пішов робити свою справу. Та тут нагодився до конюха якийсь незнайомий Янові чоловік у поношеному костюмі й новенькому шовковому циліндрі, засунутому на саму потилицю.