Маленьке вечірнє інтермеццо

Сторінка 22 з 23

Шевчук Валерій

— Нема повороту, — сказав Гевал. — А через те нема, що недобрий я з нею був.

— Берися мені за шию! — наказала Подруга.

Він поклав руку їй на плечі, а вона обхопила його за спину.

— Тримаєшся?

— Та тримаюсь.

— То пішли.

— Куди пішли? — сумно спитав Гевал. — Куди ти мене ведеш?

— Як куди? Поки що до себе веду, дурня такого. Проспишся, а тоді, може, за розум візьмешся.

Я мало не впав од здивування. Щось відчувалося тут таке, чого я не міг укласти до голови. Не міг зрозуміти цієї несподіваної Подружчиної ніжності й турботливості щодо Гевала, хіба б вона хотіла відвести його від нашого дому. Що ж, у цьому теж може бути резон, воєнна, так би мовити, хитрість, але я все-таки був спантеличений і досить нетямкувато стежив за двома постатями, що повільно пересувалися по блискучій од місячного світла дорозі. Подружчина була маленька, вислозада, із дрібними ноженятами, на її схиленій шиї лежала важенна Гевалова рука, а Переходовцева — велика й незграбна, що ледве трималася на ногах. Вони хиталися на тій залитій світлом дорозі досить довго; очевидно, то був для Подруги і її супутника немалий труд; я завмер на кленовій гілці, очі мої палали, а в грудях незвідь-чому прокинувся незрозумілий і дивний жаль.

15

Гевала таки було відведено од нашого дому — Подрузі це вдалося. Відтоді він зник із мого життя, і що з ним сталося, я, певне, ніколи не довідаюся. Здивувало мене в цій ситуації інше: з того дня почалося розхолодження в стосунках між моєю господинею і Подругою. Вона ще зрідка навідувалася до нас, але щось там у них поламалося, і незабаром зникла з мого виднокола й сама Подруга. В цьому є якийсь парадокс, і я не все тут добираю. Чи господиня моя образилася на Подругу, чи Подруга — на господиню, збагнути я не міг. Випадало, що я мав би думати про Подругу краще, ніж звик, а того мені аж ніяк не хотілося. Через це я вчинив найзручніше: вилучив Гевала й Подругу зі своєї свідомості і вирішив навіки їх забути: не маю надто гострої потреби розбиратися в тонкощах людського співіснування; досить того, що мені вдалося відшити від господині Гевала, а відтак зберегти недоторкано основні засади власного існування, про що мені, зрештою, і йшлося. Можливо, Гевал повернувся до своєї жінки, покаявся і в нього виросли за плечима ангельські крила; можливо, пригрівся в Подруги, а може, блукає десь по широкому лиці нашої матінки землі, шукаючи того чи ту, хто б йому ті ангельські крила зміг би до плечей пришити. В містичні хвилини мені верзеться й таке: може, я недаремно називав Гевала Переходовцем, а що, коли він справді перетворився на якусь тваринку? Я навіть питав себе: той здичавілий Васько, хто він і звідки? Але це вже були надто химерні думки, і я прошу за них вибачення. Зрештою, думати про те — не моя турбота.

Після того в нашому домі настав мир, тиша і злагода. Невдовзі господиня завела собі нову подругу, яку можна б назвати: Подруга-2; ця істота була зовсім іншого складу, ніж Подруга-1. Вона вдягалася ошатніше і ніколи не приміряла речей моєї господині, хіба що роздивлялася їх із серйозною шанобливістю; носила вона окуляри і стуляла губи зовсім так, як господиня: трохи суворо, а трохи й сумно. Моя володарка вечорами стала менше виходити з дому, натомість придбала телевізора, і вони з Подругою-2 інколи просиджували навпроти тієї коробки годинами. Я пробував і собі їх наслідувати, але через кілька хвилин засинав, а коли прокидався, дві мої близнючки, як подумки почав їх називати, все ще безмовно вдивлялись у коробку. Цікаво відзначити одну річ — спання на книжках і спання на телевізорі (чи біля нього) дає зовсім неоднаковий ефект. В той час коли спання на книгах приводить до високих, сомнамбулічного походження наслідків, спання біля телевізора (чи на ньому) не дає нічогісінько. Саме тому я не схвалюю цей модерний засіб інформації, хоч мене навряд чи можна назвати консервативним. Більше того, за ці півроку, що минули від часу купівлі телевізора, я інтелектуально зголоднів, бо господиня моя начебто забулася про книжки на полицях. Сам я їх дістати не можу, тож коли вона чи Подруга-2 таке дійство чинять, я страшенно радію і поглинаю ту книгу за один сомнамбулічний сеанс. Це єдина незручність мого новочасного існування, в усьому іншому життя в мене складається якнайкраще.

Коли б я не був простим фіксатором подій, а мав би вищі творчі замисли, я б обов’язково приточив цій історії happi-end, тобто вигадав би, що той патлатий, огрядний молодик із люлькою в зубах, якому я ще маю переказати цю історію після відбуття весняних пристрастей, нарешті помітив мою господиню, вразився її високими духовними якостями і впав перед нею на коліна, проголосивши високопатетичний монолог про любов і світ. На жаль, мій літературний компаньйон виявився жонатий: сьогодні, в сонячний весняний день, коли світло спадало на землю яскравим потоком, а сонце аж тріпотіло, як синиця, що співає на все горло, так от, у цей день я побачив того гриваня з дивним придаточком: обіч нього, тримаючись за руку, ступало в червоних гумових чобітках таке крихітне й гарнесеньке дівча, що мало б воно крильця, я прийняв би його за янголятко. Це недвозначно засвідчило, що мій люльконосець уже тримає біля себе особу жіночої статі і та особа, мабуть, теж із таких, що годяться у справжні подруги моїй господині (я маю на увазі Подругу-2 і аж ніяк не Подругу-1). Це відкриття трохи розчарувало мене, бо я все-таки таємно сподівався, навіявши гриваневі цю історію, привернути його увагу перш за все до господині і в такий спосіб допомогти і їй, а насамперед собі (йдеться, знову ж таки, про згадану тут не раз "Історію котів"), однак життя, на жаль, не завжди складається так, як того ми хочемо…

У моїй голові, щоправда, виснувалися думки, що й тут я посилив би сказати рішуче слово, тобто активно вплинув би на господиню й того люльконосця: наприклад, міг би зруйнувати родину люльконосця і привабити його до господині, розігравши тим самим майже ту ж таки історію, яка щойно відбулася, тільки помінявши в ній частину дійових осіб. Але після того, що сталося, я дійшов твердого переконання: пристрасті тільки тоді приємні, коли їх спостерігати, а не брати у них участь безпосередньо. Окрім того, я не маю стільки злостивості, щоб, зіштовхнувши у змаганні якісь там особистості, ще й тішитися з їхніх страждань. Третє, що спинило мій активний чин: хтозна, як воно складеться, і чи не зроблю я тим собі чогось гіршого? Отож я вчасно згадав мудрий вислів: "Роби, як тобі ліпше!" — а ліпше мені дивитися на світ через шибку, сито примружуючи очі, ніж дертись у ту шибку до кімнати знадвору, сподіваючись ще, окрім того, добрячого собі штурхана.