— Хоч би що сталося, — мовила вона, — одна річ не зміниться. Навіть якщо мені доводиться ходити в лахмітті, я можу лишатися принцесою в душі. Звісно, почуватися нею було би значно легше, якби я була вбрана у позолочену парчу, але хіба ж може бути вища радість, ніж бути принцесою тоді, коли цього ніхто не помічає? Жила ж колись Марія Антуанетта — її скинули з трону, ув'язнили в темниці, їй довелося вдягатись у траурне вбрання, її волосся посивіло, та ще й усі ображали її, дражнили Вдовичкою. І все ж у ту мить вона була ще більше королевою, ніж за веселого розкішного життя. А найбільше я захоплююсь нею згодом. Вона не злякалася верескливої юрми, бо була сильнішою за всіх тих людей, навіть коли вони їй відрубали голову.
Подібна думка не була новою — Сара вже не раз міркувала про це. Дівчинка втішалась нею, коли випадали гіркі дні, й тоді вона ходила по будинку з виразом на обличчі, якого міс Мінчін не могла збагнути. Власниця пансіонату неабияк дратувалася, бо їй здавалось, ніби Сара подумки ширяє десь далеко — відчуває власну зверхність над усім світом. Виглядало на те, що вона майже не чує грубощів і ядучих образ, які лунають у її адресу, а якщо й чує, то зовсім ними не переймається. Подеколи, вичитуючи щось своїй підопічній у звично жорстокій, деспотичній манері, міс Мінчін помічала у спокійному погляді Сариних надто дорослих очей відблиск гордої посмішки. Вона не знала, що тоді Сара сама собі каже: "Ви навіть гадки не маєте, що лаєте принцесу. І якби мені лишень забаглося, я могла би єдиним порухом руки засудити вас до смертної кари. Я зжалилася над вами тільки тому, що я — принцеса, а ви — звичайна собі нерозумна, злостива стара жінка, й не здатні змінитися на краще".
Такими думками Сара переймалася більш за все. Дивовижно, але вони заспокоювали дівчинку — і це було їй справді потрібно. Доки Сара перебувала під захистом таких думок, вона не злилась і не відповідала грубощами на злість і грубість інших.
"Принцесі годиться бути ввічливою", — казала вона сама собі.
Тож коли служниці, беручи приклад зі своєї хазяйки, ображали дівчинку й помикали нею, вона знаходила в собі сили тримати голову рівно й відповідати дуже ввічливо — від такого тону ті лишень витріщали очі.
— Вона так пишається, наче приїхала сюди з Букінгемського палацу, це сопливе дівчисько, — казала кухарка, підсміюючись. — Я частенько на неї зриваюся, але правди ніде діти: вона ніколи не забуває про гарні манери. "Якщо ви дозволите", "Чи не були б ви такі ласкаві?", "Перепрошую", "Чи дозволите потурбувати вас?" Вона знай сипле собі всякими слівцями, наче так і треба.
Наступного ранку після раптового знайомства з Рам Дасом і його мавпочкою Сара сиділа у класній кімнаті поміж своїх учениць. Вона вже закінчувала урок і збирала підручники з французької, згадуючи про різні випробування, що випали на долю осіб королівської крові, коли вони приховували своє походження. Наприклад, Альфреду Великому дружина пастуха надавала ляпасів, коли той спалив хлібці, які був змушений пекти. Оце, напевно, та жінка злякалася, коли зрозуміла, що накоїла. Якби ж міс Мінчін довідалася, що Сара — Сара, в якої пальці вилазять із дірявих черевиків, — насправді принцеса!
На обличчі дівчинки з'явився ненависний власниці пансіонату вираз. Вона не змогла стримати люті — підскочила до вихованки й дала їй ляпаса, точнісінько так, як пастухова дружина колись відважила королю Альфреду. Ляпас примусив Сару спам'ятатися. Вона виринула з мрій і, переводячи подих, якусь мить стояла нерухомо. А потім мимохіть засміялася.
— З чого це ти смієшся, нестерпне, нахабне дівчисько? — вигукнула міс Мінчін.
Сарі знадобилося кілька секунд, що опанувати себе і згадати, що насправді вона — принцеса. Її щока почервоніла й пекла від отриманого удару.
— Я задумалась, — відповіла дівчинка.
— Негайно проси в мене вибачення! — крикнула міс Мінчін.
Сара на якусь мить вагалася перед тим, як відповісти.
— Я готова перепросити за свій сміх, якщо це було нечемно з мого боку, — сказала вона. — Але я не проситиму пробачення за те, що я задумалась.
— І про що ж це ти думала? — вимогливо спитала міс Мінчін. — Як ти взагалі посміла? Про що це ти задумалась?
Джессі захихотіла. Вони з Лавінією штурхали одна одну ліктиками, щоб привернути увагу. Втім, це було зайве: всі дівчатка вже й так відірвалися від книжок, щоб послухати. Їм подобалося спостерігати за нападками міс Мінчін на Сару. Сара завжди відповідала якимись дивними словами й не виглядала зляканою ані на йоту. От і зараз вона не виказувала страху, хоча її щока після ляпаса горіла й очі були яскраві, мов зірки.
— Я задумалась про те, — з гідністю, ввічливо відповіла вона, — що ви навіть не здогадуєтеся, що чините.
— Як це: я не здогадуюся, що чиню? — міс Мінчін забило дух від люті.
— Саме так, — вела далі Сара. — Я міркувала про те, що б сталося, якби я була принцесою, а ви дали мені ляпаса, — як я на це відповіла б. Також я думала: якби я і справді була принцесою, то ви б ніколи не наважилися на такий учинок, хай би що я сказала чи зробила. А ще я думала про те, як би ви здивувалися, коли б раптом з'ясували, що…
Дівчинка так виразно уявила собі навіяну фантазією картинку, що в її словах відчувалась упевненість, здатна справити враження навіть на міс Мінчін. Власниці пансіонату з її обмеженим, вузьким розумом навіть на мить здалося, що за цими безстрашними, впевненими словами ховається якась правдива сила.
— Що? — вигукнула вона. — Що з'ясувала?
— Що я і справді принцеса, — мовила Сара, — і можу робити все, що заманеться, — все, що спаде мені на гадку.
Усі учениці завмерли з круглими від неймовірного подиву очима. Лавінія навіть перехилилася через сидіння, щоб краще було видно.
— Геть до своєї кімнати! — оскаженіло закричала міс Мінчін. — Негайно! Геть із класу! А ви, юні леді, повертайтесь до своїх уроків!
Сара легенько вклонилася.
— Перепрошую за свій сміх, якщо він здався вам неввічливим, — сказала вона і вийшла з кімнати, лишивши міс Мінчін потерпати від власної люті, а дівчаток — перешіптуватись над підручниками.
— Ти її бачила? Ти бачила, яка вона була дивна? — ніяк не могла вгамуватися Джессі. — Я зовсім не здивуюся, коли виявиться, що все це не просто так. Думаю, вона щось приховує!