— Далі дороги немає, Джеффрізе. Вистава скінчилася. Майк Джеффріз посміхнувся до нього.
"Надто він упевнений, — подумав Вінсент. — Невже, чорт забирай, Шерідан мав рацію?.."
— Ви можете самі спокійно піти за нами, — провадив Він-сент. — Або ми вас заберемо. На ваш розсуд.
Джеффріз засміявся. Спокійний, упевнений у собі. Він помітив, що генерал не зводить з нього очей.
— Не буде ні того, ні того, — відказав Джеффріз. Голос у нього виявився на диво звучний. — Ми полетимо цим літаком.
Вінсент зробив знак рукою. Агенти почали змикатися кільцем навколо них.
Та Майк і далі посміхався.
— У вас тільки чотири бомби, — сказав він. Його очі, що схрестилися поглядом з очима Вінсента, блиснули холодним металом. — А тому не робіть дурниць.
— Ми знаємо, що в нас чотири бомби, — мовив Вінсент. Він почував себе цілковитим йолопом, маріонеткою, яка сліпо підкоряється помахам рук цього суб'єкта. — Ну то й...
"Валіза. Валіза в його руці. О боже! Шерідан мав рацію. В цій валізі п'ята бомба!"
Вінсент широко розкритими очима дивився на шкіряну валізу.
Майк Джеффріз прочитав його думки.
— Ви вгадали, — сказав він. — Ми сідаємо в цей літак. Ви нам не перешкоджаєте. Навіть не намагаєтеся це зробити. Бо якщо спробуєте... — Він знову посміхнувся й знизав плечима. — Якщо хто-небудь підійде до мене ближче, ніж на два метри, або хоча б пальцем торкнеться Пет, це місто зникне з лиця землі.
Запала тиша. Потім Вінсент почув, як Майк Джеффріз заговорив, майже тими самими словами, якими Шерідан пояснював йому це у вертольоті:
— Детонатор цієї бомби обладнаний ручною системою блокування, — мовив Джеффріз, і слова його гучною луною відбилися в довгому коридорі. — Перші п'ять ланок блокування ро-зімкнуто. Я притискаю рукою останню ланку. Якщо я припиню тиск, можете послати Лос-Анджелесу вітальний поцілунок.
"Прокляття! Він має рацію. Милий боже, ми таки не можемо торкатись його! Якщо ми його застрелимо або щось іще,.. Якщо [274] він чомусь послабить тиск, хоч трішечки, як сказав Шерідан, відбудеться детонація, і..."
Джеффріз підійшов ще ближче до Вінсента, не відводячи від нього очей.
— Нам нема чого втрачати, — сказав він.
Вінсент усе ще стояв нерухомо. Здавалося, примерз до місця.
— Ану торкніться мене, — мовив Джеффріз тихим, скрадливим голосом, майже пошепки. — Спробуйте.
Вінсент відчував, що йому от-от стане погано. Він зробиз знак своїм людям і хрипко наказав:
— Пропустіть їх.
Майк Джеффріз і Пет Х'юз пройшли повз них. Раптом Джеффріз спинився і знов обернувся до Вінсента.
— Може, ви недооцінюєте мене, то глядіть, не робіть цієї помилки, — холодно сказав він. — Якщо цей літак сяде деінде, крім Парижа, якщо хто-небудь потурбує нас на борту чи після приземлення, на цьому з жартами буде покінчено, містере. Я відпущу цю штуку.
І вони з Пет пішли далі серед мертвої тиші. Вінсент обернувся до своїх агентів:
— Дайте їм спокій. Не чіпайте їх. Ми не можемо нічого вдіяти... — Голос його тремтів.
Через двадцять хвилин літак ДС-8 компанії "Ер Франс" злетів у них перед очима в небо.
18
Генерал Шерідан звернувся до митного урядовця:
— Ви маєте змогу зробити для мене екстрений виклик?.. Чудово. Мені потрібен Білий дім. Використайте код Альфа-Квебек-шість-шість. Скажіть їм, що говоритиме генерал Артур Шерідан. Вони з'єднають вас негайно.
— Гаразд, сер. Пробачте, генерале, а кого викликати?
— Президента. Президента Даулінга. Я почекаю тут. Митник хотів був щось сказати Шеріданові, але прикусив язика й узявся за телефонну трубку,
Шерідан відійшов разом з Вінсентом у куток кабінету.
— Ми не можемо допустити, щоб вони приземлилися в Парижі.
Обличчя Вінсента спотворювала гримаса.
— Чи, ви гадаєте, я цього не розумію? Але що ми можемо вдіяти?!
— Зробити простий арифметичний підрахунок, — відповів Шерідан. [275]
— Про що ви...
— На борту цього авіалайнера сто сорок чоловік, — сказав Шерідан. — А в Парижі живе кілька мільйонів. От і прикиньте...
— Ви натякаєте на те, щоб... Але ми не можемо такого зробити!
— Чому ж, під три чорти? — спалахнув Шерідан. — Якщо у вас є кращі пропозиції, викладіть їх мені зараз же.
— Але ви не маєте повноважень на таку акцію, — заперечив Вінсент.
— Ми обговоримо це іншим разом, — відрубав Шерідан. — Поки що, в цю мить, нам ніяких заходів уживати не треба. Маємо досить часу, поки цей літак опиниться над Північною Атлантикою, далеко від населених місць. А тим часом...
Митник уже простягав йому телефонну трубку, і він схопив її.
— Сер, говорить генерал Шерідан... Так, сер. Ситуація така...
Поклавши трубку, він повернувся до Вінсента.
— Президент сказав, щоб я все зважив. Вінсент мовчав.
— Він сказав, що повністю підтримає будь-які акції, що їх я визнаю за необхідні.
Вінсентові наче мову одібрало.
— Менш як за годину ми будемо в Нортоні, — сказав Шерідан. — На той час я прийму рішення.
"Бреше, — мовив Вінсент сам до себе. — Він уже прийняв рішення".
— Робін-Гуд-шість, Робін-Гуд-шість, говорить Куїн-Мері. Як чуєте? Прийом.
Пілот ведучого винищувача-перехоплювача Ф-106 натиснув кнопку переходу на передачу.
— Куїн-Мері, говорить Робін-Гуд-шість, чую вас добре, прийом.
Оператор радіолокаційної станції наведення стежив за індикатором з тією невимушеністю, яка приходить з досвідом. Ось з'явилися два літаки Ф-106, що летять на висоті п'ятнадцяти тисяч метрів за сто миль від берегів Гренландії.
— Екстрене перехоплення, повторюю, екстрене перехоплення, — передав оператор. — Підтвердіть позивними браво-танго-альфа.
— Підтверджую, браво-танго-альфа. — Голос із арктичної стратосфери долинав мов з того світу. — Вас зрозумів, Куїн-Мері: екстрене перехоплення.
— Підтвердіть, ведений. [276]
— Вас зрозумів, — підключився пілот другого, винищувача.
— Прийнята, Робін-Гуд. Вектор три-нуль-нуль, висота один-один. Підтвердіть.
Обидва винищувачі перейшли на новий курс і плавно почали зниження до висоти в одинадцять тисяч метрів. Пілот ведучого Підтвердив, що вони на новому курсі.
— Робін-Гуд-шість, говорить Куїн-Мері.
— Прийом, Мері.
— Робін-Гуд, вам наказано: не готувати ракети до пуску. Повторюю: не готувати ракети до пуску. Як зрозуміли? Прийом.