5
Боб Вінсент тихо вилаявся. Нічого приємного в тому, що досі болить нога, якої давно немає. Це сталося в ті часи, коли він, молодий і енергійний агент ФБР, брав участь в оточенні банди, яка захопила банк і вбила трьох полісменів. їхня група загнала гангстерів у пастку. Вінсент ускочив до приміщення, заповненого сльозоточивим газом. Але один із бандитів виявився не засліпленим. Він лежав на підлозі з автоматом і дав чергу майже впритул. Вінсентові пощастило. Кулі влучили не в живіт, куди поціляв бандит, а посікли йому ліву ногу. Лікарі навіть не намагалися врятувати її. Начальство висловило йому своє глибоке співчуття, і всі вирішили, що кар'єра Боба Вінсента у ФБР на цьому скінчилася. Проте він, зціплюючи зуби і тамуючи біль, пройшов крізь усі тренування і, на подив медиків, не втратив рішучості лишитись у ФБР. Вінсент поїхав до Вашінгтона, де після трьох днів нетерплячого очікування його прийняв сам шеф ФБР. Він вислухав Вінсента, не мовивши й слова, і надав йому змогу скласти іспити. Коли ж Вінсент упорався з усіма тестами, включаючи смугу перешкод та вільну боротьбу, причому одержав найвищі оцінки, головний шеф наказав поновити його на службі. Боб Вінсент неуважливо потирав собі коліно й нижче, де починався пластиковий протез. Мало хто знав, що він без ноги. Боб поглянув на свого помічника. Лью Кербі скидався на ходячий оцупок колоди: куций і дебелий, він, завдяки широким грудям та могутнім плечам, здавався нижчим за свої сто сімдесят сантиметрів. З першого погляду ніхто не вгадав би, що ця людина — працівник ФБР, до того ж винятково обдарований. Лью свого часу був чемпіоном серед студентів з боксу та з боротьби у важкій вазі. Крім величезної фізичної сили, він мав гострий розум. Лью вивчав організований злочинний світ, як інші він [166] вчають економіку або електроніку. Він був наділений рідкісний даром перевтілюватися, входити в роль того, хто ховався на протилежному, тіньовому боці закову. З окремих фрагментарних відомостей і фактів він умів цілком точно відтворити повну картину. Боб Вінсент вважав, що в роботі, яка чекає на них, Лью буде корисним як ніхто інший.
З перших років служби Боб готував себе до відповідальної роботи і тепер обіймав посаду заступника директора Федерального бюро розслідувань, керуючи відділенням у Сеет-Луїсі, штат Міссурі. Більшість керівних працівників ФБР рідко покидали свої кабінети. їхня діяльність була схожа на роботу капітана великого корабля. Він керує судном та командою, не входячи в деталі. До нього від кожного осередку тягнуться нитки інформації, контролю і керівництва. І хоч він час від часу здійснює інспекторські перевірки, навіть іноді заглядає в трюм, — усе ж таки веде він корабель, перебуваючи на капітанському містку, а не в машинному відділенні або на кормі.
Таке було й становище Вінсента як заступника директора ФБР. Йому підлягала невелика група тямущих і висококваліфікованих працівників та спеціальних помічників. Вони виконували всю роботу під його наглядом і керівництвом, а коли виникала потреба прийняти якесь відповідальне рішення, це робив він, Боб Вінсент.
Уперше за десять років, відколи він обійняв цю посаду, йому довелося, всупереч власному бажанню, відмовитись від усталеного звичаю. Він досі не міг прийти до тями від одержаного наказу. Не пропозиція чи там рекомендація, а твердий наказ, навіть не підсолоджений офіційною ввічливістю. Сам директор наказав йому покинути кабінет і взяти безпосередню участь у розслідуванні. Вінсента повідомили, що справа ця перебуває під безпосереднім контролем Білого дому і особисто президента.
На перший погляд Боб Вінсент справляв враження людини незворушної. Стриманий, досвідчений, винятково розумний, він рідко спалахував. У свої сорок сім років, захищений муром упевненості в собі, він не відчував потреби в словах ні щоб переконати когось у своїх здібностях, ні для самоствердження. Особливо тоді, коли стикався з людьми свого рангу.
Для стюардеси, яка проходила повз їхні крісла під час польоту, Роберт Вінсент був людиною, чий рід занять дуже важко вгадати. Стюардеси часто грають поніж себе в цю гру і набили на ній руку, але Вінсент однаково міг бути і страховим агентом, і службовцем банку, і юристом. Він був придатний для будь-якої відомої дівчатам професії. Чоловік трохи вищий за сто вісімдесят сантиметрів, вагою близько вісімдесяти кілограмів, бездоганно вдягнений, з хусточкою в нагрудній кишені. Колись темно-каштанове, а тепер майже сиве волосся зачесане назад. [167]
Темно-карі, майже чорні очі добре вирізняються на досить приємному видовженому обличчі. На думку стюардеси, Боб Вінсент міг би також правити за модель для реклами різних товарів. У всякому разі, подумала дівчина, переходячи до інших крісел, він та його супутник не завдавали їй клопоту як пасажири. Один спав, а другий, трохи старший, від самого початку рейсу глибоко замислився про щось. Так воно й було, бо Вінсент повернувся подумки на кілька годин назад, коли його викликав Вашінгтон, — дзвонив Дік Морроу, — щоб жбурнути йому до рук цю розжарену головешку.
— Ти вже ознайомився з доповідною?
— Так, — відповів Вінсент, — я її переглянув.
— І якої думки ти про це, Бобе?
— Цікаво.
— І все?
— Дуже цікаво. Ти вдоволений?
Морроу гмукнув.
— Забирай її собі. Наказано згори. Тобі доручено цю справу" І ти повинен зайнятися нею особисто, — додав він.
Вінсент помовчав хвилину, тоді спитав:
— Справді? Це також згори?
— Еге ж. Шеф зараз у Білому домі. Він подзвонить тобі, тільки-но повернеться. — Морроу замовк, ніби вагався, якими конкретно словами передати співрозмовникові наказ. — Слухай, Бобе, може, ти не зовсім точно зрозумів мене. Ти повинен працювати на місці подій. Особисто все робити, особисто доповідати сюди і таке інше.
— Діку, якщо я не помилився...
— Ні, не помилився, — засміявся Морроу. — Пакуй валізу, старий.
Вінсент насупився.
— Я повинен знати набагато більше, якщо від мене вимаа гають роботи. Я...
— Ти одержав повідомлення з Канзас-Сіті? — перепинив його Морроу.
— Ні. Нічого звідти на столі в мене не було. У всякому разі сьогодні, — відповів Вінсент.