Форд не знав куди йому поткнутись у цьому світі. Він навіть не здогадувався, які фізичні закони визначають його просторові величини чи характеристики, але його інстинкт підказував шукати найбільш визначну ознаку ландшафту і прямувати до неї.
Десь далеко, на незрозумілій відстані — чи це була миля, чи мільйон миль, чи прямо перед носом? — досягав неба величний гігантський пік, від якого громадились одне на одного і відгалужувалися аканти , агломерати та архімандрити .
Форд як міг пробивав собі шлях де поповзом, де перелазами, і нарешті досягнув гори через невизначений проміжок часу.
Розкинувши руки, щосили чіпляючись за грубу, ребристу і щербату поверхню, він повз гірським схилом. Переконавшись, що знаходиться у безпеці, Форд зробив страшенну помилку і поглянув униз. Поки він повз, ліз і матюкався, відстань між ним і землею його мало бентежила, але в цей момент, коли він висів на руках, чіпляючись за скелю, всередині в нього все похололо. Пальці вже біліли від напруги і болю. Зуби, непідвладні йому, скреготали. Очі закотилися всередину від хвиль нудоти.
Величезним зусиллям волі він змусив себе розімкнути пальці і відштовхнувся від скелі.
Форд відчув як пливе. Геть. А потім, наперекір знайомим законам фізики, вгору. І вгору.
Він відкинув плечі назад, дав рукам безвольно впасти вниз, направив погляд вверх і дозволив нести себе все вище і вище.
Незабаром, якщо цей термін мав хоч б якесь значення у цьому віртуальному всесвіті, над його головою почав вимальовуватись виступ, за який можна було схопитися, і на який можна було вилізти.
Він звівся, потім схопився, а потім і виліз.
Навіть трохи задихався. Всі ці фізичні вправи були доволі напруженими.
Він міцно схопився за виступ і сів. Форд не був певен від чого саме він таким чином себе оберігав: від того, щоб не впасти чи від того, щоб не злетіти, але, хай там як, йому потрібно було за щось вчепитись і оглянути світ, який раптом простягнувся під його ногами.
Від висоти голова в нього знову пішла колом і крутилася доти, доки він не зрозумів, що заплющивши очі, жалібно рюмсає обіймаючи величезну скелю, яка височіє кудись догори.
Поступово він зміг вирівняти дихання. Подумки Форд безперестанку повторяв собі, що це все лише комп'ютерна графіка. Віртуальний світ. Симульована реальність. І він може вийти з неї будь-якої миті.
Форд так і зробив.
Він сидів у м'якому синьому шкіряному офісному кріслі перед комп'ютерним терміналом.
Це його заспокоїло.
Він чіплявся за поверхню неймовірно високої скелі, на вузькому виступі над прірвою, яка змушувала його мозок знову і знову ходити обертом.
Насправді, вся справа була не у висоті. Він неймовірно хотів би, щоб ландшафт під ним перестав так божевільно тріпотіти і колихатися. Потрібно триматися. Не за скелю — це лише ілюзія. Йому треба втримати ситуацію під контролем і знайти сили поглянути на світ, в якому він перебував, без емоційних переживань.
Він весь зжався і от, в той момент, коли він саме збирався відштовхнутися від поверхні скелі, раптом відкинув саму ідею скелі і тепер просто сидів: легко і вільно. Форд оглянув навколишній світ. Його дихання було рівним. Він повністю спокійний. І знову впевнений в тому, що робити.
Він опинився у чотиривимірній топологічній моделі фінансової системи Путівника і зовсім скоро хтось чи щось дуже захоче дізнатися навіщо.
А ось і вони.
Пливучи через віртуальний простір, до нього наближався невелика зграйка бридких істот з маленькими гострими голівками, тоненькими вусиками і стальними очима. Вони ще здалеку почали засипати його питаннями типу: хто він такий, що він тут робить, який у нього допуск, який допуск у агента, який дав йому допуск, які проміри його внутрішньою поверхні стегна і тд. Лазерні промені бігали вздовж нього, наче він був пакетиком печива, який сканують на касі. Раптом з'явилися і важкі бойові лазери, так про всяк випадок. Той факт, що все це відбувалося у віртуальній реальності не мало жодного значення. Бути вбитим віртуальним лазером у віртуальному світі так само ефективно, як і реальним лазером у рельному світі, бо ми живі на стільки, на скільки думаємо, що живі і мертві на стільки, на скільки думаємо, що мертві.
Скануючи його відбитки пальців, сітківку і малюнок залисин волосся, істоти надзвичайно збудилися. Їм зовсім не подобалася та інформація, яку вони отримували. На Форда раптом посипався град питань дуже особистого характеру. Скрипучі голоси істот від збудження зривалися на вереск. Маленький хірургічний скальпель потягнувся до шиї Форда. Затримавши подих, і тихенько молячись про себе, він витягнув з кишені Кар-Пол-Ід Ванн Харла і помахав перед ними.
Одразу ж кожен лазер було спрямовано на маленьку картку, скануючи її вздовж і впоперек, перевіряючи кожну молекулу.
Раптом вони всі зупинились.
Вся зграя маленьких віртуальних інспекторів виструнчилась і була готова до його команд.
— Раді вас бачити, містере Харл, — хором вигукнули вони. — Ми можемо чимось вам допомогти?
Рот Форда розтягнувся у повільній і шкодливій усмішці.
— А знаєте, — промовив він, — мабуть, що так.
Через п'ять хвилин його вже там не було.
Тридцять секунд, щоб виконати роботу і три хвилини тридцять секунд, щоб замести сліди. Він міг зробити все, що завгодно у віртуальному світі. Ну принаймні все. Можна було навіть переписати власність компанії на своє ім'я, проте він сумнівався, що така справа залишиться непоміченою. Та й, врешті-решт, він цього не хотів. Така робота вимагає відповідальності, а ще постійно треба буде затримуватися в офісі до ночі, не кажучи вже про неминуче судове росзлідування із звинуваченням у шахрайстві і тривале перебування у в'язниці. Йому потрібно було щось таке, чого ніхто крім комп'ютера не помітив би — саме це і зайняло тридцять секунд.
Решта три з половиною хвилини пішли на те, щоб запрограмувати комп'ютер так, щоб він не помітив те, що він щось помітив.
Він повинен був не хотіти знати про Фордові справи і таким чином той міг спокійно покинути машину налаштовувати захисні механізми проти будь-якої особистої іфнормації, яка тільки з'явиться. Таку техніку програмування він запозичив у політиків: будь-яка людина, яка обирається на високу посаду, одразу вмикає ментальний блок проти правди і совісті.