— Боже-світе! Конрад! Лицар промовив усміхаючись: [141]
— Так, дорогий майстре, це я, ваш челядник Конрад. Пробачте лише мені за рану, яку я вам завдав. Власне, дорогий майстре, я мав би вас убити, ви, мабуть, і самі розумієте, але все вийшло зовсім інакше.
Майстер Мартін, геть збентежений, відповів, що все-таки краще, що його не вбито, а на маленьку подряпину він і зовсім не зважає.
А коли Мартін із новими гостями ввійшов до кімнати^ де 8 весільчанами сиділи молодий і молода, всі здивувалися й потішились, побачивши прекрасну даму, що була викапана молода, наче сестра-близнючка.
Лицар із шляхетною чемністю наблизився до нареченої і промовив:
— Дозвольте, люба Розо, побути Конрадові на вашім весіллі. Сподіваюсь, ви не сердитесь більше на шаленого, несамовитого челядника, який мало не вчинив вам великого горя?
Коли ж тепер молоді і майстер Мартін, украй здивовані й збентежені, ззирнулися один на одного, старий пан фон Шпангенберг промовив:
— Ну, ну, я бачу, треба мені все вам розтлумачити. Це мій син Конрад, а це, як бачите, його люба дружина, що зветься Розою, як і ваша мила наречена. Пригадайте, майстре Мартіне, нашу розмову. Кояи я вас запитав, чи видали б ви за мого сина свою Розу, я мав на це особливі підстави. Хлопець до нестями 8акожався був у вашу Розу: він примусив мене відкинути всі церемонії, і я пішов у свати. Та коли я сказав йому, як зневажливо ви мене спровадили, він проліз до вас у найбезглуздіший спосіб, як бондар, щоб заслужити Розину прихильність і викрасти и у вас. Ну, а ви його вилікували дрюком по спині. Спасибі вам за це, бо він знайшов шляхетну панну, яка, зрештою і була його Розою і яку він від самого початку носив своєму серці.
Дама тим часом мило й лагідно привітала наречену повісила їй на шию багате намисто з перлів як весільний подарунок.
— Дивись, люба Розо,— промовила вона далі, відділяє чи зовсім сухий букетик від свіжих квітів, що ясній в неї на грудях,— дивись, люба Розо, це ті квітки, які ті дала моєму Конрадові в нагороду за перемогу. Він Щ ревно беріг, поки не побачив мене і не подарував їх мені Не сердься на мене за це. '
Роза почервоніла, засоромлено опустила очі й сказала [142]
— Ах, шляхетна пані, як ви можете таке говорити? Хіба ж би міг лицар покохати мене, просту дівчину? Тільки ви були його коханням, і тому, що я також звуся Розою і, як усі кажуть, трохи схожа на вас, він і хотів був свататись до мене, але тільки вас маючи на думці.
Уже вдруге весільний поїзд мав вирушати до церкви, коли увійшов ще один юнак, одягнений на італійський лад у чорний оксамит із прегарним мереживним комірцем, з багатим золотим ланцюжком на шиї.
— О Райнгольде, мій Райнгольде! — вигукнув Фрідріх і кинувся йому на груди.
Наречена і майстер Мартін теж радісно загукали:
— Райнгольд, наш славний Райнгольд приїхав!
— Хіба ж я не казав тобі,— промовив Райнгольд, гаряче обіймаючи Фрідріха,— хіба ж я не казав тобі, мій щирий друже, що для тебе все може скінчитись щасливо? Дозволь мені разом з тобою відсвяткувати твоє весілля: я приїхав здалеку заради цього, а на вічний спомин повісь у своєму домі оцю картину, яку я намалював і привіз для тебе.
Він покликав служників, і ті внесли велику картину в розкішній золотій рамі, де зображені були майстер Мартін у своїй майстерні та його челядники Райнгольд, Фрідріх і Конрад, що працюють над великою бочкою, а прекрасна Роза саме входить до майстерні. Всі дивом дивувалися, як правдиво, якими розкішними барвами був намальований той майстерний твір.
— Ну,— сказав Фрідріх усміхаючись,— оце, мабуть, і є твій найвищий взірець бондарського ремесла? Мій стоїть там, у сінях, але незабаром і я створю щось інше.
— Я знаю все,— сказав Райнгольд,— і вважаю, що ти щасливий. Міцно тримайся свого мистецтва, яке набагато легше можна поєднати з домашнім життям, ніж моє.
На весільній учті Фрідріх сидів між двома Розами, а Напроти нього майстер Мартін між Райнгольдом і Конрадом. Тоді пан Паумгартнер наповнив Фрідріхів келих по вінця благородним вином і випив за здоров'я майстра Мартіна та його славних челядників. Потім келих пішов по Колу. Перший випив шляхетний юнкер Гайнріх фон Шпангенберг, а тоді вже і всі шановні майстри, що сиділи За столом, випивали за здоров'я майстра Мартіна та його славних челядників.