Молодик не лише завважив цю жінку, ні, він ще й упізнав її, а впізнавши, стенувся, зупинився, ошелешено дивлячись їй у спину, і враз пустився її доганяти. Мало не збивши з ніг якогось перехожого з глеком у руках, молодик наздогнав жінку і, важко переводячи подих від хвилювання, покликав її:
— Нізо!
Жінка обернулася, примружила очі, виображаючи на обличчі холодне невдоволення, і сухо відгукнулася по-грецькому:
— Ба, це ти, Іудо! А я тебе відразу й не впізнала. Та це добрий знак. У нас є прикмета, що той, кого не впізнали, забагатіє...
Хвилюючись так, що аж серце почало скакати, як пташка під чорним накривалом, Іуда спитав тремтливим шепотом, побоюючись, щоб не почули перехожі:
— Куди ж ти йдеш, Нізо?
— А навіщо тобі це знати? — відповіла Ніза, уповільнюючи ходу і спогорда дивлячись на Іуду.
Тоді голос Іуди забринів якось по-дитячому, він зашепотів розгублено:
— Але як так?.. Адже ми домовилися. Я хотів зайти до тебе. Ти сказала, що весь вечір будеш вдома...
— Ой, ні, ні, — відповіла Ніза і примхливо закопилила нижню губу, від чого Іуді здалося, що її обличчя, найвродливіше обличчя, яке будь-коли він бачив у житті, стало ще кращим, — я знудилася. У вас свято, а що накажеш робити мені? Сидіти і слухати, як ти зітхатимеш на терасі? Та ще боятися, що служниця розкаже про це чоловікові? Ні, ні, я надумала піти за город слухати соловейків.
— Як за город? — запитав спантеличений Іуда. — Сама?
— Певно, сама, — відповіла Ніза.
— Дозволь мені супроводжувати тебе, — задихаючись, попросив Іуда. Думки його скаламутилися, він забув про все на світі й дивився благально в блакитні очі Нізи, які тепер здавалися чорними.
Ніза нічого не відповіла і наддала ходи.
— Чом же ти мовчиш, Нізо? — жалібно попитав Іуда, рівняючи по ній свій крок.
— А мені не буде нудно з тобою? — раптом спитала Ніза і зупинилась.
Умить Іудині думки пішли шкереберть.
— Гаразд же, — полагіднішала врешті Ніза, — пішли.
— А куди, куди?
— Чекай-но... зайдімо в цей двір і умовимося, а то я боюся, що хтось знайомий побачить мене, а потім і рознесуть, що я була з любасом на вулиці.
І враз на торговищі не стало Нізи та Іуди. Вони перешіптувалися в підворітті якогось будинку.
— Іди до маслинового маєтку, — шепотіла Ніза, насовуючи запинало на очі й відвертаючись від якогось чоловіка, який з відром увіходив у підворіття, — в Гефсиманію, за Кедрон, зрозумів?
— Так, так, так.
— Я піду вперед, — вела далі Ніза, — але ти не йди слід у слід за мною, а відстань від мене. Я відійду вперед... Коли перейдеш потік... ти знаєш, де грот?
— Знаю, знаю...
— Пройдеш повз маслинові вичавки вгору і повертай до гроту. Я буду там. Та не смій іти зараз же за мною, май терпець, почекай тут. — І з цими словами Ніза вийшла з підворіття, наче і не говорила з Іудою.
Іуда простояв якусь хвилю сам, намагаючись зібрати докупи збурені думки. Серед них була гадка про те, як він пояснюватиме свою відсутність на святковій трапезі серед рідні, Іуда стояв і вигадував якусь брехню, але через збудження нічого до ладу не обміркував і не приготував, а ноги самі винесли його безвольного із підворіття геть.
Тепер він змінив напрям свого руху і вже не швидкував у бік Подолу, а повернув назад до палацу Каїфи. Свято вже увійшло в город. Навколо Іуди у вікнах не лише сяяли вогні, але вже було чути славослів’я. Останні запізнілі перехожі гнали віслюків, підстьобували їх, кричали на них. Ноги самі несли Іуду, і він не помітив, як повз нього промайнули вкриті мохом страшні Антонієві вежі, він не чув трубного гуку з фортеці, не завважив на комонну римську варту зі смолоскипом, що залив бентежним світлом його шлях.
Проминувши башту, Іуда, озирнувшись, побачив, що в страшній височині над храмом спалахнули два велетенських п’ятисвіччя. Але їх Іуда добачав також неясно, йому здалося, що над Єршалаїмом засвітилося десять небачених за розміром лампад, що змагалися пересвітити єдину лампаду — місяць, який все вище підбивався над Єршалаїмом.
Тепер Іуді було байдуже до всього, він поривався до Гефсиманської брами, він хотів швидше вийти з города. Часом йому здавалося, що попереду нього, серед спин та облич перехожих, прохоплюється гнучка постать, веде його за собою. Але це була мана — Іуда розумів, що Ніза значно випередила його. Іуда перебіг повз міняльні крамнички і дістався нарешті Гефсиманської брами. Біля неї, спалюваний нетерплячкою, він усе ж таки мусив загаятися. В город увіходили верблюди, слідом за ними в’їжджала військова сирійська сторожа, яку Іуда подумки прокляв...
Та всьому приходить край. Знетерпеливлений Іуда був уже за городським муром. Ліворуч від себе Іуда бачив маленьке кладовище, коло нього — кілька смугастих наметів прочан. Перейшовши курну дорогу, залиту місяцем.. Іуда попрямував до кедронського потоку, щоб перебратися через нього. Вода тихо дзюрчала в Іуди під ногами. Перескакуючи з каменя на камінь, він зрештою вибрався на протилежний гефсиманський берег і невимовно зрадів, побачивши, що дорога попід садами безлюдна. Недалеко вже проглядали напіврозвалені ворота маслинового маєтку.
Після задушливого города Іуду вразив запаморочливий запах весняної ночі. З саду через огорожу виливалася хвиля пахощів миртів та акацій з гефсиманських прилук.
Біля воріт ніхто не сторожував, нікого коло них не було, і через кілька хвилин Іуда вже біг під таємничою тінню розложистих величезних маслин. Дорога провадила вгору. Іуда піднімався, важко сапаючи, час від часу потрапляючи з темряви у візерунчасті місячні килими, що нагадували йому ті килими, що він бачив у крамниці ревнивого Нізиного чоловіка. По якомусь часі промайнули ліворуч від Іуди, на галявині, маслинові вичавки з важким кам’яним давилом і купа якихось діжок. У саду нікого не було. Робота скінчилася із заходом сонця, і тепер над Іудою гриміли та лящали солов’їні хори.
Мета Іуди була близькою. Він знав, що праворуч у темряві зараз почується тихий шемріт спадаючої в гроті води. Так і сталося, він почув його. Ставало прохолодніше. Тоді він уповільнив крок і неголосно гукнув:
— Нізо!
Але замість Нізи, відлипши від товстого стовбура маслини, на дорогу скочила чоловіча оцупкувата постать, і щось зблиснуло у неї в руці й відразу погасло. Іуда, слабо скрикнувши, сіпнувся назад, але інший чоловік перетяв йому шлях.