— Ще, ще, королево Марґо, — шепотів Коров’єв, з’явившись поряд, — треба облетіти зали, щоб шановні гості не відчували себе покинутими.
І Марґарита знову вилетіла із кімнати з басейном. На естраді за тюльпанами, де грав оркестр короля вальсів, тепер біснувався мавпячий джаз. Велетенська з кошлатими бакенбардами горила із трубою в руці, важко пританцьовуючи, диригувала. В один ряд сиділи орангутанги, дули в блискучі сурми. На плечах у них верхи примістилися веселі шимпанзе з гармоніями. Два гамадрили з гривами, подібними до лев’ячих, грали на роялях, що їх не було чутно в пискотняві й гуркоті й бухканні скрипок, саксофонів і барабанів у лапах гібонів, мандрилів та мавп. На дзеркальній підлозі незліченні пари, наче злившись, вражаючи спритністю та вивіреністю рухів, крутячись в одному і напрямку, йшли стіною, погрожуючи змести все на своєму шляху. Живі оксамитні метелики пурхали над полчищами танцюристів, зі стелі сипалися квіти. В капітелях колон, коли гасла електрика, загоралися міріади світлячків, а в повітрі пливли болотяні вогні.
Потім Марґарита опинилась у неймовірному за розмірами басейні, оточеному колонадою. Величезний чорний Нептун викидав із пащеки широкий рожевий струмінь. Запаморочливий пах шампанського підіймався з басейну. Тут панували невимушені веселощі. Дами, сміючись, скидали туфлі, віддавали сумочки своїм кавалерам чи неграм, які метушились із простирадлами в руках, а самі з криком кидалися ластівкою в басейн. Піняві стовпи викидало вгору. Кришталеве дно басейну горіло нижнім світлом, яке прошивало товщу вина, і в ньому сріблилися тіла плавців. Вискакували з басейну зовсім п’яними. Гучний сміх дзвенів під колонами і гримів, як у лазні.
Серед усього цього шарварку запам’яталося одне цілковито п’яне жіноче обличчя з безтямними, але й у безтямності своїй благальними очима, і пригадалось одне слово — "Фріда"!
Голова Марґариті пішла обертом від запаху вина, і вона вже хотіла відійти, коли кіт учинив у басейні штуку, яка затримала її. Бегемот почаклував трохи біля Нептунової пащеки, і враз, шумуючи та гуркочучи, хвильна маса шампанського пішла з басейну, а Нептун почав вивергати не-пінну й нешумисту хвилю темно-жовтого кольору. Дами з вереском і гуком:
— Коньяк! — метнулися від країв басейну за колони. За кілька секунд басейн заповнився, і кіт, тричі перекрутившись у повітрі, шубовснув у колихкий коньяк. Виліз він, пирскаючи, з розмоклою краваткою, втративши позолоту з вусів і свого бінокля. За прикладом Бегемота зважилася піти лише ота витівниця-швачка та її кавалер, незнайомий молодий мулат. Обоє вони шугонули в коньяк, але в цю мить Коров’єв підхопив Марґариту під руку, і вони облишили купальників.
Марґариті здалося, що вона пролетіла місцями, де бачила у величезних мурованих ставках гори устриць. Потім вона літала над скляною підлогою, що під нею горіли пекельні печі, а між тими печами метушилися диявольські білі кухарі. Згодом вона, вже втрачаючи тяму, бачила десь темні підвали, де горіли якісь світочі, де дівчата подавали м’ясо, яке сичало на розжареному вугіллі, де пили з великих кухлів за її здоров’я. Далі вона бачила білих ведмедів, що вигравали на гармонійках і танцювали камаринського на естраді... Фокусника-саламандру, який не згорав у каміні... І тут удруге сили її почали вичерпуватись.
— Останній вихід, — прошепотів їй заклопотано Коров’єв, — і ми вільні.
Вона, супроводжувана Коров’євим, знов опинилась у бальній залі, але тепер тут не танцювали, і гості незліченними роями купчилися поміж колон, залишаючи вільною середину зали. Марґарита не пам’ятала, хто допоміг їй зійти на поміст, що з’явився посередині цього вільного простору. Коли вона піднялася на нього, то здивовано почула — десь б’є північ, яка вже давно, за її обліком, минула. З останнім ударом годинника, що гучав невідь-звідки, мовчання опало юрби гостей.
Тоді Марґарита знову побачила Воланда. Він ішов, оточений Абадонною, Азазелло та ще кількома схожими на Абадонну, чорними та молодими. Марґарита тепер побачила, що навпроти її помосту наготований другий — для Воланда. Але він ним не скористався. Вразило Марґариту те, що Воланд вийшов у цей останній великий вихід на балу якраз таким, яким був у спальні. Та самісінька брудна латана сорочка висіла йому на плечах, ноги були в стоптаних нічних шкарбанах. Воланд був зі шпагою, але цією оголеною шпагою він користувався як тростиною, спираючись на неї.
Накульгуючи, Воланд зупинився коло свого помосту, і в ту ж мить Азазелло опинився перед ним з тацею в руках, і на тій таці Марґарита побачила відтяту людську голову з вибитими передніми зубами. Повне безгоміння тривало, його порушило лише один раз далеке, незбагненне за таких обставин, дзеленчання вхідного дзвоника.
— Михайле Олександровичу, — неголосно звернувся Воланд до голови, і тоді повіки вбитого ледь піднялися, і на мертвому обличчі Марґарита, здригнувшися, побачила живі, сповнені думкою та стражданням очі. — Все сповнилося, чи не так? — вів далі Воланд, дивлячись голові у вічі. — Голова відтята жінкою, засідання не відбулось, і у вашому помешканні живу я. Це — факт. А факт — най-упертіша у світі річ. Але тепер вас цікавить подальше, а не цей доконаний факт. Ви завжди були палким речником тієї теорії, що, коли відтинають голову, життя людини уривається, вона перетворюється на попіл і відходить у небуття. Мені приємно дати вам до відома в присутності моїх гостей, хоч вони засвідчують зовсім іншу теорію, що ваша теорія і поважна, і дотепна. Втім, усі теорії варті одна одної. Є серед них і така, згідно з якою кожному буде дано за вірою його. Хай же так і буде! Ви відходите в небуття, а мені втішно буде з чаші, в яку ви перетворюєтеся, випити за буття!
Воланд підніс шпагу. Шкіра на голові тут-таки зчорніла і збіглась, а потім повідпадала шматками, очі пропали, і невдовзі Марґарита угледіла на таці жовтавий, зі смарагдовими очима й перлистими зубами, на золотій нозі череп. Кришка черепа відкинулася на завісці.
— Ще мент, мессіре, — сказав Коров’єв, реагуючи на запитальний погляд Воланда, — і він стане перед вами. Я чую серед цієї замогильної тиші, як поскрипують його лаковані черевики та як дзвенить келих, який він поставив на стіл, востаннє в житті випивши шампанського. Та ось і він.