Ґарамонд наче прокинувся, провів рукою по очах, тоді вдав, нібито раптом згадав про гостя.
— Даруйте. Це був Письменник, справжній письменник, може, навіть один з Великих. І все ж, саме тому... Іноді відчуваєш приниження, займаючись цим ремеслом. Якби не покликання... Але повернімося до вас. Гадаю, ми все сказали один одному, я напишу вам, скажімо, через місяць. Ваш твір залишиться тут, у добрих руках.
Комендаторе Де Ґубернатіс вийшов без слова. Він побував у кузні слави.
39
Лицар Планісфер, Князь Зодіака, Найвищий Герметичний Філософ, Верховний Командувач Небесних Тіл, Високий Жрець Ізіди, Князь Священного Пагорба, Філософ Самофракійський, Титан Кавказу, Юнак Золотої Ліри, Лицар Істинного Фенікса, Лицар Сфінкса, Великий Мудрець Лабіринта, Принц Брахман, Містичний Охоронець Святині, Будівничий Таємничої Вежі, Верховний Князь Священної Завіси, Тлумач Ієрогліфів, Орфічний Доктор, Охоронець Трьох Вогнів, Хранитель Невимовного Імені, Найвищий Магістр Великих Таємниць, Улюблений Пастир Оази Таємниць, Доктор Священного Вогню, Лицар Світляного Трикутника.
Ступені Древнього і споконвічного
ритуалу Мемфіс-Місраїм
"Мануціо" було видавництвом для ABK.
АВК у жарґоні "Мануціо" означало — але чому я вживаю минулий час? АВК існують і далі, там усе йде своїм ходом, наче нічого й не сталося, то я тепер відношу все у страшенно віддалену від нас давнину, адже те, що сталося того вечора, позначилося жаским розривом часу, в нефі Сен-Мартенде-Шан була порушена послідовність століть... а може, це тому, що того вечора я раптом постарів на десятиліття... чи, може, то просто страх, що Вони мене наздоженуть, примушує мене говорити так, ніби я пишу хроніку розпаду імперії, простягнувшись у ванні з надрізаними венами і чекаючи, поки втоплюся у власній крові...
АВК — це Автор Власним Коштом, а "Мануціо" було одним із тих видавництв, які в англосаксонських країнах називають vanity press, "пресою марнославства". Прибутки надзвичайно великі, витрати на працівників мінімальні. Ґарамонд, пані Грація, бухгалтер у комірчині в глибині, якого тут називали адміністративним директором, і Лючано, експедитор-інвалід у просторому складі в напівпідвалі.
— Я ніколи не міг зрозуміти, як Лючано примудряється пакувати книжки одною-однісінькою рукою, — сказав якось мені Бельбо, — гадаю, він допомагає собі зубами. З іншого боку, скільки того пакування: експедитори звичайних видавництв відсилають книги до книгарень, а Лючано відсилає їх лише авторам. "Мануціо" не цікавиться читачами... Важливо, говорить пан Ґарамонд, щоб нас не зрадили автори, а без читачів можна обійтися.
Бельбо захоплювався паном Ґарамондом. Він бачив у ньому носія тої сили, мати яку йому самому не судилося.
Система видавництва "Мануціо" була дуже проста. Кілька реклам у місцевих щоденних газетах, у професійних часописах, у провінційних літературних виданнях, надто в тих, що перестають виходити після кількох чисел. Середнього розміру оголошення з фотографією автора та кілька лаконічних рядків: "Величний голос нашої поезії" або ж: "Нова прозова спроба автора "Флоріани та сестер"".
— У цей момент тенета напнуті, — пояснював Бельбо, — і АВК падають у них цілими в'язками, якщо в тенета можна потрапляти в'язками, та що вдієш: недоладні метафори типові для авторів "Мануціо", і цю погану звичку я перебрав од них, пробачте мені.
— А тоді?
— Візьміть випадок Де Ґубернатіса. Через місяць, коли нашого пенсіонера вже гризтиме страх, дзвінок пана Ґарамонда запросить його на вечерю з деякими письменниками. Зустріч в арабському ресторані, дуже елітарному, без надворішньої вивіски: дзвониш у дзвінок і говориш у вічко своє ім'я. Розкішна внутрішня обстанова, розсіяне світло, екзотична музика. Ґарамонд потискає метрові руку, звертається на "ти" до кельнерів і завертає назад пляшки з вином, бо рік розливу йому не до вподоби, або ж вичитує: "Даруй мені, любий, але це зовсім не той кушкуш, який їдять у Марракеші". Де Ґубернатіса представляють комісарові Кайо, всі служби аеропорту в його руках, але він насамперед винахідник Косморанто, мови всесвітнього миру, яка нині на розгляді в ЮНЕСКО. Потім професор Тіціо — прозаїк міцного гарту, лауреат премії Петруццелліс делла Ґаттіна 1980 року й водночас світило медичних наук. "Скільки років ви віддали викладацькій праці, професоре? То були інші часи, тоді дослідження були справою таки серйозною. А це наша чарівна поетеса, шляхетна Олінда Меццофанті Сассабетті, авторка "Цнотливого трепету", ви, мабуть, читали".
Бельбо звірився мені, що довгий час не міг зрозуміти, чому всі АВК жіночої статі підписувалися двома прізвищами, Лауретта Солімені Кальканті, Дора Арденці Ф'ямма, Кароліна Пастореллі Чефалу. Чому великі письменниці мають одним-одне прізвище, за винятком Іві Комптон Бернет, а деякі взагалі не мають прізвища, приміром Колетт, тимчасом як АВК мусить називатися Одолінда Меццофанті Сассабетті? Бо справжній письменник пише з любові до свого твору, і йому байдуже, навіть якщо його опублікують під псевдонімом, дивись Нерваль, а АВК хоче, щоб його впізнали сусіди, мешканці кварталу, де він живе нині і де жив раніше. Чоловікові достатньо його прізвища, а жінці ні, адже дехто знав її ще панною, а інші знають заміжньою. Тому вона вживає два прізвища.
— Словом, вечір, сповнений інтелектуальних вражень. Де Ґубернатісові здається, ніби він випив коктейль із наркотиків. Він прислухатиметься до пліток, якими обмінюються бесідники, до смачного дотепу на адресу великого поета, про якого відомо, що він імпотент, та й як поет нічого не вартий, сяйливими від зворушення очима погляне на нове видання "Енциклопедії видатних італійців", яку раптом видобуває на світ Божий Ґарамонд, показуючи одну із сторінок комісарові (бачте, любий, ви теж увійшли до Пантеону, ну, це всього лиш справедливість).
Бельбо показав мені цю енциклопедію.
— Всього годину тому я оголошував вам догани, а тим часом хто ж без гріха? Цю енциклопедію укладаємо виключно я та Діоталлеві. Але клянуся вам, не задля надвишки до зарплатні. Це одна з найдотепніших речей у світі, щороку належить підготувати нове, доповнене видання. Її структура більш-менш така: одна стаття про видатного письменника, і одна — про АВК, тоді проблема полягає лише у тому, аби добре вкластися в алфавітний порядок і не марнувати місця на видатних письменників. Погляньмо на літеру Л.