* * *
Зала Лавуазьє Консерваторію — це визнання, закодоване послання, короткий виклад усього Консерваторію, що глузує з зарозумілості новітнього розуму і шепоче про інші таємниці. Якопо Бельбо мав рацію, Розум помилявся.
Я поспішав, пора зачинення наближалася. Ось і метр, кілограм та всі одиниці, фальшиві запоруки Гарантії. Я дізнався від Альє, що секрет пірамід розкривається, якщо розрахунки робити не у метрах, а в стародавніх ліктях. Ось арифметичні машини, позірний тріумф кількісного, а насправді благовість окультних властивостей чисел, повернення до джерел Нотарікону равинів, що тікали рівнинами Європи. Астрономія, годинники, автомати. Горе мені, якщо я зупинюся між цими новими одкровеннями. Я проникав у серцевину якогось таємного донесення у формі раціоналістичного Theatrum. Мерщій, мерщій; згодом, між годиною зачинення та північчю, я зможу роздивитися всі ці предмети, які у навскісному світлі заходу сонця набували своєї справжньої подоби постатей, а не інструментів.
Швидше; я минаю зали ремесел, енергії, електрики, у вітринах яких я й так не зміг би заховатися. В міру того як переді мною відкривалося значення цієї низки зал, мене охоплював страх, що я не встигну знайти схованку, аби бути присутнім на нічному виявленні їхнього таємного призначення. Тепер я вже мчав, наче зацькований, — зацькований годинником і жаским просуванням цифр уперед. Земля невблаганно оберталася, година наближалася, ще трохи — і мене виженуть.
* * *
І тоді, перетнувши ґалерею електричних пристроїв, я досяг невеличкої зали скла. Яка нелогічність розпорядилася, щоб поряд із найпередовішими, найдорожчими витворами сучасної винахідливості тут знайшовся закуток, присвячений практикам, відомим ще фінікійцям тисячоліття тому? У цій залі все перемішалося, тут китайська порцеляна та андірогінні вази Ляліка сусідували з керамікою, майолікою, фаянсом, муранським склом, а в глибині, у величезному футлярі, в натуральну величину — тривимірний лев, що вбиває змія. Позірною причиною його присутності було те, що вся група була виконана у скляній пасті, проте повинна бути інша, символічна причина. Я пробував згадати, де я міг уже бачити цей образ. Пізніше я згадав. Деміург, огидний продукт Софії, перший архонт, Ялдаваоф, відповідальний за світ та за його радикальну хибу, мав форму змія і лева, а його очі палали вогняним світлом. Може, весь Консерваторій був віддзеркаленням того мерзенного процесу, внаслідок якого Оґдоада, у повноті своєї первісної основи, Маятника, та в сяйві Плероми, з еона в еон розшаровується, і все перетворюється у космічне царство, де панує Зло. Але в ту мить цей змій і цей лев говорили мені, що моя подорож утаємничення — на жаль, a retour — вже закінчується, і невдовзі я побачу світ не таким, яким він повинен бути, а таким, яким він є насправді.
І дійсно, я помітив у правому кутку, навпроти вікна, рубку з перископом. Увійшовши туди, я опинився перед схожою на капітанський місток скляною плитою, на якій побачив миготливе, наче фільм, дуже розпливчасте зображення якоїсь міської вулиці. Тоді я зрозумів, що зображення спроектоване іншим екраном, розміщеним у мене над головою, де воно здавалося перевернутим догори ногами, і цей другий екран був окуляром примітивного перископа, зробленого з двох скріплених під тупим кутом великих коробок, причому довша коробка висувалася, неначе труба, поза рубку, над моєю головою і за моєю спиною, сягаючи верхнього вікна, де вона, звичайно ж, завдяки внутрішній грі лінз, яка давала їй великий кут зору, ловила зовнішні образи. Прикинувши відстань, яку я пройшов, піднімаючись, я збагнув, що перископ дозволяв мені бачити зовнішний простір так, немовби я дивився крізь верхні вітражі абсиди Сен-Мартена, — немовби то було останнє видіння шибеника, що висить на Маятнику. Коли мої очі пристосувалися до цього тьмяного зображення, я побачив вулицю Вокансон, на яку виходили хори, і вулицю Конте, що була уявним продовженням нефа. Вулиця Конте виходила на вулицю Монґольф'є ліворуч і на вулицю Тюрбіґо праворуч, на розі я бачив два бари, "Вік-енд" і "Ротонда", а навпроти — фасад з написом, який я ледве розібрав: LES CREATIONS JACSAM. Перископ. Не зовсім зрозуміло, чому він у залі скляних виробів, а не в залі оптичних приладів, либонь це знак того, що важливо, аби можна було виглянути назовні саме в цьому місці, при цьому кутові зору, але чому це так, я не міг збагнути. Чому ця позитивістична, жульвернівська усипальниця міститься саме тут, поруч із символічним закликом лева та змія?
У будь-якому разі, якби мені вистачило сили та відваги перебути тут ще кільканадцять хвилин, сторож, можливо, мене б не помітив.
* * *
Під водою я залишався, як мені здалося, дуже довго. Я чув кроки запізнілих відвідувачів, ходу останніх сторожів. Мені кортіло скрутитися калачиком під капітанським містком, щоб певніше уникнути можливого випадкового погляду, але зрештою я стримався, адже, залишившись стояти, я завжди міг би, якби мене помітили, вдати заглибленого у споглядання відвідувача, що затримався помилуватись цим чудом.
Невдовзі після цього погасло світло і залу огорнула напівтемрява, рубка стала не такою темною, ледь освітлена екраном, у який я втупився поглядом, адже він був моїм останнім зв'язком зі світом.
Обережність вимагала, щоб я навстоячки, а якби заболіли ноги — то навпочіпки, чекав принаймні протягом двох годин. Година зачинення для відвідувачів не збігається з часом відходу службовців. Мене лякала перспектива прибирання: а що як зараз почнуть прибирати всі зали, п'ядь за п'яддю? Тоді я подумав, що, оскільки вранці музей відчиняється пізно, прибиральники напевно працюватимуть при денному світлі, а не увечері. Саме так, очевидно, воно й було, принаймні у верхніх залах, бо я не чув більш нікого. Лише якийсь далекий гул, якийсь ляскучий гриміт, можливо, двері, що зачинялися. Я повинен був залишатись у нерухомості. У мене буде досить часу, щоб дістатися до церкви між десятою та одинадцятою, може, й пізніше, адже Володарі прийдуть лише близько півночі.
У цю мить із кав'ярні "Ротонда" виходила група молоді. Одна з дівчат пройшла вулицею Конте і звернула на вулицю Монґольф'є. То був не дуже людний район, чи витримаю я, година за годиною спостерігаючи цей прісний світ у себе за спиною? Але якщо перископ саме тут, чи не мав би він надсилати мені повідомлення з якимось таємним значенням? Я відчував, як у мене з'являється позив справити малу потребу: треба про це не думати, все це від нервів.