Оберто задоволений: коли пуеруло набуває людської подоби, він таким чином виявляє найвищий ступінь прихильності до співбесідника.
— Що б ти хотів знати? — запитує клабаутерман.
— Спершу розкажи про "Цирцею". Чому ти вчасно не помітив і не поклав край змінам, які відбулися із командою.
— Я спав, — просто відповідає пуеруло. — Розумієш...
6
Клабаутермани дійсно багато в чому подібні до духів дерев. Як і дріади, вони час від часу занурюються в тривалий, повний солодких переживань сон — швидше не сон, а сплячку. І в такі моменти дуже складно достукатися до них: навіть найнадзвичайніші події у зовнішньому світі не здатні пробудити заснулого клабаутермана.
Тому коли мешканець носової фігури "Цирцеї" ("Зови мене Гермар, — дозволив він Обертові. — Моє справжнє ім’я-для-друзів тобі все одно не вимовити"), — коли Гермар прокинувся, він зрозумів: відбувається щось несподіване. "Щось, скажу я тобі, мерзотне!"
Правду кажучи, його сон поволі перетворився на кошмар, жахливий і малозрозумілий; Гермар ледве встиг здогадатися, що до чого, і зусиллям волі змусити себе прокинутися. А інакше міг і померти — уві сні.
На "Цирцею" він потрапив нещодавно, коли вона зіткнулася із каперським когом і ледве вціліла в нерівній сутичці. Саме тоді колишня носова статуя і була потрощена.
У Ліссбоа — центрі торгівлі між ганзейськими купцями і торгівцями Середземномор’я, "Цирцеї" того разу довелося затриматися довше, ніж звичайно. Ця затримка, ясна річ, не пішла на користь: замість того, щоб, набивши трюми оселедцем, поспішати додому, команда змушена була викласти чималеньку суму за ремонт судна, та й життя в Ліссбоа коштувало недешево. Тому вирішили заощадити хоча б на новій носовій фігурі — купили зняту з розбитого холька. Гермар, який мешкав у ній, поспостерігав за новими попутниками, впевнився, що люди вони порядні, справу морську знають, — та й задрімав.
"Сплячка у мене якраз розпочалася. Якби знати, як усе обернеться... Потім я уже з’ясував: підсів до них тоді ж, в Ліссбоа, один пролаза на прізвисько Вугор (а справжнього свого імені він так і не відкрив). Команда у сутичці з каперами втратила п’ятьох: двоє померли, троє поранених, причому один — тяжко; звичайно, всіх трьох взяли з собою, але допомоги від них не було ніякої. Тяжкопоранений узагалі весь час лежав у напівзабутті, а його марення осідало на стінках тонкою масною плівкою, яка мерзенно смерділа. (Люди, ясна річ, цього не помічали). А потім він помер: до нього у сни залізла сирена-опівнічниця і перегризла нитку, яка поєднує сплячого з цим світом.
Мені б уже тоді стривожитися: я ж крізь сон відчував хворобливий запах, та вирішив, що це від поранених, незабаром вони оклигають — і все мине. Уві сні за зовнішнім часом погано стежиш... Вони, ті двоє поранених, давно повинні були б видужати, давно! Якби я вчасно помітив...
Тоді ще от що сталося: у "Цирцеї" почалися неприємності, пов’язані із торгівлею. Серйозні неприємності, бо споконвіку... ну, добре, здавна... тобто от уже років п’ятнадцять-двадцять за вашим літочисленням команда заробляла тим, що ходила між західним узбережжям та Ліссбоа: возила ганзейцям веннесійське скло і різні прящнощі, а сюди — оселедці. Тепер-от з’ясувалося: ганзейці більше не можуть торгувати оселедцем, оскільки — ха-ха! — оселедця у них і не стало! Закінчився. Він раніше на Балтику через датські протоки йшов, та раптом перестав, віддав перевагу голландським берегам. Чому? Є причини. Тобі їх знати не слід, та й для історії нашої вони не мають значення; закінчився оселедець і закінчився. Всяке в житті трапляється. Але тепер "Цирцеї" треба було міняти все: або закуповувати в Ліссбоа щось інше (а там увесь ринок, ти зрозумій, поділений і конкуренти нікому не потрібні), або пливти за оселедцем уже не в Ліссбоа, а далі та північніше, що просто не окуповувалося б.
Біда? Біда! Але ж жити треба, хоч якось (а бажано — не натщесерце, не харпаками на паперті). І Вугрик цей почав потроху нашіптувати решті, мовляв, почалися всі наші неприємності з каперів, але погляньте, їм якраз живеться дуже непогано; так, ризикують, але ж ризик — благородна справа! Хоча б попервах, поки не знайдемо, чим торгувати, давайте спробуємо, га?..
І нагода трапилася: наздогнали вони біля безлюдних берегів суперницю свою, "Пенелопу", яка відбула рейс набагато вдаліше, ніж "Цирцея". Ще й моряки тамтешні, коли пропливали повз них, непристойності різні вигукували, дражнили. Я крізь сон чув, але значення не надав. А потім і зовсім поринув у безпробуддя...
От тоді команда і наважилася. "Пенелопа" йшла повільно, завантажена так, що ледь не набирала бортами воду. А ці... фх-х-х!!! корсари! вибрали місцинку глуху, зручненьку, підстерегли і вночі напали! Знали, чим ризикують і на що йдуть: врятуйся з "Пенелопи" хоч один, усіх би спіймали й повісили. Тому і билися відчайдушно, навіть акули довгий час після того, як усе скінчилося, не наважувалися приступити до бенкету — так їх налякав терпкий, мускусний запах божевілля, яким просяклося усе навкруг!
На жаль, "Пенелопу" будували на півдні, і вона плавала без клабаутермана, тож не було кому попередити мене про те, що відбувалося. Крізь сон я відчував тільки нестерпний сморід — як я тоді думав, від поранених і полонених мареннями моряків. А вони... — (Гермар зітхає і надовго прикладається до горняти.) — їх наступного дня вбив Вугор. Вони, бач, були рішуче проти нападу на "Пенелопу" — єдині з усієї команди, але тепер, коли шляхів до відступу не залишилося... хто міг закластися, що ці двоє триматимуть язики за зубами?
Та спершу, ясна річ, поранених напоїли маковим узваром. "Не варто виявляти жорстокість більшу, ніж потрібно", — от такий був девіз Вугря. Як гадаєш, магусе, коли його вішали на цій вашій площі, правило було дотримане?
Добре, не відповідай. А я намагатимусь не відволікатися, а то ми і до ранку не закінчимо. Тож..."
У ті роки корсарство давно вже стало звичайною справою, багато дрібних суден промишляли ним час від часу, коли рейс виявлявся невдалим чи просто коли траплялася нагода напасти на жертву без найменшого ризику отримати відсіч. "Цирцея" стала лише ще однією із багатьох галер, що промишляли розбоєм. Її команда спершу щиро вірила в те, що розбій для неї — заняття тимчасове; вони теж намагалися здійснювати торговельні операції, але, як на зло, — даремно! Тож зрештою навіть намагатися перестали.