Мафусаїл

Сторінка 2 з 3

Шолом-Алейхем

Так воно і вийшло. Йому не довелося довго торгуватися. Касрил забрав коня і в веселому настрої подався додому. Прибувши додому, він постукав у двері. Вискочила перелякана Касрилиха.

— Що таке, господь з тобою?

— Купив, слово честі, купив!

Касрил і Касрилиха не знали, куди помістити коня. Якби не сором перед сусідами, вони раді були б узяти його до хати.

Швидко знайшлося трохи соломи й сіна, і Касрил з Касрилихою стали осторонь, довго милувалися конячиною, ніяк не могли намилуватися.

Сусіди теж зібралися подивитись на вигідну покупку, яку привів Касрил з ярмарку. Вони сміялися з конячини, глузували, жартували, як звичайно. Один пустив дотеп, що Цей кінь не кінь, а мул. Другий сказав: "Який там мул? Це зовсім кішка!" Третій сказав, що це навіть не кішка, а щось нетілесне. Його треба берегти від вітру, бо добрий вітер може занести його ген далеко.

— Цікаво, скільки йому років? — запитував один.

— Більше, ніж Касрилові з Касрилихою разом.

— Роки МафусаїлаІ

— Мафусаїл!

І відтоді залишилося за ним ім'я Мафусаїл аж до сьогодні.

6

Зате у водовоза Касрила Мафусаїлові жилося так, як не жилося ніколи, навіть у найкращі роки, молодості. По-пёрше, робота — сміх, та й годі! Тягти бочку з водою і спинятися біля кожної хати — теж мені робота! А хазяїн — просто золото. Щоб людина пальцем не доторкнулася, не гримнула, голосу не підвищила, щоб тримала батіг лише про око людське! А їжа! Правда, вівса він не бачить. Але навіщо той овес, коли він все одно не має чим жувати? Хіба ж не краща помийниця з розмоченими шматками хліба, яку Касрилиха приносить йому щодня? І не так сама помийниця: важливо, як подають тую помийницю. Варт подивитися, як Касрилиха стоїть при цьому, склавши руки на грудях, і тішиться тим, що Мафусаїл, нівроку, їсть. А настає ніч, йому стелять надворі трохи соломи, і Касрил або Касрилиха раз у раз виходять довідатись, чи його часом хтось не вкрав. Рано-вранці, коли всі ще сплять, Касрил уже біля коня. Він поволі запрягає його в бочку, сідає на передок і їде до річки по воду, наспівуючи при цьому якусь чудну пісню: "Щаслива та людина, яка не ходить пішки..." А наповнивши бочку водою, назад іде вже пішки, не співаючи, тюпає разом з Мафусаїлом по багну і крутить батогом: "Ну, Мафусаїле, рушай, рушай!"

Мафусаїл помалу витягає ноги з багна, похитує головою і зиркає єдиним оком на хазяїна, думаючи при цьому: "Відколи я кінь, мені ще не доводилось служити у такої дивної істоти!" І конячина з цікавості стає посеред багна навколішки, ніби кажучи: "Ану, подивимось, що з цього вийде..." Помітивши, що конячина раптом стала, Касрил починає крутитися навколо бочки, оглядати колеса, осі, посторонки, а Мафусаїл, повернувши голову до Касрила й усміхнувшись, думає при цьому: "Дурний цей водовоз! Пришелепуватий! Справжній осел!.."

Та повного щастя на світі не буває. Мафусаїл почував би себе щасливим у Касрила й Касрилихи, якби не за* знавав лиха, мук і ганьби від їхніх дітей, від сусідових дітей і просто від дітлахів.

З першої хвилини, коли його привели, дітлахи відчули до нього якусь... не, крий боже, зненависть, а, навпаки, ве+ лику любов. Проте саме ця любов була для Мафусаїла справжнім лихом. Краще б вони його менше любили і трохи більше жаліли...

Насамперед Касрилові діти — босоногі хлоп'ята — заходились, коли ніхто не бачив, перевіряти, чи почуває він себе так само, як людина, чи ні: вдарили дрючком — нічого, полоскотали ногу — нічого, дали щигля по вуху — ледве-ледве поворухнувся. Лише коли вони спробували штрикнути соломинкою в око з більмом, вони нарешті переконалися, що він почуває, як людина, бо він кліпнув очима і крутнув головою, ніби кажучи: "Ні, це вже ні, таке мені не подобається..." Тоді вони роздобули лозину з віника і засунули йому глибоко в носа. Мафусаїл підскочив і гучно пирхнув. Прибіг Касрил і нагримав:

— Ач урвиголови, розбишаки! Чого чіпляєтесь до коня? У хедер ідіть, гультяї!

Хлопці перелякались, взяли ноги на плечі й кинулися в хедер.

8

Там, у хедері, був один, на ім'я Рувинчик, моторний хлопчисько, такий шибеник, що не доведи господи. Його мати сама казала про нього: "Щоб таких дітей густо сіяли, але щоб рідко сходили". Його головна турбота була— в'їдатися всім у печінки. Де тільки якесь дерево чи льох — він тут як тут. Ганяти курей, гусей чи качок, лякати кіз, мучити котів, бити собак, а про свиней годі вже й казати — це було для нього найбільшою втіхою. Ні материні ляпа-1 си, ні вчителеве лупцювання, ні стусани від зовсім чужих людей не допомагали, прокльони, що сипалися на нього звідусіль, були наче горохом об стінку. Оце тільки, здається, його добре натовкли, щойно, здається, він плакав гіркими сльозами — ага! Рувинчик уже показав комусь язика, зробив вишеньку з нижньої губи або пустотливо надув

21

323

щоки. А щоки в нього були як пампушечки. Був завжди здоровий і веселий. Те, що його мати нещасна вдова, поневіряється і платить цілий карбованець вчителеві за навчання, його не обходило.

Коли Рувинчик довідався у Касрилових дітей, що їхній батько привів з ярмарку коня, якого звуть Мафусаїл, він аж підскочив на лаві, тернув носа обома руками і голосно вигукнув:

— Діти, тепер у нас уже будуть смички.

Слід зауважити, що Рувинчик змалку любив музикантів, мріяв про скрипку і ставав зовсім іншим, як тільки почує музику. До того ж іще в нього був гарний голосок, він знав напам'ять усі пісні. Він тільки мріяв про те, що, вирісши, купить собі скрипку і гратиме цілими днями. А поки що він зробив собі з дерева маленьку скрипку, приладнав нитки замість струн, діставши за це добрих кілька ляпасів від матері.

— Музикантом хочеш вирости? Краще мені не дожити до цього!

Присмерком, коли вчитель Хаїм-Хуна відпустив своїх учнів, усі вони пішли познайомитися з конячиною водовоза Касрила. Перший висловив свою думку Рувинчик:

— Це — чудова коняка, вона дасть волосіні із свого хвоста, скільки треба. Ось ми зараз спробуємо!

Рувинчик підкрався до Мафусаїла ззаду і почав висмикувати з його хвоста волосини. Поки Рувинчик висмикував волосини поодинці, Мафусаїл стояв спокійно, немовби кажучи: "Волосину з хвоста? Не шкода. Про мене, хай буде менше на одну волосинку..." Але ж коли Рувинчик добре взявся до роботи і почав видирати волосся з хвоста жмутом, Мафусаїл розсердився, мовляв: "Пусти свиню до хати, вона полізе на стіл..." І, недовго думаючи, Мафусаїл загилив задньою ногою Рувинчикові просто в зуби.