Це він, собака, накапав на мене єпископові. І капає далі. Єпископ за це допомагає йому підніматися зі щабля на щабель, не знаючи, що цей сучий син… Ха! Рейневане!
— Так?
— Мені тут спала на думку одна річ. Саме у зв'язку з Феліціяном. Стосовно твоєї Ютти… Так от, можливо, знайшовся би один спосіб. Може, і не найкращий, але кращого розв'язання моя голова мені тимчасово не пропонує… Та на це потрібен час. Кілька днів. Ти можеш залишитися у Вроцлаві на кілька днів?
— Можу.
* * *
На вивісці над входом до лазні виднілися святі Косма і Даміан, патрони цирульників; перший був представлений із баночкою бальзаму, другий — з флаконом лікувального еліксиру. Художник не поскупився на фарбу і позолоту для святих близнюків, завдяки чому вивіска вабила око, навіть звіддалік привертала увагу живими кольорами. Цирульникові щедро повернулися витрачені на художника гроші: хоча на Млиновій вулиці лазень було декілька і клієнти мали вибір, "Під Космою і Даміаном" завжди було людно. Рейневанові, якого барвиста вивіска привабила сюди ще два дні тому, довелося, щоб уникнути тисняви, замовити візит наперед.
У лазні, мабуть, з огляду на ранній час, тисняви справді не було, у роззувальні стояли всього лише три пари чижм і висіли три комплекти одягу — їх стеріг сивий дідок. Дідок був сухий і хирлявий, але такого виразу обличчя не посоромився би й сам Цербер із Тартару, тож Рейневан сміливо залишив під його опіку і своє вбрання та добро.
— Зубчики не мучать? — зі сповненою надії усмішкою потер руки цирульник. — Може, щось вирвемо?
— Ні, дякую, — Рейневан злегка здригнувся, побачивши кліщі різних розмірів, якими були прикрашені стіни цирульні. Кліщі доповнювала не менш імпозантна колекція оритв, ножиць, ножиків і ножів.
— Але ж крівцю пустимо? — не втрачав надії голяр. — Бо як би то не пустити?
— Зараз лютий, — Рейневан глянув на цирульника зі зверхністю. Уже під час першого візиту він дав зрозуміти, що має дещо спільне з медициною, бо з досвіду знав, що медиків у лазнях обслуговують краще.
— Узимку, — додав він, — не треба пускати кров. До того ж зараз новий місяць. Це теж не надто сприятливо.
— Якщо так… — голяр почухав потилицю. — То тільки гоління?
— Спершу купіль.
Купальня, як з'ясувалося, була у цілковитому Рейневановому розпорядженні: видно, решта клієнтів користувалися парною, парою та дубовими різками. Бадмейстер, лазник, який порався біля бодні, побачивши клієнта, відсунув важку накривку з дубових дощок. Рейневан без церемоній заліз у бодню, солодко потягнувся, занурився по шию. Бадмейстер частково засунув накривку, щоб вода не вистигала.
— Маю на продаж, — озвався цирульник, який усе ще був тут, — медичні трактати. Недорого. "De urinis" Егідія Карбольєна. Зигмунта Альбіка "Regimen sanitatis"…
— Дякую. Я тимчасово обмежую видатки.
— Якщо так… То лише гоління?
— Після купелі. Я вас покличу.
Тепла купіль розморила Рейневана і приспала, він незчувся, як заснув. Розбудив його різкий запах мила, дотик пензля та піни на щоках. Він відчув, як по щоці шкрябнула бритва, раз, другий, третій. Голяр, що стояв за ним, відхилив його голову назад, шкрябнув по шиї та адамовому яблуку. З наступним, досить енергійним рухом бритва боляче зачепила підборіддя. Рейневан вилаявся крізь зуби.
— Невже я порізав? — почулося з-за спини. — І ірошу індульгенції. Меа culpa. Це через брак вправності. Dimitte nobis debita nostra[13].
Рейневан знав цей голос. І польський акцент.
Перш ніж він устиг що-небудь зробити, Лукаш Божичко натиснув на дубову кришку бодні, зсунув її так, що вона придушила Рейневана до клепок, сильно стиснувши груди.
— Воістину, — сказав посланець Інквізиції, — ти як майоран, Рейнмаре з Беляви. З'являєшся у всіх стравах і харчах. Зберігай спокій і пацієнцію.
І Рейневан зберіг спокій і пацієнцію. Йому неабияк допомогла в цьому важка накривка, яка надійно ув'язнила його в бодні. І вигляд бритви, що її Лукаш Божичко все ще тримав у руках. Свердлячи його при цьому поглядом.
— У грудні, під Зембицями, — Божичко склав бритву, — ти, нагадую, отримав від нас розпорядження. Ми зобов'язали тебе повернутися до Сиріток і чекати подальших наказів. І якщо ми не заборонили тобі у категоричний спосіб різних проявів активності, в тому числі розслідувань, пошуків та переслідувань, то це тільки тому, що ми вважали тебе розумним. Розумний затямив би, що такі прояви активності не мають ні сенсу, ні шансів; що пошуки не принесуть і найменшого результату. Що якщо ми бажаємо, щоби щось було заховане, то воно буде заховане — і захованим залишиться. In saecula saeculorum[14].
Рейневан витер поданим рушником обличчя, яке пекло, і мокре чоло. Глибоко вдихнув, збираючись на силі, щоб бути відважним.
— А які в мене гарантії, — буркнув він, — що Ютта взагалі ще жива? Що ви не заховали її на віки вічні на дні якогось рову? Я вам також про щось нагадаю: у грудні, під Зембицями. я ні на що не погодився, нічого вам не пообіцяв. Не пообіцяв, що не шукатиму Ютти, з дуже простої причини: бо я шукатиму. І не погодився співпрацювати з вами. З такої ж простої причини: бо я не погоджуюся.
Лукаш Божичко якийсь час дивився на нього.
— Тебе ж прокляли, — нарешті сказав він, доволі байдуже. — Видали significavit[15], пообіцяли винагороду за живого або мертвого. Якщо ти будеш валандатися Шльонськом і шукатимеш вітру в полі, тебе вб'є перший, хто впізнає. А найімовірніше впіймає тебе і покінчить з тобою Біркарт Грелленорт, чарівник, який усе ще тебе підстерігає. Та навіть якби тобі вдалося зберегти голову, зваж, що ти нас цікавиш як гусит, як наближена особа воєначальників Сиріток і Табора. Як приватна особа, яка переслідує свої приватні інтереси і провадить якесь приватне розслідування, ти будеш для нас ніким. Зовсім нецікавим. Ми просто викреслимо тебе зі списку. І тоді ти вже ніколи не побачиш своєї Ютти. Отакий тобі пан або пропав: або співпраця, або про дівчину забудь.
— Ви її вб'єте.
— Ні, — Божичко не зводив з нього погляду. — Не вб'ємо. Повернемо батькам, як ми їм і обіцяли. Відповідно до укладеної угоди, згідно з якою ми тимчасово тримаємо панну в ізоляції. А коли це діло затихне і все трохи призабудеться, ми її віддамо і дозволимо батькам зробити з нею те, що вони врешті-решт вирішать. А дилема перед ними таки постала, вони мають над чим думати. Донька викрадена проклятим єретиком, заморочена і задурена, до того ж замішана в діяльність єретичної секти Сестер Вільного Духу… Отож підчаший Апольда і його дружина вагаються, чи видати своє непутяще чадо заміж, чи замкнути її в монастирі, причому вони вже постановили, що монастир має бути якомога більш віддалений, а ймовірний чоловік — з якнайдальшої сторони. Тобі ж, Рейневане, по суті, все одно, що саме вони вирішать. В обох випадках у тебе невеликі шанси побачити Ютту. А бути з нею немає взагалі ніяких.